Жили всі закрито, мати на засов хвіртку закривала і кричала, щоб ми не виходили за неї, бо на вулиці, що поряд, їли дітей. Ну, це страшне. А скількох хоронили таких, що ще рухалися.Чому? А щоб не заїжджати. Сьогодні він ще рухається трохи, а завтра знову заїжджати. Не було ані коней, ані підвод, ні тих, хто б їх возив. Тож ще живих був валили на той віз і кидали в могилу.


У день пам'яті жертв голодоморів ми не перестанемо повторювати: Нашої ненависті ніколи не буде достатньо.
Тож найголовніше, що ми маємо зробити — завжди пам'ятати. Пам'ятати лати, жертв та їхні історії, пам'ятати, через що пройшли та проходять українці за роки геноциду. Пам'ятати і передавати у спадок наступним поколінням, що дозволить нашим далеким наступникам заздалегідь знати вороже обличчя.

Більша частина світу й досі заперечує факт існування Голодомору або ж визнання його актом геноциду проти українського народу.
Не дозволяйте собі забувати, як від самого початку ворог намагався знищити нас.
Пам'ятаючи загиблих, наших героїв, та турбуючись про майбутнє наших дітей, ми обіцяємо собі: ніхто і ніколи не позбавить українців їхньої волі.

І мертвим, і живим, і ненародженим 🕯️

1921-1923 / 1932-1933 / 1946-1947 р.