В далекому 21 році, коли в кожному підрозділі не було всіляких нісанів, лендроверів та інших корчів, все постачання на позиції виконував ротний ЗІЛ.
Була у нас така послуга, як прифронтове таксі.

У прифронтову місті жив чоловічок, який за 250-300 гривень, міг купити якихось харчів або відвезти в місто з певної точки.
Ходять легенди, що таке таксі могло підвозити енергетики та їдло прямісінько до бліндажа.

Так от, той таксист знав все.
Яка бригада заїхала, який воп, хто старший, яке озброєння, коли зарплата та навіть хто, кого їбе в Мар'їнці.

Таксист задавав легенькі питання, воюваки спокійно на них відповідали.
Так от, як ви гадаєте, коли почалась широкомасштабна війна, наскільки злий жарт зіграла звичка балакати зайвого?

Відповім. Дуже злий жарт.
Хочете жити — не базійкайте.
Язик вбиває гірше, ніж зброя.

Підписуйся|Розвідка Ноєм