Минув рік, як я на місії... Дякую Богу, що Він покликав мене, і дав бажання та щоб відгукнутися на Його поклик.
За цей рік я пройшла багато різних етапів, як у зміні характеру, так і в роботі з командою. Спочатку я говорила Богу, що я не командний гравець... але Бог хотів, щоб я була ним. І тому працював наді мною. Пам'ятаю, ті молитви та сльози сприйняття, це було рідкісним явищем в моєму житті до періоду місії. Я дуже рідко плакала, була сильною. Але Бог захотів мене змінити.
Дуже цікаво спостерігати і помічати ріст. І водночас з цим розуміти, що є ще багато того, що потрібно змінити.
Бог навчив мене більше Йому довіряти. Довіряти по-справжньому, не лише на словах. Найбільше, ці уроки були у фінансових питаннях.
Скільки себе пам'ятаю, мама завжди вчила мене: треба смирятися. Смирятися....
Мої стосунки з Богом за цей рік значно зросли, ми стали ближчими. Бог завжди цього хотів, але з мого боку це виходить далеко не завжди. Тому я безмежно рада за ці близькі, і головне живі стосунки з Богом. Завжди була проти шаблону. А зараз ще більше проти навчених порядків щодо молитви. Так, хвала Богу, прославлення дуже важливе, але якщо в мене на серці лежить спершу виговоритись, а тоді прославити Бога, то хіба це заборонено? Це має кращий ефект, коли говориш те, що в серці. Бо якщо я спершу хвалю, а в цей момент в голові тримаю те, що хочу сказати Богу потім, то ця хвала для мене є не щирою. Чесно, у мене буває така змішана молитва. То я славлю, то жаліюся, то дякую, або мовчу... так як з другом.. по-різному, і стараюся змовкати, щоб почути відповідь Божу. І це неймовірно. Так і кажу: я хочу почути Твою відповідь, і замовкаю... і в цій тиші я отримую мир, радість та слова від Бога. Не завжди, але практикую це.
Безмежно щаслива переживати ті моменти, коли не хочеться закінчувати молитву. От просто так добре бути біля Бога, що не хочеться говорити Амінь.
Все життя в нас в сім'ї була і є сімейна молитва. І признаюся, раніше особиста молитва моя була рідко, тобто в таємну кімнату я заходила рідко, бо завжди молилася в сімейній молитві. Я розуміла, що цього мало. Але як важко було змусити себе після сімейної молитви, помолитися ще особисто. Але за цей рік Бог показав мені силу особистої молитви, силу таємної кімнати. І я дуже дякую Йому.
Взагалі, за цей рік я часто бачила Бога у своєму житті, кожен день Бог проявляв Себе. Він давав Себе відчувати. І це таке неймовірне відчуття. Були моменти, що Він єдиний, Хто бачив мене у дуже важкому стані. Люди ніколи не бачили мене в такому стані. Ніхто.
Бог дуже сильно змінив мене за цей рік. І якщо раніше я думала, що Бог чимало посилав мені уроків, і був один урок, який тривав роками, і я таки здала іспит на нього, то за останній рік таких уроків було ще більше. Але з таким Вчителем можна проходити і вчитися... Слава Богу.
Але є ще моменти в яких я не виходжу переможцем. Бог називає це домішками, які потрібно видалити, тому продовжуються уроки.
Божі обіцянки, які Він мені дав... це дуже сильно і я дуже хочу бути гідною, щоб їх прийняти. Бог і над цим працює в мені.
Буває важко, буває легко. Але знаючи для чого Бог посилає це все, трошки легше проходити це. Бог завжди є поряд.
Безмежно вдячна Богу за духовних наставників у моєму житті. Вони даються на період, кожен раз різні, але Бог через них робить великий вплив на мене. І моє бажання, мати завжди духовного наставника. Кожен християнин повинен мати духовного наставника, духовного батька. Але на жаль, мало хто справді їх має. Особливо, це потрібно для людей, які служать Богу, постійно віддають, і їм потрібно мати підтримку, і насичення.
Я ні разу не пожаліла, що приїхала на місію, хоча було два рази бажання їхати додому. Але оскільки без Бога я не хотіла приймати цього рішення, то нікуди я не поїхала. За другим разом я остаточно зрозуміла Божий план щодо цього питання, і вдячна Богу, що Він дав мені прийняти Його волю.
