Якби Росією керував «хароший руській»
Головна претензія «хароших рускіх» до путіна в тому, що він тупий. Що він вдався до війни, коли можна було дружити і торгувати. Або, розумними словами, застосовувати soft power. Як вона достатньо вдало зробила це в деяких інших країнах.
Я задумалась, а що було б, якби тоді, 20 років тому чи навіть раніше до влади прийшов не Путін, а росіянин «нєтвоєнщік» - який розуміє, що заходити танками і закидати ракетами сусідню країну - це не ок і риття могили собі і економіці своєї країни. Але при цьому - росіянини, тобто взрощений в російському культурному і історичному полі, де Україна - брат, але звісно молодший, така собі країна-сателіт Росії.
Ймовірно тоді не було б війни. Разом з тим, не було б Украіни і української самоідентичності на всій зросійщеній за 20 сторіччя частині, а то й далі. Тільки формальна держава і формальні кордони.
Згадайте 00-ві, коли кількість російського продукту на медіаринку була такою, що він сприймався «своїм», але насправді формував комплекс меншовартості. І здавалось би, в максимально бандерівському Львові, вистачало російської музики. Центр життя і пік розвитку, найкращі роботи і центр культурного життя вищого рівня - Москва.
Росія створює привабливу картинку дружньої держави, яка наголошує на спільності цінностей і історії. Майдану не було, бо втікати нікому. Такій Росії не треба ставити проросійського президента, щоб втримати «колишню колонію» силою - вона діє не так в лоб і більш вишукано.
Як вона насправді створює картинку на закордон всі ці роки. Експансія російської культури затьмарювало в очах іноземців нарощення армії. Постановки на базі російських творів йдуть на усіх світових сценах. Чайковський, Шостакович, Рахманінов - це престижно. Переосмислення Бродського, Толстого, Достоєвського - це престижно. Запрошені росіяни на позиції хореографів, диригентів, режисерів, акторів на головну роль, - це престижно. Російське кіно на світових кінофестивалях - це престижно. І екзотично, бо міф про «загадкову руську душу» захоплює. І, на жаль, цей абзац не з альтернативної реальності - це реальність навіть і 2022. Від Спліта до Монреаля, від Відня до Парижа - репертуар сценічного мистецтва та виставок як мінімум на 15% - з російським культурним кодом
В альтернативній реальності все те саме, тільки в Україні це теж так сприймається - не просто нормою, а престижним. А разом з тим, у світі проходять виставки російських художників Малевіча, Татліна та Соні Делоне, постановки на базі російських літераторів Шевченка і Гоголя. Тобто успішно закріплюють клеймо російськості за всіма, кого вкрали до цього.
Якщо цей канал і є, то він російською, бо звідки в мене виникне думка перейти на іншу мову в майже 30 років? Немає українського YouTube, тому що це занадто неприбутково. Ймовірно немає укранського кіно, бо російською продати продукт більше шансів.
Ймовірно з більш розуміним керівництвом, в Росії будуються дороги і рівень життя стає краще. В Україні теж, бо в усьому повторюємо і тягнемось за старшим братом. Рідко дивлячись ліворуч на мапу.
Немає війни. А Україна влилась в культурний простір Росії настільки, що все далі вирить в ту історію і правду, яку підказує старший брат.
~~
Путін - найкращий російських лідер, який міг трапитись Україні.
Кончений настільки, що це навіть не треба пояснювати розвинутому світові. З полемікою, доведеною настільки до абсурду, що ніхто не сприймає її за правду. Хоч дехто ще боїться і грає в ігри, але де чорне, а де біле вже розуміють всі лідери.
Кончений настільки, що допоміг нам, як нації, пройти сепарацію від Росії після стількох років експансії і злиття - культурного, мовного, економічного.
Сплачена ціна в тисячі життів. За те, щоб нація відродилась, заговорила українською і почала згадувати свою справжню історію, викреслених з неї митців, репресованих діячів.
Тому ліберальні росіяни - ще більш небезпечні для нас, ніж z-адепти. Бо вони можуть привабити йти з ними разом. А ми можемо привабитись. Бо Стокгольмський синдром ще засильний, а сепарація відносно свіжа.
Головна претензія «хароших рускіх» до путіна в тому, що він тупий. Що він вдався до війни, коли можна було дружити і торгувати. Або, розумними словами, застосовувати soft power. Як вона достатньо вдало зробила це в деяких інших країнах.
Я задумалась, а що було б, якби тоді, 20 років тому чи навіть раніше до влади прийшов не Путін, а росіянин «нєтвоєнщік» - який розуміє, що заходити танками і закидати ракетами сусідню країну - це не ок і риття могили собі і економіці своєї країни. Але при цьому - росіянини, тобто взрощений в російському культурному і історичному полі, де Україна - брат, але звісно молодший, така собі країна-сателіт Росії.
Ймовірно тоді не було б війни. Разом з тим, не було б Украіни і української самоідентичності на всій зросійщеній за 20 сторіччя частині, а то й далі. Тільки формальна держава і формальні кордони.
Згадайте 00-ві, коли кількість російського продукту на медіаринку була такою, що він сприймався «своїм», але насправді формував комплекс меншовартості. І здавалось би, в максимально бандерівському Львові, вистачало російської музики. Центр життя і пік розвитку, найкращі роботи і центр культурного життя вищого рівня - Москва.
Росія створює привабливу картинку дружньої держави, яка наголошує на спільності цінностей і історії. Майдану не було, бо втікати нікому. Такій Росії не треба ставити проросійського президента, щоб втримати «колишню колонію» силою - вона діє не так в лоб і більш вишукано.
Як вона насправді створює картинку на закордон всі ці роки. Експансія російської культури затьмарювало в очах іноземців нарощення армії. Постановки на базі російських творів йдуть на усіх світових сценах. Чайковський, Шостакович, Рахманінов - це престижно. Переосмислення Бродського, Толстого, Достоєвського - це престижно. Запрошені росіяни на позиції хореографів, диригентів, режисерів, акторів на головну роль, - це престижно. Російське кіно на світових кінофестивалях - це престижно. І екзотично, бо міф про «загадкову руську душу» захоплює. І, на жаль, цей абзац не з альтернативної реальності - це реальність навіть і 2022. Від Спліта до Монреаля, від Відня до Парижа - репертуар сценічного мистецтва та виставок як мінімум на 15% - з російським культурним кодом
В альтернативній реальності все те саме, тільки в Україні це теж так сприймається - не просто нормою, а престижним. А разом з тим, у світі проходять виставки російських художників Малевіча, Татліна та Соні Делоне, постановки на базі російських літераторів Шевченка і Гоголя. Тобто успішно закріплюють клеймо російськості за всіма, кого вкрали до цього.
Якщо цей канал і є, то він російською, бо звідки в мене виникне думка перейти на іншу мову в майже 30 років? Немає українського YouTube, тому що це занадто неприбутково. Ймовірно немає укранського кіно, бо російською продати продукт більше шансів.
Ймовірно з більш розуміним керівництвом, в Росії будуються дороги і рівень життя стає краще. В Україні теж, бо в усьому повторюємо і тягнемось за старшим братом. Рідко дивлячись ліворуч на мапу.
Немає війни. А Україна влилась в культурний простір Росії настільки, що все далі вирить в ту історію і правду, яку підказує старший брат.
~~
Путін - найкращий російських лідер, який міг трапитись Україні.
Кончений настільки, що це навіть не треба пояснювати розвинутому світові. З полемікою, доведеною настільки до абсурду, що ніхто не сприймає її за правду. Хоч дехто ще боїться і грає в ігри, але де чорне, а де біле вже розуміють всі лідери.
Кончений настільки, що допоміг нам, як нації, пройти сепарацію від Росії після стількох років експансії і злиття - культурного, мовного, економічного.
Сплачена ціна в тисячі життів. За те, щоб нація відродилась, заговорила українською і почала згадувати свою справжню історію, викреслених з неї митців, репресованих діячів.
Тому ліберальні росіяни - ще більш небезпечні для нас, ніж z-адепти. Бо вони можуть привабити йти з ними разом. А ми можемо привабитись. Бо Стокгольмський синдром ще засильний, а сепарація відносно свіжа.