Так звучала церковнослов'янська мова в Україні перед Переяславською радою 1654 року.

Після чого почалась русифікація церковнослов'янської мови, як власне, і всіх сфер українського життя. Так правили не тільки на Буковині, Галичині, Волині та Закарпатті, а й по всій Наддніпрянщині, тільки що на східних теренах України ця природня для українців вимова не пережила трьох століть московського поневолення, а збереглась переважно в західних землях.

Велике славословіє київського наспіву з рукописного ірмологіону 1625 року виконує регент з Буковини Степан Стрільчук. Власне, це і є київський ізвод церковнослов'янської мови, головною особивістю якого є тверда вимова, притаманна й сучасній українській мові.

Натхнення Пафнутія