Київщина. Реабілітаційний центр з сімома ведмедямиВ 2012 році сім'я Марини та Єгора організували притулок для ведмедів у Житомирській області для порятунку тих, хто перебував у приватних звіринцях, контактних зоопарках і в цирках.
У минулому році пара перевезла притулок в
Чубинське, під Київ, де з серпня цього року відкрили для відвідувачів реабілітаційний центр. Його вони збудували своїми руками, за свої гроші, завдяки допомозі друзів, активістів, благодійних внесків та навіть кредитів.
Крім Марини, Єгора і їхніх друзів, в притулку працюють два доглядача.
"Що можна б було купити на ті гроші? Мабуть, Range Rover. Ні, два", – каже Єгор.
Загальна площа
2,5 гектари для розвитку реабілітаційного центру, який діє в рамках всеукраїнського громадського проєкту "Збережи дикість".
Зараз тут
семеро ведмедів, переважно бурих. Є один рідкісного, зникаючого на планеті тяньшанського підвиду. І одна білогруда гімалайська ведмедиця.
Прямі контакти з ведмедями заборонені.
У тварин проблеми із зором, кишково-шлунковим трактом, імунітетом, шкірою, кігтями, суглобами – плюс-мінус один набір хвороб ведмедів, яких використовують у цирках та тримають в приватних звiринцях.
Ведмедям не подобається примушення до трюків, обмеження вибору. Якщо ви не надаєте їм можливість проявляти природну поведінку, у них починаються серйозні психічні розлади.
Насправді всі ці розлади вже ніколи повністю не зникають. Завдання реабілітаційного центру – максимально зменшити частоту цих проявів. Після приватних рук тварини все одно залишаються скалічиними на все життя, не лише фізично, а й психічно.
"Ведмеді, які виросли з людиною, ніколи не зможуть повернутися в дику природу, бо не зможуть витримати конкуренцію з дикими сородичами".На диких тваринах дуже просто заробляти. Їх тримають в жахливих умовах, годують якимось сміттям. Щоб зробити фото або відео для соцмереж, заради контенту для YouTube чи TikTok величезна кількість людей в чергу стають та гроші платять. Але коли те медвежа досить швидко виростає та стає дуже небезпечним, його вже треба годувати з лопати, тримати в вольєрі
– це вже нікому не потрібно.
Для когось дика тварина
– іграшка на місяць, яку він купив в інтернеті. Пофоткався, виклав, полайкали
– о'кей! А іншим потім доводиться рятувату цю тварину, будувати вольєр, витрачати гроші та роки на реабілітацію.
"Ми віримо у людей, у громадську, колективну відповідальність. У нас є стратегія: не просто врятувати тварину або сидіти десь в лісі та любити її. Ми хочемо глобально вирішувати проблему поводження з тваринами в Україні. Зокрема, за допомогою нових законів та просвітництва", – ділиться Марина
.Читайте репортаж