Потроху розвиваю твітер та намагаюсь виходити на зовнішню аудиторію, скрін посту щодо того, що Росія≠СРСР в Другій світовій (закликаю підписатись)
Окрім посилання ділюсь з вами та спостереженнями, що
під час комунікації з інтелігенцією та дипломатами інших країн часто бачиш наскільки вони далекі від розуміння проблематики Східної Європи, України та Росії. Наскільки далеко вони народились від кордону з Росією, настільки ж вони намагаються раціоналізувати дії Москви.Так, останні 3 роки справили враження на Захід, але й там досі не покінчено з наданням діям Росії певного виду виправдання.
Представники Західного світу виправдовують Росії її "травматичною історією": розпадом СРСР, втратами під час Другої світової війни або навіть монгольською навалою. Це створює наратив про Росію як "жертву", яка реагує на страх перед Заходом або НАТО. Завдячуючи ліберальним тенденціям, то
РФ представляють як "інакшу цивілізацію" з власними цінностями, які потрібно "розуміти", а не "засуджувати". Це подається як повага до культурного різноманіття, хоча на практиці виправдовує тиранію.
Якщо такому має місце на Заході, то годі вже й казати про інший світ. Росію намагаються виставити лідером боротьби проти "гегемонії Заходу". Це особливо привабливо для країн Глобального Півдня, які теж мають складну колоніальну історію. Тут Москва грає на антизахідних настроях.
Росія століттями цілеспрямовано займалась формуванням іміджу, привласненням чужих надбань та історії, створенням міфів про себе, а також вкладалась в поширення зразків своєї культури в світі, тому може бути досить важко переконати людину, що майже все, що він знає про Росію є бутафорією.
Вторгнення Росії в Україну дійсно створило унікальний історичний шанс, який дає нам можливість вийти з "мінусового" значення історичної правди. Україна сотні років була пограбованою в усіх сенсах і сферах та витіснена до рівня периферії завдяки наративам Росії, та зараз має
шанс "змити обличчя з бруду Росії", повертаючи те, що століттями привласнювала Москва.
Однак для цього потрібна активність і пасіонарність українства, яких, на жаль, катастрофічно не вистачає. Ймовірно, систематичне винищення інтелігенції та пасіонарної частини українського суспільства в минулому закарбувало в нашій історичній пам’яті хибну ідею, що активність — це небезпечно. Через геноциди, чистки та асиміляцію наш народ суттєво ослаб. Винищення найактивніших та найініціативніших поколінь створило вакуум, який ми досі не можемо повністю заповнити.
У нових країнах ми швидко інтегруємося, забуваючи про власну ідентичність. Діти українських переселенців у багатьох випадках втрачають зв’язок із батьківщиною, стаючи частиною інших націй.
Так, і інші народи переживали чистки, утиски та асимісяції протягом віків, але вони залишаються неймовірно активними. Вони будують діаспори, формують потужні інституції, борються за свої інтереси (євреї, вірмени, греки, ірландці, курди...). Українці ж надто часто відсторонюються або обмежуються локальними ініціативами.
Ми маємо самі дбати про свою історію, культуру та правду. Якщо ми цього не зробимо, ніхто за нас не зробить.
@PETRARCHY