Крик душі. Вчора, намагаючись на авто виїхати з лівого берега на правий, протягом 1,5 години я думав про себе і багатьох киян з точки зору пасажира. Через низку повітряних тривог тисячі людей виявилися заблокованими. Завдяки геніальним рішенням КМДА зупиняти громадський транспорт (прерогатива лише столиці) спальний лівий берег Києва опинився на межі колапсу. І це у суботу, у вихідний день.
Якщо перекриття мостів Південного та Дарницького для всього транспорту у військових цілях мені зрозуміле, то я ніяк не збагну логіку міських очільників, що зупиняють метро, у той час, коли ходить кільцева електричка (підпорядкована Укрзалізниці). На мегаполіс з майже 4 млн мешканців, транзитним статусом (близько 30% усього трафіку), величезною агломерацією і найбільшим бюджетом в Україні під час тривоги частково функціонують цілих ТРИ з половиною мости через Дніпро (Дарницький тільки з правого на лівий), два з яких у критичному аварійному стані (Метро та Патона)!
За останні десятиліття було докладено усіх зусиль, аби вбити рештки інфраструктури громадського транспорту на догоду автомобілізації, що не лишає багатьом киянам жодних альтернатив у засобах пересування. Ще за Омельченка на мосту Патона прибрали єдине трамвайне сполучення між лівим і правим берегами для розширення кількості смуг, що тільки погіршило загальну ситуацію з транспортом. Окрім того в Києві, який роздувається за рахунок багатоповерхових новобудов, дуже низька щільність Вулично-Дорожньої Мережі (~300 м на 1000 осіб), що сприяє утворенню заторів природнім шляхом. Вже в пізній радянський час було усвідомлення проблем подальшого розвитку міста через обмеженість пропускної здатності наявних мостів, тому будувались нові (Північний, Південний), але зараз ми бачимо лише скляні та хвилясті пішохідні місточки, відкриті "за ініціативи мера"...
Подібний стан речей без якісних змін у часи великих викликів призведе до неминучої деградації або навіть трагедії (у випадку обвалення несучих конструкцій), якщо не сприяти реорганізації руху та реалізації масштабних програм/проектів розбудови єдиної зручної мережі громадського транспорту без приватних перевізників зі смердючими душогубками і абсолютно безглуздої (передусім з точки зору безпеки) заборони на рух під час повітряних тривог.
Якщо перекриття мостів Південного та Дарницького для всього транспорту у військових цілях мені зрозуміле, то я ніяк не збагну логіку міських очільників, що зупиняють метро, у той час, коли ходить кільцева електричка (підпорядкована Укрзалізниці). На мегаполіс з майже 4 млн мешканців, транзитним статусом (близько 30% усього трафіку), величезною агломерацією і найбільшим бюджетом в Україні під час тривоги частково функціонують цілих ТРИ з половиною мости через Дніпро (Дарницький тільки з правого на лівий), два з яких у критичному аварійному стані (Метро та Патона)!
За останні десятиліття було докладено усіх зусиль, аби вбити рештки інфраструктури громадського транспорту на догоду автомобілізації, що не лишає багатьом киянам жодних альтернатив у засобах пересування. Ще за Омельченка на мосту Патона прибрали єдине трамвайне сполучення між лівим і правим берегами для розширення кількості смуг, що тільки погіршило загальну ситуацію з транспортом. Окрім того в Києві, який роздувається за рахунок багатоповерхових новобудов, дуже низька щільність Вулично-Дорожньої Мережі (~300 м на 1000 осіб), що сприяє утворенню заторів природнім шляхом. Вже в пізній радянський час було усвідомлення проблем подальшого розвитку міста через обмеженість пропускної здатності наявних мостів, тому будувались нові (Північний, Південний), але зараз ми бачимо лише скляні та хвилясті пішохідні місточки, відкриті "за ініціативи мера"...
Подібний стан речей без якісних змін у часи великих викликів призведе до неминучої деградації або навіть трагедії (у випадку обвалення несучих конструкцій), якщо не сприяти реорганізації руху та реалізації масштабних програм/проектів розбудови єдиної зручної мережі громадського транспорту без приватних перевізників зі смердючими душогубками і абсолютно безглуздої (передусім з точки зору безпеки) заборони на рух під час повітряних тривог.