Фаріон — кумедний фрік, який генерує ржачний контент. Нещодавно відбувся мітинг, де люди, переважно студенти, використовуючи як непереможний аргумент посилання на свої близькі зв'язки з військовими, вимагали інституційного втручання і покарання Фаріон — буквально демонстрація за посилення цензури, кумедно, що на захист використання російської мови. Добре, що влада реагує на суспільне обурення, погано що суспільне обурення вимагає закручення гайок — воно досягло своєї мети, дихати стало важче, менше кисню.

Зрозуміле і логічне невдоволення фріковими висловлюваннями Фаріон, недоречність цього і деструктивність теж доволі очевидна, толерантність до використання і володіння російською мовою у війську теж доволі базова річ, розуміти мову ворога це ще і утилітарна перевага, окрім емпатичного конекту з тими, хто ризикує та віддає своє життя у боротьбі за незалежність України.

Але душити фріків на рівні інституцій — це шлях авторитарний, шлях закручування гайок, шлях російської федерації, який важко виправдати аргументом неначасі/унасвійна, адже в довготривалій перспективі він руйнує свободу слова, свободу — яка є фундаментальною цінністю України, за якою українці найкраще можуть один одного ідентифікувати, за якою відчувається українство. Свобода бути фріком і публічно нести хуйню має зустрічатися з опором у вигляді суспільного осуду і шкварів на рівні приватних бізнесів і незалежних державних утворень — щоб це було питанням морального вибору окремих відповідальних за рішення людей, а не державною політикою — залізною рукою, яка чавить все, що не вписується в єдиний наратив.

З чуваком з Криму реально огидна хуйня вийшла, це доволі сумнівна штука, яку, якщо постраждав українець/громадянин, який перебуває в окупації може і варто розслідувати; втім, цей суспільний запит на тверду авторитарну руку зробить більше зла, ніж добра. Стерти кумедного фріка з публічного поля — позбавити себе джерела мемів, генератора культури на поржать, яких суспільство, втомлене війною, потребує, вони роблять життя трохи менш сумним.