Весело та трішки страшно

Скандал довкола 211-ї понтонно-мостової бригади Сил підтримки ЗСУ (де, нагадаю, військовослужбовців розпинали на хрестах і відряджали будувати комбрігові хату) ілюструє, чим хай недосконале, та все ж відкрите суспільство із незалежними ЗМІ відрізняється від герметичної автократії. У першому навіть в умовах війни продовжують працювати механізми інституційної конкуренції, тоді як друге засноване на принципі "рука руку миє". На практиці це означає, що в Україні, тільки-но подібне лайно випливає на поверхню, завжди знаходяться тисяча і один чиновник усіх рівнів, готові заробити собі трохи політичних балів на праведному покаранні лиходіїв. Етичні міркування тут, якщо й грають роль, то, вочевидь, не першої скрипки. Насамперед йдеться про логіку природного відбору у середовищі, де нічого не гарантує тобі збереження власної дупи у теплому кріслі на довшу перспективу (якщо ти не Олег Татаров, звісно). В подібних змагальних умовах фактор схвалення з боку публічної думки грає помітну, якщо не центральну, роль, і в цьому, безперечно, наша головна перевага над Росією з політичної точки зору. Проте наявність окремих, так би мовити, системно недоторканих персон в ОП і не тільки провокує побоювання, що й ця перевага може бути втрачена, варто лишень суспільству трохи "розслабитися".

Грузинська нація складає вирішальний іспит на терпільство. Хочу побажати дорогим друзям із Сакартвело раз і назавжди розпрощатися з дебільною ідеєю про те, що падіння прокремлівського режиму в зоні геополітичного інтересу РФ у 2024 році може бути мирним. Тримайте в голові слова старого Енгельса, що революція - найавторитарніша річ у світі, і у вас обов'язково все вийде.

Перед тим, як долучитися до кампанії Трампа, протягом року Ілон Маск кожного дня багато годин із маніакальною впертістю грав виключно у "Діабло 4". Схоже, ми недооцінюємо загрозу, з якою матимемо справу в наступні чотири роки )