Храм поезії

@uapoets

Гео и язык канала: Украина, Украинский

Категория: Искусство

зв'язок @jessihalliwell
чат t.me/uapoets1
натхнення t.me/ola_poetry_ua
радіо t.me/virshoplitkarka
поетка t.me/buryanpoetry
конкурс t.me/uapoets2
радіо t.me/swanseamusic
творчість t.me/jessi_halliwell
підтримка send.monobank.ua/jar/ALscxq9ov5

Связанные каналы | Похожие каналы

Гео и язык канала

Украина, Украинский

Категория

Искусство

Статистика

Избранное

Фильтр публикаций

Скрывать удаленные

Скрывать репосты

Храм поезії

5 Feb, 13:07

Репост из: boo_books

⚡️▸ Блискавка

─ ──────────
↷ #yrboo_вірші
@liliums_swamp

37 0 0 2

виросли діти гості розʼїхались
друзі — хто спився хто втік а хто йобнувся
я намагаюсь сприймати зі сміхом це
але й без сліз не обходиться повністю
маска моя приростає до шкіри
не впізнаю себе в жодному дзеркалі
внутрішній зір ще наповнений вірою
але у снах все стрічаюсь з померлими
я поглинаю світло й повітря
води і землі довколишні трави
я розростаюся наче повірʼя —
є у мені навіть власна держава
там цвіркуни і цикади і равлики
ніч розколисують ритмами тихими
я розчиняюсь і це мабуть правильно —
виросли діти гості розʼїхались

Юрій Іздрик

#іздрик

62 0 1 10

Храм поезії

5 Feb, 09:05

Вхопи її за капелюху! Швидче!
Бо пудра розповзається бліда,
Маскує у шляхетність красий відчай
Відтінками пісочних сповідань.
Віспини – круглі пластирі на скронях –
Подряпини приховують грибні,
Обірваними стрічками у жовтні
Чіпляються за кінчики брехні.

Я побачив її серед хащів у лісі величному.
Аманіта мускарія – мускус оманливих спор.
Мускарин в поведінці, в очах – ореоли чутливості.
Мус зі смутком. Смугаста кутикула. Ніж. Мухомор.
Мушу, мушу поранити здобич безгрішну – знедолити.
Нерухома зворушлива постать – грибниця свята.
Затягнула у пастку міцелієм, звабила поглядом.
Гостре лезо навскіс – і в обіймах навіки відтак.

Вхопи її, вдягни в червону сукню!
Серпанком танго. Розчинився ґрунт.
Провалююсь, лише краси відлуння
У голій правді, саморідній. В ню.
Гірка на смак. До тіла доторкнувся.
Нове створіння невиразних барв
У танці зла тенетником отруйним
Сплітає чорний траурний рукав.

Оксана Мовчан
Вірш на 3й тур ВМ7.
P.s. Завданням було написати грибний вірш за однією з чотирьох картин. Я обрала картину Валентини Мартинюк «Ню».

@sarahwatsonrhymes

#мовчан

90 0 0 2 6

Храм поезії

5 Feb, 08:09

@Mr_James_Bond

88 0 3 4

Храм поезії

5 Feb, 08:03

Репост из: єЩось

«Шоста мова любові»: поезія, музика та чуттєвість у самому серці Львова

Пориньте у світ любові через поезію, романтичні звуки гітари та чуттєві емоції разом із авторами креативної групи 'єЩоСь'

у п’ятницю, 7 лютого о 18:00.
Локація — Бібліотека Іваничука, Площа Ринок, 9.

Напередодні Дня закоханих подаруйте собі вечір натхнення та тепла!

💌 Для дорослої аудиторії 18+💌 Донат: від 100 грн
💌 Реєстрація обов’язкова:

Ти теж можеш проявити свої почуття прочитавши вірш у рубриці: Відкрий мікрофон.

форма для реєстрації
https://forms.gle/8YdJQ4fvTrKH6GxJ9

Оплата донату:
— Завчасно через телеграм: @Maievskdesign
— Або готівкою перед входом.

Приходьте, щоб разом говорити мовою любові, та відкривати її нові незвідані грані.

Шоста мова Любові, 7 лютого о 18:00

Запрошуємо на музично-поетичний вечір "Шоста мова любові", що відбудеться у п’ятницю, 7 лютого о 18:00 у затишній атмосфері Бібліотеки Іваничука на Площі Ринок, 9. Напередодні Дня закоханих подаруйте собі вечір чуттєвості — поезія, музика, та щирі емоції! Вікно у світ найінтимнішого з наших п...

72 0 0 3

Храм поезії

5 Feb, 00:01

Репост из: poetry_ua

Обожнювати сутінки. День помирає томно.
А восени це атмосферно так.
Дивитись у вікно із дому і комфортно
Щось пити полум‘яне, у лапках.

І відчувати втому цього світу, бо він згасає.
Скоро виповниться рік…
Замкнути хочеться усі свої печалі
В ці сутінки. Сховатись від усіх.

На дні скляному благородного напою,
Вглядіти миролюбні вечори.
Вино закінчується, колихає скроні,
Всесвітній сум пробуджує в мені.

Сидіти змушено у темному довкіллі,
Ковток останній смакувати без
Домішок. Хміліти добровільно.
Та надихатись зорями з небес.

© Ольга Ритик

#вірш

90 0 0 2 11

Храм поезії

4 Feb, 23:33

Знов весна прийде, а за нею — літо:
Час узгоджує нові свіжі кроки.
Змінить мить усе, неначе допис:
«Пережив той час, відтепер я вільний!»

До мішка вкладу гардероб за плечі,
Виторги скупі впереміш із болем,
Притуплю вином наболіле в полі –
Недоїдок днів, що наразі в черзі.

Зачекався Рай — день відхилить двері,
Відійдуть убік всі донецькі тури,
Як фіранку вдень після сну розтулив,
Світ натисне "плей" і заграє плеєр.

Та не буде в нім недоспаних в клані,
Крижаних вітрів з голодом відчутних,
Говірких ярів, де забудеш чути,
Як лунає спів у церковнім храмі.

Накриває сум, вже б завершив жити,
Спокушає плач на вбранні волога,
Так в тобі росте нелюдська потвора,
Бо зі смертю ще до кінця не квити.

Розриває дні на річки у скруті,
Підпускає блиск безтурботних сколів.
Нагадає час, як ходив до школи,
Роздратує тим, що не знав онуків!

Ще свіча горить, ще молитва в парі,
І надія з тим, що настане літо,
Зацвітуть сади та овес із житом...
Не піднімуть стяг на моїй скрижалі.

Mr.nobody

#вірші

96 0 0 1 9

Храм поезії

4 Feb, 21:08

Корисними копалинами – висновками спаленими блукає мезозойський антидот.
Великий у нестриманості, прадавніми рослинами отруту вивертає назворот.
Легендою замріяною Богині і рептилії шепоче про злодійство і красу.
Щелепою нестуленою – оманливою кулею тримає Діонея справжню суть.

Алігатор молитву читав біля мутної річки,
Бо «по вірі Вам буде», і повна довіра свята.
Вшанувавши Богиню, «Амінь» проголошував тричі
І світлину її у холодних обіймах стискав.

У колі необізнаності, мареннями визначена, спускається Венера із небес.
Словами передбаченими – образними значеннями вона – його життя і смерті сенс.
Віконницями-щелепами – оплесками впевненими, компостером зітхає крокодил.
У русі неприборканому ребристою підковдрою хижак Богиню ледве не вхопив.

Посміхнулась Венера рептилії – винесла вирок,
Обплела павутиною ніжності драглий кожух.
Не чудовисько – квітка, потворність у чарах покірна,
До вродливої пастки відтак легковажні бредуть.

Наївними примірниками погляди довірливі чуттєво віддзеркалюють красу.
Гранатовими барелями цей жертовник бавиться, хизується, забувши пересуд.
Немає цьому виправдання, голками помітними полює перевтілений хижак,
Венерою наляканою змащені подряпини – рослинних антидотиків кришталь.

P.s. Вірш на дуель за темою «Антидот довіри»

Оксана Мовчан

@sarahwatsonrhymes

#мовчан

104 0 0 5 10

Храм поезії

4 Feb, 21:04

00:39

Видео недоступно для предпросмотра

Смотреть в Telegram

Bianca Censori

99 0 1 7

Храм поезії

4 Feb, 17:17

Репост из: САД ДЕФОРМАЦІЙ

Ми знаємо, що ви скучили за цим! 🤩

Кам'янське, вітайте та приходьте, незабаром у місті знову відбудеться неймовірний ЛІТЕРАТУРНИЙ СЛЕМ!

Вже скоро ми опублікуємо правила цього формату💚

А ще ми підготуємо для вас музичні виступи від місцевих крутих виконавців:
Street Gang🎧
Гурт "Алгоритми"🎤
Анна Іва (Puzzlebox)🎸
RANRAWI🎼

А за кейтеринг подбають наші неймовірні партнери з Zahid2Day!

Також буде благодійний аукціон, гроші з якого підуть на підтримку 108-ї бригади ТрО, де несе службу наш давній товариш Той Самий Письменний!

А знаєте, що найкрутіше? Якщо ви пишете вірші та хочете виступити, то матимете таку можливість! Необхідно лише зареєструватися та прийти отримати свої промені поетичної слави!✨

Де: м. Кам'янське, бульв. Героїв 1г

Коли: 15.02, 17:00

Вартість: мінімальний донат від 300 гривень

Все буде СЛЕМ х Сад Деформацій!

Придбати квитки: @MaraJade_Sky @DefIrton_Unleashed

98 0 0 1 4

Храм поезії

4 Feb, 17:05

Стелися вересовим квітом
поміж каміння гір зігрітих
промінням сонця, що згасає.
Там неба тінь буде весніти,
де трави колихає вітер,
а сни не мають дна і краю.
Рука в руці: ми – два магніти,
прості моменти, вічні діти...
хай буде так, пообіцяєш?
Ніч місяця підповню й крихти
зірок дрібних вгорі засвітить,
ген мерехтять близькі та зайві.
Лови між цитрусів ліміти,
що встигли одцвісти й достигли,
не жди нагоди – все минає.

@olesya13r

#репа

129 0 1 8 8

Храм поезії

4 Feb, 13:07

Ляж і засни, будь ласка, ляж і засни.
Ніби у нас іще не було війни,
ніби на дні, ніби над тобою води покров,
ніби від тебе ніхто ніколи не йшов.
Ляж і засни, будь ласка, ляж і забудь
літа стрімкого сонячну каламуть,
очі закрий, ніби все навколо таке, як слід,
слухай, як тихо темніє за містом глід,
як достигає шипшина, терен терпкий,
як осипається серед трав звіробій.
Ніби ти цінний гриб у вогкій запашній землі,
ляж і не думай ні про що взагалі,
ніби ти це туман на поверхні нічних озер,
ніби когось за руку тримаєш просто тепер.
Ляж і засни, над тобою замкнеться небес сукно.
Все, в що ти віриш, станеться все одно.

Катерина Бабкіна

#бабкіна

111 0 1 9

Храм поезії

4 Feb, 12:15

Репост из: boo_books

🤎▸ Кінцугі

Кррх-
Свариться крига, не відпускаючи серце, що
майже не б’ється,
давно вже не шепче слів кохання
до світу.
Убите? Зів’яле.
Вода для поливу змерзла і стала
пасткою.

Бий мене!
Знищуй!
Будь ласка…

Аби лиш перестала чути itami no kane.*
У рани насип трішки кани.*
Благаю!
А потім лезо в руках
і розтерзані шрами.
Ламаю клітку і водночас збираю
докупи.
Посміхаюсь, ховаючи руки.
Послухай!
Допоможи залатати дірки, бо
голка обéрнеться зброєю.
Підкажи, як впустити у згоїни
промені сонця?
Узгодь мене
Стримай
Злікуй
Наповни відчуттям чогось більшого,
щоб по тілу не йшли нові тріщини,
і шкіри торкалася з ніж..–
ністю

Криго, розкриєш обійми,
звільняючи серце від відчаю?
Також не відмовлюсь від чаю із м’ятою
або від кави з корицею.

Станеш водою, що в русі одвічному
сповнює силами корені,
стримані болем від розпаду листя?
Пробуди їх світанком від жаху,
що роками набридливо сниться.
Знищити
пам’ять не вдасться —
рубцям не зрівнятись зі шкірою – тож
пов’яжи різнобарвні стрічки,
бо бинти давно не витримують.

Простягни рятувальну монетку —
я підкину й увірую, що

золоті години здатні мене відігріти,
а на сухій гілці можуть з’явитися
квіти.

Біль, відпусти.
Врешті, ми давно уже квити.

Крап

─ ──────────

*itami no kane - японський вираз, що означає «дзвін болю». Це образ, що символізує гучне нагадування про біль, який не дає спокою, немов дзвін, що звучить безперервно.

* кана - назва для золота, світла, блиску.

↷ #yrboo_вірші @liliums_swamp

94 0 0 8

Храм поезії

4 Feb, 09:03

Хірург, що чотири роки
оперував у шанці на боснійській війні,
говорив мені
(загортаючи вправно
тонкими пальцями
мелене м'ясо у виноградний листок):
Вам, жінкам, не позаздриш -
я добре знаю,
як ви оживаєте після травми;
спершу тіло мовчить, вдає,
що незнайоме з душею,
потім - сльози, і щось іще, безіменне,
скручується всередині в міцну, іржаву пружину;
спершу блюєте від нових чоловічих дотиків,
потім просто здригаєтесь із відрази;
зрештою, прийде той, з ким усе це мине,
з ким заговорить тіло, бо душа крізь шкіру
до рук йому тулитиметься, як до магніта;
він пружину відчує всередині, і
в найбеззахиснішу мить
натисне й відпустить,
відійде вбік, умиє руки
від крові з пробитого горла;
як би тобі пояснити це відчуття?
Щось середнє між контузією
із розривом тканин
і наскрізним опіком вольтовою дугою,
що умертвляє серцевий м'яз;
легше тим, у кого добрий шар підшкірного жиру;
от після цього вже можливе одужання;
але я вам, жінкам, не заздрю.
На Страсний четвер закінчується тиждень,
відколи не мовила й слова жодній живій істоті.
Вранці розплющуєш очі, вітаєшся подумки
із примороженим, почорнілим абрикосовим цвітом,
зі старою раною; тоді вслухаєшся
в тіло - чи є в ньому сила, з якої візьмуться слова,
і що це було - контузія чи все-таки
опік вольтовою дугою.
Боже, благослови цинічну правду
військових хірургів.
Крове чужа, ти навіщо
(так глибоко, так бурхливо,
ніби завжди тебе знала)
крізь мене тече і течеш.

Катерина Калитко

#орден_мовчальниць

121 0 0 8

Храм поезії

3 Feb, 21:24

Репост из: Літеросплетіння

Що сюди привело,
залишилось насічками пам'яті.
Певно, трохи потертими,
як смуги старезної пральної дошки.
Що тільки вона не бачила
під час щиросердного служіння чистоті!
Здавалося,
дорога на Арабатську стрілку
була саме такою дошкою,
що витрушувала робочі клопоти
чи пісок при поверненні додому.
А тим часом хмарна зебра
запрошувала перейти до мрій,
не зважаючи, куди прямуємо.
Де тепер ідемо?
То по смугах
з оманливою м'якістю тиші,
коли побутові питання
занурюють у мильно-рутинний розчин.
Та виринання різке:
з черговим вибухом поруч,
з окупованим селищем родичів,
зі смертями знайомих
і тих, хто вже ними не стане.
І шпатель війни
зішкрібає з-під ніг хмарини надії.
У смуги-провалля
вливаються тривожність і сум.
А танки торують світосприйняття
разом із трасами крізь степи до моря.
Але з новим закритим збором
чи військовим успіхом
знову забираємося
на умовно білу смугу.
Та чи надовго?
Що далі готує дорога?
Хотілося б, щоби війна
стала лише артефактом
як пральна дошка.
А вигадливі візерунки хмарин
постійно доповнювали
інверсійні сліди від мирних літаків.
І не важливо,
де в цей момент бути:
вдома
чи в улюблених місцях Приазов’я.

P.S. 1 місце у Міжсезонні Котолисів

102 0 0 4 12

Храм поезії

3 Feb, 21:08

Так завмерти посеред вулиці —
снігом дихатиме в лице.
Паперове горня
пахне медом і чебрецем.
Перцевий холод не пробереться
крізь вузол шалика та до серця.
Був би ти на моєму місці,
збожеволів би від
всеохоплюючої ніжності.
Хлібні крихти складу у вічність,
чи хоч день для голодних птиць.
І стоятиму горілиць,
доки вітер шурхоче мною,
як підкинутим папірцем.
Лід наспівно тріщить,
а синиця в руці
гріє ліпше за журавля.
Мокра куртка здалля
нагадує лоском щит.
Легко сплутати,
коли цілишся навмання.
І шалено сніжить...

@snigpoetry

#теплийсніг
#мері

119 0 1 8

Храм поезії

3 Feb, 17:03

як у дитинстві, хочеться мріяти без тривог,
замружити міцно очі — й сміливо у невідоме.
на щічки — лапатий сніг, а не безпрозìрний смог,
у грудях — свято на зміну лютневій втомі.

бажання може й дурні, та їх же не заберуть.
ще скільки в ночах чекає несплячки й грому.
хай кожен потяг, який колись припинив маршрут,
таки добереться назад
додому.

@beshkket

#бешкет

126 0 1 10

Храм поезії

3 Feb, 13:03

***
танцюй, моя пташко, просто посеред села.
саме для цього його спалили дотла.
красива у своїй силі, сильна у своїй красі —
танцюй, моя люба, покажи їм усім.

посеред цього згарища, залишеного ворогами,
танцюй так, як завжди уміла — гордо і гарно.
танцюй за тих, хто тут народився і тут поліг.
танцюй за тих, у кого більше немає ніг.

танцюй за померлих дітей, чоловіків і жінок.
танцюй, моя рідна, ти заслужила на цей танок.
ті, хто палить тут села, вже прокляті і роздерті —
це танець твого життя, а значить танець їхньої смерті.

тож хай під твоїми ногами виростає нова трава.
хай тут будуть нові посіви і нові жнива.
хай там, куди ти вкажеш рукою, будуть нові хати.
хай тут буде чим дихати.
буде чим дихати.

хтось мусить тут танцювати, інакше все це не має ваги.
хай ворогів багато, але хай ляжуть тут вороги.
танцюй для них, пташко, вперто, без жалю і каяття.
бо це танець їхньої смерті,
бо це танець твого життя.

@tania_vlasova_virshi

#таняпише

118 0 2 17

Храм поезії

3 Feb, 11:48

Вночі я не встиг про це сказати.
Ніч – це серця з золотими нервами.
А на ранок виходиш зі своєї казарми –
сонце вгорі
і туман між деревами.

Діти його просвічують душами,
основи його – вологі, останні.
Якщо не хочеш про мене думати –
думай про ці дерева в тумані.

Думай про них, коли тобі радісно,
думай, коли тобі хочеться плакати.
Дерева в тумані схожі на радіо –
діляться бідами,
діляться планами.

Якщо не хочеш про мене згадувати,
якщо не маєш сили та спокою,
думай про ліс, що стоїть загатою –
міцною, надійною та високою.

Думай про сталеве коріння,
думай про надрізи й крону.
Нехай ця земля, смоляна і осіння,
наповнить теплом
ніч твою чорну.

Думай про мокру траву між дюнами,
думай собі, ніби так і треба.
Я ж знаю, про що ти насправді думаєш,
коли ти думаєш про дерева.

Я знаю, я все це собі переховую
серед туману й огрому нічного.
Немає нічого випадкового.
Немає нічого.
Зовсім нічого.

Сергій Жадан

#жадан
#сергій_жадан

114 0 1 6

Храм поезії

3 Feb, 09:02

Суха трава —
Їжаки–наждаки,
Крізь тіло привида шкіряться.
Чорний рев під’їздів.
Небеса у проваллях
Провислими лірами.
Блідих тіней палімпсест,
Homo homini lupus est,
Північні жорна розмелюють сіль —
Метіль.

Снігу плетіння —
Нічне тремтіння.
Стою, але хитаюсь.
Тримаюсь за шлях.
Питання — цвях,
Поцілунок — полину парость.
Йду, бо гнуть:
— До багатшого мабуть? —
Зимовий ніж
Між грудьми
Зустрічаю.
Чи залишимося людьми
У такій печалі?

Сліпий вівтар
Розклав клубки хмар.
Як напозір
Голодний звір
Дверних замків
Вночі не зумів
Закрити Пандору.
Над степовими просторами
Стогне холод,
Мов дзвін Голгофи.
Чи ви оглохли,
У безпечних своїх коридорах?

Старість проїла в асфальті вирви,
Оголила повіки землі.
Про нас думають, що йдем у прірву
І переходять на «ти».
Ось він момент щирості —
В розтрісканому асфальті,
Де зорі стікають з імли.
Зима забиває останній пенальті,
Так! Уяви, я не хочу кохання!
Хай розтануть лише льоди.
Весна покаже, чого хочуть люди,
Я ж просто хочу води.

@ankolesan

#анґа_зелена

107 0 1 7

Показано 20 последних публикаций.

1 098

подписчиков

Статистика канала

Язык сайта

Монетизация Telegram сообществ

Как привлекать от 1000 пдп ежедневно?

Продаётся канал l Психология l

Храм поезії

Гео и язык канала

Категория

1 098

Популярное в канале