Притча про нерозумного багача

У одного чоловіка уродила нива -
Ані спека не спалила, не залила злива.
Від такого урожаю, з такої утіхи
Чоловік по всьому краю скуповує мі'хи.
Розширяє всі стодолі, будує комори
І, зібравши жито в полі, до душі говорить:
"Маєм на сто років хліба, тільки подивися,
Наробилися, спасибі, тепер веселися!"
А Бог йому: "Чоловіче, схаменись, сіро'мо,
Ось душу твою Я покличу від тебе додому -
Чи спасуть її комори, наповнені житом,
Чи приймуть святі простори, як віру розбито?"
Так і буде тій людині, що лиш скарбом мріє,
А не вірою щоднини в Бога багатіє.
Бо хто Божий глас пильнує, духа не марнує,
Того Бог в Небесну книгу ще тут занотує.

Натхнення Пафнутія