Процес і результат сьогоднішнього дня - переізд в Навчальний Центр НГУ. Дорога була довгою, везли як справжніх військових на великих машинах. Але довго. Так довго, що я встиг написати два попередніх поста)
За день все ж таки зміг утвердитися в дружбі з двома кентами). оба з Харкова. Один - охуєний технарь, другий юрист у минулому а зараз айтишнік. Дугий доброволець, сам прийшов, першого на блок пості зупинили ТЦК, знайомий служив в Хартіі, тому поїхав з ТЦК в бригадну базу і очікував вже там відʼїзду всіх до НГ, золоті руки. Нормальні парні - супер адекватні, без злоби на все навкруги і дуже емоційно здорові.
У НЦ звичцно ніхто не чекав нашого приїзду). Армійська класика. І правда ТЦК ж не працює, невже хтось приїде)))) Інструктора теж нас не очикували) і не очикували, що нас буде так багато. В попипах ставили ліжка, шукали матраси.
Живемо в охуєній натівській палатці, більшій і комфортнішій ніж раніше. Сплю в рідненькому спальничку - тепленько. Тут є душ, і мазафака туалет в будівлі!!!Халелуя)
Гігієна дуже важлива, каже наш сержант але в столовій чомусь не миють розноси а використовують їх декілька разів за вечерю. Іжа теж була норм. Горохове пюре з рибкою. Мене як людину цивільну все ж дивує така економія на серветках), тут дають одну, не більше там взагаліне було папеовх серветок. Витерайте рота рукавом)))
Завтра буду пробувати помитися, бо від палатки до душа йти 10 хвилин. Не набігаєшся!
Але головне, про що я вас напишу сьогодні сталося під вечір. Така собі дуже тендітна і може навіть в моєму розумінні не військова історія. З нами є одинхлопець звуть його (хай буде Богдан) на вигляд йому років 27, виглядає він ніби зі старих фільмів про школу в якому обовʼязково є герой- відмінник, якого виховує бабушка і якого булить вся школа! Він звичайно погано підстрижен, в окулярах з лінзами ширше за мій палець, не з ким не спілкується, і виглядає потеряшкою навіть більше ніж я (хоча куди вже більше ніж я, ви мене знаєте). Такий трошки Перельман в молодості. І от я дивлюся на нього, і думаю, йому пизлець буде, бо місця в палатці не хватило, він такий окремий, сам за себе постояти наврядче з може і за нього ніхто не впишеться. І тут я бачу як хлопці самі почали до нього підходити, розуміючи все те, що і я - знайомитися, питати чи потрібна йому допомога, шукати йому місце, де він буде спати, якось намагатися його до себе розположити, хоча він не дуже йде на контакт. І це виглядало настільки трогатільно, по людські в цьому місті великих обмежань і страхів, що я навіть сплакнув. Всі ці пацанчикі, мужички з харківських районів стали в моій голові цим світом «розових бегемотиків», які залишаються людьми навіть в складних умовах. Мені розказували про силу боатерства в арміі, але мені здавалося, що це якась просто фізична допомога. Зараз мені це здається, якоюсь фантастичною але людською магією. 🌸 або я просто занадто сентиментальний)
Звʼязок супер херовий. Все супер. Звʼязок.
На фото снданок, всіх чмок)💋
За день все ж таки зміг утвердитися в дружбі з двома кентами). оба з Харкова. Один - охуєний технарь, другий юрист у минулому а зараз айтишнік. Дугий доброволець, сам прийшов, першого на блок пості зупинили ТЦК, знайомий служив в Хартіі, тому поїхав з ТЦК в бригадну базу і очікував вже там відʼїзду всіх до НГ, золоті руки. Нормальні парні - супер адекватні, без злоби на все навкруги і дуже емоційно здорові.
У НЦ звичцно ніхто не чекав нашого приїзду). Армійська класика. І правда ТЦК ж не працює, невже хтось приїде)))) Інструктора теж нас не очикували) і не очикували, що нас буде так багато. В попипах ставили ліжка, шукали матраси.
Живемо в охуєній натівській палатці, більшій і комфортнішій ніж раніше. Сплю в рідненькому спальничку - тепленько. Тут є душ, і мазафака туалет в будівлі!!!Халелуя)
Гігієна дуже важлива, каже наш сержант але в столовій чомусь не миють розноси а використовують їх декілька разів за вечерю. Іжа теж була норм. Горохове пюре з рибкою. Мене як людину цивільну все ж дивує така економія на серветках), тут дають одну, не більше там взагаліне було папеовх серветок. Витерайте рота рукавом)))
Завтра буду пробувати помитися, бо від палатки до душа йти 10 хвилин. Не набігаєшся!
Але головне, про що я вас напишу сьогодні сталося під вечір. Така собі дуже тендітна і може навіть в моєму розумінні не військова історія. З нами є одинхлопець звуть його (хай буде Богдан) на вигляд йому років 27, виглядає він ніби зі старих фільмів про школу в якому обовʼязково є герой- відмінник, якого виховує бабушка і якого булить вся школа! Він звичайно погано підстрижен, в окулярах з лінзами ширше за мій палець, не з ким не спілкується, і виглядає потеряшкою навіть більше ніж я (хоча куди вже більше ніж я, ви мене знаєте). Такий трошки Перельман в молодості. І от я дивлюся на нього, і думаю, йому пизлець буде, бо місця в палатці не хватило, він такий окремий, сам за себе постояти наврядче з може і за нього ніхто не впишеться. І тут я бачу як хлопці самі почали до нього підходити, розуміючи все те, що і я - знайомитися, питати чи потрібна йому допомога, шукати йому місце, де він буде спати, якось намагатися його до себе розположити, хоча він не дуже йде на контакт. І це виглядало настільки трогатільно, по людські в цьому місті великих обмежань і страхів, що я навіть сплакнув. Всі ці пацанчикі, мужички з харківських районів стали в моій голові цим світом «розових бегемотиків», які залишаються людьми навіть в складних умовах. Мені розказували про силу боатерства в арміі, але мені здавалося, що це якась просто фізична допомога. Зараз мені це здається, якоюсь фантастичною але людською магією. 🌸 або я просто занадто сентиментальний)
Звʼязок супер херовий. Все супер. Звʼязок.
На фото снданок, всіх чмок)💋