“Минуле — це не лише те, що з тобою сталося. Іноді — це те, що ти всього лише вигадав.”
Так вийшло, що дочитав цей роман в переддень 1000 дня повномасштабного вторгнення. Десь тут міг сховатися символізм. В тексті взагалі багато чого такого, що можна трактувати як “пророцтво”. І чим далі ти в історії, тим більш гнітючою, важкою та фатальною стає атмосфера. Після останньої сторінки лишається спокійна приреченість.
#прочитане
Загалом, читаючи “Часосховище”, можна відчути багато емоцій, побачити багато символів, відшукати багато інтертекстів (я, наприклад, вбачав собі “Бійцівський клуб” трохи, та і якщо уявляти оповідача і Ґаустіна відповідно Едвардом Нортоном та Бредом Піттом, то це придає тексту окремого шарму). І конструкція та наратив історії такі, що їх легко візуалізувати, але майже нереально екранізувати. Принаймні, так мені здалось.
⏳“Часосховище” — роман сучасного болгарського письменника Ґеоргі Ґосподінова, нагороджений міжнародною Букерівською премією 2023 року. Важливо — написана у 2020 році, тобто ДО повномасштабного вторгнення (це потрібно розуміти, коли читаєш).
Мені сподобалась цитата на Читомо, що “...переказувати сюжет “Часосховища” — справа невдячна, і не лише через те, що рецензіям, буває, дорікають за спойлери, але й тому, що цей сюжет химерний і малонадійний, як і сама людська пам’ять”. Варто зафіксувати лише зав’язку — загадковий чоловік на ім'я Ґаустін відкриває клініку, у якій лікує пацієнтів із хворобою Альцгаймера, повертаючи їх у щасливі часи їхнього минулого. Але невдовзі його людинолюбна ідея починає призводити до низки масштабних і непередбачуваних подій…
Загалом, при багатьох крутих моментах та ідеї, сюжет розпливчастий і занадто метафоричний, що ускладнює сприйняття тексту. Автор зосереджується на філософських роздумах, але вони часто видаються надто затягнутими та повторюваними. Головний герой також виглядає швидше абстрактним концептом, ніж живою людиною. Разом з тим, я писав у своїй вчорашній першій короткій рефлексії, що ця історія — дуже гарні ліки від надмірної ностальгії. Від невинних думок про те, як же класно жилось раніше, коли долар був по дві гривні, які стають хворобливими, а то й навіть небезпечними. Це можна побачити по людях, які хочуть відродити совок, наприклад.
Я не сприйняв книжку такою, яка мені дуже сподобалась, але це і не важливо. Для мене це як гарний музейний експонат, в історичній вартості якого ти не певен, але на який хочеться дивитись і бачити щось більше, ніж видно на перший погляд.