United in Blood

Сьогодні минає ювілейна 35 річниця української незалежності. За ці 35 років ми пройшли крізь болісну перебудову після розвалу совку, бездарне розбазарення його спадку та наших земель і прав на них, формацію нинішньої дегенеративної демо-олігархічної еліти, боротьбу за вплив на нас між ліберальним Заходом та московитами, перші втрати земель та боротьбу на Донбасі, в якій змішалися героїчний супротив загарбнику, тяжкі поразки та зради безхребетних еліт, та, зрештою, нинішня війна, в якій Україна продовжує боротьбу за залишки суверенітету та територіальної цілісності.

Водночас, попри загибель багатьох гідних людей на ній, існує шанс, що боротьба та жертви, покладені на її алтар, можуть народити новий живий та пов'язаний сучасністю міф серед населення нашої держави на заміну старим, що допоможе в мобілізації мас на українську справу.

Та попри це, не варто також забувати, що наразі війна - це єдине, що утримує наше суспільство від падіння у безодню, і що за нинішніх умов лише прильоти російських дронів та ракет іноді нагадують що йде війна, а на сході йдуть бої. Бо попри сентименталізм та байдужість багатьох, якщо тебе не цікавить історія, вона сама прийде до тебе.
⠀
Нас б'ють без сентиментів... Але, знаєш, це - добре. І чим більше будуть бити і знущатися - тим краще. Ні один народ не пережив того, що тепер переживає Україна, але й нікому це так не йшло на користь як іде українцеві. Це перетворить лінивого українського вола в хижого звіра, який вирвавшися колись на волю, як побачить, що хтось знову протягає до нього лапу - не буде ждати, поки треба буде оборонятися, а сам буде нападати.

Юрій Горліс-Горський

Цього дня ми відзначаємо 82 річницю так званого "Варшавського повстання" — повстання лядських партизан проти влади Райху в окупованій Польщі та його придушення місцевими силами, серед яких було зокрема чимало українців.

В сучасному ліберальному світі цю подію подають за істинний акт боротьби за демократію та свободу проти поневолювачів. Але ми маємо розглядати повстання з точки зору українських інтересів та давати відповідну оцінку.

Впродовж історії першої половини ХХ століття польські кати відзначилися своїм загарбницьким ставленням до всіх сусідніх націй, з початком Походу Європи на схід і падіння цього «версальського непорозуміння» нічого не змінилося. Після зради поляків в часи Перших Визвольних Змагань велика кількість українських комбатантів зі своїми сім’ями вимушено осідають на польському терені, саме на них починають полювати банди Армії Крайової в часи ДСВ, серед цих жертв були такі люди як Михайло Поготовко колишній офіцер УНР, організатор УВВ та представник Військової Управи 14 дивізії СС «Галичина» у Варшаві зі своїми помічниками. Інші, як Юрій Липа, мусили тікати зі своїх домівок, дізнавшись, що на них готують замах...

Під час повстання загони безпеки АК навмисно полювали на українців, бо небезпідставно вважали що вся еміграція підтримує німецьку адміністрацію. У кращому випадку українців арештовували та відправляли на примусові роботи на барикадах, в гіршому розстрілювали на місці.

Варшавське повстання, перш за все, було повстанням проти Європи, що боролась проти більшовиків та західних плутократів, які рясно підтримували польську партизанку. В свою чергу українці у військах Райху беруть безпосередню участь у придушені цього вогнища опору: наші співвітчизники були присутні у лавах РОНА, а також становили значну частину бригади «Дірлевангера». Кубанські козачі частини, що складалися з етнічних українців, теж доклалися до наведення «цвинтарної тиші» та помстилися полякам за кривду своїх західних кровних братів. Крім них у пацифікації Варшави брали участь суто українські частини, як 31 батальйон СД, відомий як Українській Легіон Самооборони. Її командир, Петро Дяченко, що вів до цього боротьбу з польськими бандами на українській землі, здійснив свою мрію «пощербити шабельки об ворота Варшави».
⠀
В результаті спільних дій різнонаціональних формувань німецького війська повстання придушили, так і не дочекавшись підтримки радянських військ. Скигленню про криваві злочини німецьких військ у Варшаві протиставимо жорстку правду: під час війни немає місця милосердю та сентиментам.

Варшава '44
Я пам'ятаю - я пишаюсь!

В роки цього десятиліття інтегральний націоналізм святкує століття своїх визначних дат у ХХ столітті, як от Марш на Рим чи Пивний путч. В сучасній історіографії новий націоналізм прийнято вважати породженням післявоєнного світу після ПСВ як відповідь на питання та проблеми, на які старі партії та сили відповіді дати не могли.

Водночас правда лежить у тому, що основи інтегрального націоналізму сформувалися шляхом логічної еволюції поглядів минулих десятиліть та століть ще напередодні війни у цілісну доктрину, що ляже в основу як італійського фашизму, так і німецького націонал-соціалізму та українського націоналізму.

З нагоди визначної дати презентуємо нову статтю нашого каналу, в якій ми вибрали витримки з маніфесту 1914 року, написаного до початку війни, майбутнього автора устрою фашистської держави та одного з головних осіб та теоретиків фашизму Альфредо Рокко "Що таке націоналізм і чого прагнуть націоналісти", де ґрунтовно розбирається питання нового націоналізму. Приємного читання.

До дня народження людини століття.

На сьогоденному тлі дрібних пересічних боягузів та конформістів цей світ завжди стає боротьбою для тих, хто дійсно гідний звати себе ідеалістом, хто у найважчій потузі свого життя не відступив від своїх власних переконань, відкинувши всі сумніви, не накинув на свою душу кайдани чужих догм.
Не кожному вдалось пройти настільки сповнений війною життєвий шлях, котрий був від свого зоряного сходження до останньої смертельної хвилини сповнений ненавистю до лінощів та примітивних зручностей, як у Дуче.
Наперекір всім труднощам це авантюрне життя стало новаторським взірцем, котре своєю хоробрістю змусило відкинути зневіру та розбрат серед власного народу, назавжди записавши своє ім'я кров'ю по камені, як Вождь італійської нації.ㅤ
⠀
Сьогодні минає 143 річниця від дня народження Беніто Муссоліні, чиї ідеали ще довго будуть завойовувати молоді серця по всім куточкам Європи.
Ми віддаємо данину цій особистості, кредом якої завжди була боротьба та байдужість до комфорту. Слава осяє цей жалюгідний світ своєю істиною та непокірністю.

Сьогодні наші західні "друзі" відмічають чергову річницю "Волинської різанини", послідовно формуючи культ свого голокосту серед власних громадян. На цьому ґрунті вже в чергове спостерігаємо систематичне втручання представників лядської влади та інституцій у нашу історію із вимогами її переписування та засудження не тільки Бандери, а й всього українського націоналізму як злочинного. І це разом з тим, що протягом останніх років вбачаємо систематичне зростання антиукраїнських настроїв у Польщі та готовності деяких, як і раніше, об'єднатися з Росією проти нас.

Звісно, про "подвиги" своїх героїв та дії власної держави у той період вони, чомусь, не хочуть згадувати. Тут і збройна загарбницька агресія проти майже усіх своїх сусідів, і масові розправи проти цивільних, і систематичний тиск з метою асиміляції та знищення культури після війни у на ледве 50% польській державі.

Чого вартий один тільки український контекст, коли самі ляхи вдерлись на землі ЗУНР та Волинь аби завоювати те, що їм колись належало, як вони продавили нас на "союзницьку" угоду зі здачею ЗУЗ Польщі, як вони безсоромно зрадили нас у Ризі, як вони інтернували в жахливих умовах бійців армії УНР, як вони нищили нашу віру, мову та культуру після війни разом із системною колонізацією земель та віджимом земель українських селян. Нічого з цього побірники лядського Шоа згадувати не хочуть, як і не демонструють жодного розкаяння у власних злочинах проти нас. Зрештою, чого дивуватись, що породжена таким ставленням ненависть призвела до (в котрий раз) масового винищення ляхів українцями.
⠀
А загалом же хочемо підкреслити, що з точки зору інтегрального націоналізму "Волинська різанина" була здоровою реакцією української нації на спроби ляхів полонізувати "східні креси", яка в роки ДСВ, користуючись вакуумом влади, спроводила "ясновельможних" назад. Дехто називає ініціаторами УПА Боровця, інші бандерівців, треті українські шума та поліційні загони. І всі вони мають рацію, ненависть до ляхів була всеосяжною. І провідну роль в цих подіях відіграли не вище названі сили, а переважно звичайні селяни, які далекі були від політики.

#лядське_питання

Також цього дня в щойно звільненому місті Львів було проголошено так званий "Акт відновлення Української Держави", ініційований бандерівською групою. Акт, який далі підірвав довіру Німецького Райху до українського націоналізму, акт який засудили майже всі українські націоналістичні сили та їх лідери. Акт, який, зрештою, відкрив шлях до зрадницької боротьби бандерівців проти гідних синів України, що, зрештою, привело лише до розпаду та марно пролитої української крові.

Нагадуємо також про наявність на нашому каналі окремої статті про цей горе-акт, яка розбирає хід подій та підводить до правильних висновків щодо нього.

30 червня 1907 року народився взірець боротьби. Всі його псевдо та звання складають з себе щільну монографію боротьби. ОУН, Карпатська Січ, ДУН, УПА... 
Так багато абревіатур розгородили шлях до вільної України, до якої Роман так і не зміг дійти...
⠀
Не прийняв поразку та зі зброєю в руках до останнього подиху боровся за свої святі вірування. Навіть перед небуттям зміг зі собою забрати в інший світ одну суку з МГБ. 
Припало вкрай насичене життя для однієї людини. Навіть зараз його доля досі стоїть впоперек горла кацапам, ляхам, а ще більше жидам, і нехай!

Шухевич був з породи рицарів, котрих нам так завжди бракувало.

З днем народження, герой України!

Рівно 85 років 22 червня 1941 року об'єднані армії націй Європи пішли на Схід. Мільйони солдат перейшли кордон Радянського Союзу з метою знищити комуністичну падаль і вбити кіл у серце комуно-росіянства. В свою чергу це також відкрило нову сторінку в українській війні за незалежність. Криваву, повну випробувань та внутрішньої війни, але війну за незалежність разом із німецькими арміями.
⠀
22 червня 1941 стало днем початку, а для багатьох і продовженням боротьби. Могутній удар Вермахту, попри всі правила війни, розбив численніші сили Червоної Армії. Крицевий кулак лицарів новітнього хрестового походу нищив оточені дивізії, долав сотні кілометрів, і вже за чотири місяці був під стінами Москви! Пліч-о-пліч із визвольним військом Німеччини були й українці, які з перших днів ставали на службу в якості добровольців хіві і били ворогів на фронтах від Криму до Сталінграда.

Пам'ять це про цей похід надважлива для нашого світогляду, адже формує пам'ять про нашу боротьбу, її цілі, подвиги та жертви в її ім'я.

135 років тому 14 червня 1891 року народився Євген Коновалець - велика людина та вождь українського націоналізму. Людина, яка присвятила життя боротьбі за Україну та її свободу, яка пройшла фронти Першої світової війни, російський полон, численні події та бої ПВЗ, неодмінно йдучи всім шляхом боротьбою за Україну. Врешті-решт, провал ПВЗ та уроки з нього привели його до створення УВО, а згодом і ОУН - націоналістичної організації нового типу, яка вогнем та мечем виборювала Україну в її поневолювачів.

Євген Коновалець хоч і був галичанином, але всупереч поширеному містечковому комплексу соборність українських земель була для нього особливо важливою справою: її він розглядав як окрему якість при оцінці своїх підлеглих в організації, а бажання прорватися на окуповані москалями терени переважило обережність, через що він і наклав головою.

Коновалець розумів потребу залучення до боротьби нових кадрів, а разом з тим розумів і неминучість конфлікту поколінь, накладеного на різні умови в краю (Україні) та еміграції. Його авторитет, його постава, його вдача - це була та сила, яка лучила всіх разом, унапрямлювала у спільне русло.
⠀
Під його керівництвом ОУН мала зв’язки з усіма великими гравцями на бурхливій геополітичній арені міжвоєнного періоду (зокрема мав особисту зустріч з Адольфом Гітлером), неодноразово брала участь у всеєвропейських правих зібраннях та нарадах, де виступала експертом в питаннях сходу та наголошувала на небезпеці Червоної Москви. Саме завдяки постаті Вождя націоналісти вибудували міцні зв’язки з країнами Вісі.

Творець української армії нового зразка, рятівник держави від комуністичного повстання в січні 1918, очільник найсильнішої української підпільної терористичної організації - цього дня народився Вождь!

82 роки тому об'єднані війська альянтів почали доленосний штурм узбережжя в Нормандії з метою відкрити новий фронт проти Вісі у континентальній Європі та захопити якомога більше земель Німеччини на Заході. На жаль, через ряд факторів, відбити атаку союзницької навали не вдалося, що прискорило падіння Європи перед чужоземними загарбниками та її підкорення американським інтересам та всебічному атлантичному впливу.
⠀
Якби всі загиблі солдати союзників могли поглянути на свої країни сьогодні, вони б покидали зброю і перейшли на бік Німеччини.

Девід Ірвінг

Зате воєнком, рудий жидок з жирними червоними губами і гнилими зубами, верещав як божевільний і скакав до нас з револьвером.
[...]
До мене підійшов веснянкуватий кацапчук у подраних штанах із шинельного грубого сукна та дамського крою «матроській» блюзці. Стягнувши чоботи і забравши в оберемок мою верхню одежу, він якийсь час задумливо колупав пальцем у носі.
— Здіймай, товариш, білизну теж.
Серце стиснулося. Кажу йому, щоби не брав у мене сорочки, бо це дарунок від дівчини і я хочу в ній померти. Хвилинку надумувався.
— Ну добре... Але кальсони скинь, бо у мене нема ніяких.
Скидаю і з тихою радістю, що Галина сорочка залишається на мені, одягаю на голе тіло його подрані штани. У цей мент підійшов воєнком:
— О, у тебе сорочка хохлацька гарна — скинь-но мені її!
— Я вже скинув все. А сорочки не дам — хочу в ній померти.
Заверещавши, він підскочив і шарпнув застіжку коло ковніра сорочки. Гаряча хвиля підкотилася мені під серце й вдарила хмелем у голову. Несподівано для самого себе відводжу руку і з усієї сили б’ю кулаком по жирних губах воєнкома.
Червоноармійці вхопили мої руки і скрутили їх назад. По хвилині воєнком піднявся, виплюнув з кров’ю із рота пару зубів і, знову підскочивши, вдарив мене ручкою револьвера під праве око. Це було сиґналом, і з усіх боків посипалися вдари люфами та кольбами рушниць. Хтось вдарив збоку кольбою по носі, розбиваючи хряща. Хтось з другого приліпив кольбою плашма по губах. Хтось навідмаш вдарив кулаком по лівому оці. Ребра і груди вгиналися під ударами. Кров, бризнувши із уст і носа, вмить залила весь перед сорочки. Коли бити перестали, воєнком із злістю глянув на мої скривавлені груди і плюнув на сорочку ще й своєю кров’ю. Потім, приклавши до уст хусточку, показав на миґах, щоби зв’язали мені руки і ноги. Виконавши наказ, червоноармійці поклали мене в куті на підлогу. Боліло звихнуте ребро. Нили потовчені груди. Одно око після вдару воєнкома відразу запливло і запухло. Друге слізило і запухало. Хлюпала в розбитому носі кров, яку щохвилини треба було спльовувати губами, що не хотіли слухатися. Мимо того, як це не смішно, я почував себе щасливим, що полотно, якого торкалися руки Галі, торкається мого тіла. Що ніхто вже тепер не схоче здіймати з мене скривавленої сорочки.
⠀
Вишита сорочка - один із символів українців, рясно политий українською кров'ю, як й українська чорна рілля ізорана, кулями засіяна. Читаючи наведений уривок, жодна психічно здорова людина не зможе собі уявити щоби вбравши вишиванку засудженого на тортури та смерть, рудий жидок з жирними червоними губами враз перетворився на українця. Проте політиканам, лібералам, різноманітним недоекспертам цей фокус видається цілком реальним. Принаймні, їм видається, що глядач (українець) не зауважить підступу.

Українська вишиванка - сакралізована кров'ю українців, пролитою за рідну землю, проте сама вишиванка від того не перетворює кров негрів, паків, індусів, червоних комісарів з жирними губами, жовтопиких та навіть папуасів на кров українців. Кров українців передається від батька-матері до дітей в українській родині, кров героїв плекає українських дітей. Вишиванка - символ волі до життя етнічної Української Нації та боротьби за її існування.

На знімці родина Семена Олійника з дружиною та дітьми. Київщина, м. Гостомель. 1908 р.

83 залізних кроки. Стільки років сьогодні виповнюється з дня створення 14-ї гренадерської дивізії Галичина у місті Львів, коли тисячі українських юнаків та ветеранів ПВЗ стали у стрій задля захисту кордону Нової Європи. 13000 бійців, що пройшли вишкіл за солдатськими та офіцерськими стандартами Третього Райху, прийняли під командуванням Фрідріха Фрайтаґа свій бій при Бродах, де показали свою непересічну стійкість та готовність боротися із більшовицьким росіянством, що сунуло на Захід. Попри загальну поразку в бою та великі втрати, залишкам дивізії вдалося пробити кільце оточення та вийти з нього. В подальшому дивізія служила як антипартизанське об'єднання, а під кінець війни стало частиною українського війська на терені самої Німеччини.

Пам'ять про них тим паче важлива, бо кров нащадків дивізійників може бути в нас самих, а один з наших адмінів є нащадком дивізійника, який бився в рядах дивізії, а згодом пройшов через 10 років таборів у СРСР. Сьогодні же він продовжує справу пращура у складі ЗСУ. Та найважливішим є історичне значення цього, як українського підрозділу, що воював на фронті за нашу землю на рівні з німцями та чию боротьбу продовжує сьогодні наше військо. На фото Райхсфюрер СС Генріх Гіммлер оглядає особовий склад дивізії.⠀

На тлі всесвіту більшість людських життів та пов'язаних із ними імен дрібніші за пил. Небагатьом вдалося здобути славу, яку не затьмарив плин часу, але й серед цих непересічних особистостей знайшовся чоловік, який своїм життям розколов хід історії на до і після; чиє ім'я ще довго стоятиме поперек горла тим, хто волів би стерти його самого з нашої пам'яті та його ідеали з нашого життя.
⠀
Сьогодні 137 роки з дня народження Адольфа Гітлера - особистості, яку навіть незручно оцінювати виключно з української перспективи. Таке поєднання людських якостей і талантів в одному чоловікові та його поява в потрібному часі і місці - диво, що може статись лише раз на тисячу років. Навіть по стількох роках із його відходу у вічність тисячі арійських сердець по всьому світу зберігають пам'ять про його боротьбу, яка була і досі лишається також і нашою боротьбою.

З Днем народження, фюрере. Хайль Гітлер!

Адміністрація каналу вітає усіх із святом Великодню. Попри намагання багатьох вичавити християнство з правого руху та зробити центром культ атеїстично-поганського симулякру, важливо й далі ототожнювати, як це робили й наші попередники, Ідею із християнською Вірою, не тільки виходячи з культурної тотожності європейського та християнського, а й зі зв'язку з теологією та правим світоглядом.
⠀
Існує тісний зв'язок між ступенем усвідомлення соціальних законів у свідомості народу та блиском його культури. Культури, що виникли до християнства, свідчать про те, що народи античності докладали сміливих зусиль, щоб відкрити вічні закони, які керують суспільством. Але лише з приходом Христа суспільний порядок був очищений від фальші та піднесений до категорії історичних констант. Християнство, скасувавши множинність божеств і культів, проголосивши існування єдиного Бога, допомогло народам, роз'єднаним до того часу на релігійні клани, визнати один одного і об'єднатися в національні спільноти. Християнство не дало поштовху космополітизму у світі, як його часто звинувачували, а стало вирішальним чинником у процесі етнічної індивідуалізації людських мас.

Хорія Сіма

Сьогодні виповнюється 108 річниця визволення Харкова від більшовицької потолочі
8 квітня 1918 р. 2-й Запорізький полк в авангарді окремої Запорізької дивізії Армії УНР під командуванням Петра Болбочана визволив Харків від більшовиків.
Цьому передували дводенні жорсткі бої в районі Люботина та станції Огульці під Харковом. Де було вбито близького друга Лейби Троцького Грішку Чудновського який очолював червону групу військ, яку там і знищено запорожцями.⠀
По звільненню Харкова до Окремої Запорізької дивізії отамана Натієва записалось дуже багато харківської молоді, що дозволило розгорнути дивізію до складу корпусу.
В Харкові має постати пам'ятник його визволителю полковнику Болбочану!

15 березня 1939 року, після років тривалого протистояння за окремішність окупованого українського регіону як від мадярських зазіхателів, так і багаточисленних слов'янських "братушок", було офіційно проголошено незалежність Закарпатської України від Чехословаччини, що знаходилась у стані розпаду. Попри короткий термін життя, республіка була актом виявлення волі нашої нації до незалежності від ворожих сусідів та готовності до боротьби за це.
⠀
Звісно, на захист вітчизни стали найкращі сини свого роду з рядів ОУН, зорганізовані у Карпатській Січі, яка згодом воювала проти мадярського вторгнення. Не можемо також обійти забутий факт підтримки Закарпаття НСДАП, яка надсилала фінансову та військову підтримку Січі. Втім, попри супротив бійців, регіон було окуповано угорськими військами, які згодом вдался до спільних з ляської потолоччю розстрілів українських націоналістів. Враховуючи факт існування цього об'єднання, його тим паче необхідно культивувати як символ волюнтаризму й готовності до жертви во ім'я ідеї, навіть коли всі обставини проти тебе.

Добровольці - краща частина української нації, яка без наказу згори та інших особливих запрошень, подібно до своїх попередників із Перших та Других Визвольних Змагань минулого століття, за покликом свого єства стала в обороні Батьківщини від споконвічного ворога. Переконані, що чимало тих, хто взяв до рук зброю в молоді роки, із сумом згадують непохитне відчуття впевненості в тому, що знаходяться в потрібний час і в потрібному місці.
⠀
Попри всі намагання сучасної УРСР під синьо-жовтим прапором та ліберастичної погані спаплюжити цей національний ідеал, ми переконані, що чин добровольців у перші роки війни слугуватиме дороговказом для прийдешніх поколінь українців. Бажаємо добровольцям за всіх обставин лишатися бійцями і гідно долати всі життєві виклики.

З Днем добровольця!

9 березня 212 річниця від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Людини, яка стала символом для багатьох поколінь вже й після своєї смерті. Особистості, що стала передвісником націоналістичної ідеї в Україні. Пророк надихав своїми рядками вояків як Перших, так і Других Визвольних Змагань, не кажучи вже про Майдан та сучасну війну. Якби Шевченко був просто автором зі шкільного підручника, то чи стали б москалі розстрілювати його портрет, а ліберасти паплюжити сам образ кобзаря? Навіть у ХХІ столітті його слова лишаються актуальними, і лишатимуться такими доти, доки триває боротьба, а вона, як відомо, вічна.‌‎

Нині 74-і роковини смерті Кнута Гамсуна - видатного норвезького письменника, лавреата Нобелівської премії з літератури, автора чудових творів "Вікторія", "Пан", "Голод" та "Плоди землі", за який він власне й був удостоєний нагороди. В українському інформаційному полі йому несправедливо відводять роль прикладу такої собі непересічної постаті, яка вчинила "неправильно", а отже справедливо була піддана остракізму. Тотальний ліберальний наратив відсуває творчість письменника на другий план, натомість подаючи широким масам вульгарний антифашистський образ "колаборанта". Творчість Гамсуна повертає людину до її природного існування в гармонії з природою, до замилування пташками, деревами, краєвидами, до сп'яніння запахами різнотрав'я, чого з кожним роком стає дедалі менше зі збільшенням у житті мас питомої частки бездушної машинерії, соціальних мереж, тік-токів та штучних "інтелектів".

У своїй статті, присвяченій постаті Кнута Гамсуна, вже по його смерті, Євген Маланюк описує померлого геть іншим чином від теперішнього:

Так, Гамсун є закінченням великої (майже, «теологічної») ери Органічної Людини, людини, ще зв’язаної матірною пуповиною з природою і всесвітом, але людини, що вже пророчно відчула грядущу апокаліпсу розриву Людини з Космосом, виривання людини з ланцюга сущого, викорінювання її з землі, родини й оселі, обертання її на стандартного робота половини ХХ сторіччя.
Вся творчість Гамсуна це, в певному сенсі, крик остороги і відчайдушна, судорожно-приречена боротьба з тим, що має прийти: злим і страшним світом потвор з фабриками машин і роботів, з задухом трупних душ, з першим видивом концентраку й першим подмухом Гірошіми.
…Так, очевидно, Гамсун «коляборант». Але в нашій добі «розчарованих комуністів» (на яких, до речі, світова біржа нотує великий попит), — «коляборантами» є лише Петени й Гамсуни. І, очевидно, що ними не є ані божище всіх «поступовців» т. зв. Тіто, ані фіґляр від мистецтва Пікассо, що вірно служить Москві сьогодні так само, як перед чвертьстоліттям. Не є коляборантами також десятки кестлерів — вживаємо цього прізвища не особисто у відношенні до письменника Кестлера, лише як символ, — які протягом довгих і страшних літ співпрацювали з Москвою, одержуючи голлівудські гонорари з Ґосіздату.

⠀
Кнут Гамсун підтримав зусилля Адольфа Гітлера щодо будівництва Нової Європи та новоутворений уряд Відкуна Квіслінга (ще однієї демонізованої постаті), а не більшовицькі та американські прагнення щодо закріпачення Вічного Континенту, чого ліберали всіх мастей йому пробачити аж ніяк не можуть. Зрештою, надамо можливість для адвокації своєї особистості самому Гамсунові:

Я вважав, що найкраще служити своїй країні там, де живеш, і в цю тяжку пору, коли народ бідував, скільки стане снаги, обробляти землю, а крім того послуговуватися своїм пером задля тієї Норвегії, яка ось-ось посяде високе становище поміж германських країн Європи. Ця ідея приваблювала мене з самого початку. Навіть більше, вона мене захопила і заволоділа мною. Не знаю, наскільки мені вдалося реалізувати її за той час, що я провів на самоті. Мені здавалося, що для Норвегії це була велика ідея, і мені й сьогодні здається, що ця ідея була для Норвегії великою, чудовою ідеєю, вартою того, щоб її відстоювати і боротися за неї: за незалежну прекрасну Норвегію — країну на краю Європи!