Автор починає з того, що в кожну епоху є свої провідні хвороби. І якщо бактеріальний період завершився з винайденням антибіотиків, а вірусний з імунологічними технологіями, то зараз маємо якраз засилля нейрональних захворювань. Так-так, ковід-пандемію в цій праці не передбачали, а то й знехтували такою вірогідністю! Проте заманливо описано, як можна подивитись на цілу епоху (минулу) через цю імунологічну оптику. Дотримуючись принципів «імунології» ми діємо як імунітет: чітко маркуємо де є Інший, розмежовуємо друга і ворога, власне та чуже, внутрішнє і зовнішнє. Все, що чуже, — відкидається без розрізнення. Воно лякає. Це стратегія, яка дозволяє обирати, відділяти, будувати кордони, стіни і так далі. Яскравим прикладом такого Іншого є горгона Медуза, на яку навіть не можна поглянути, не загинувши. Натомість сьогодні ми вислизаємо з цієї оптики і вчиняємо інакше. Іншому тепер бракує чужорідності. Відтак все накопичується, аж поки не виснажує. Усі людські системи доведені до ожиріння: надлишок інформації, комунікації, виробництва. Не існує різкої імунної реакції на жир. Тому й хвороба сучасної людини (метафорично) ближча не до інфекції (зараження іншістю), а до інфаркту (від лат. infarcire – начиняти, наповнювати, втискувати). Поки книжка схожа на хороший контрапункт до культури «більше»: більше, більше, більше інформації, споживання, продуктивностііі.

#книга@psychoanalytic_fields