Американський 🚀 піхотинець

Ми лише тіні, Брате…

Ми ковзаємо по самісінькій межі світла та темряви, як відголоски тих, хто пройшов перед нами та кого вже немає поруч. Ми лишаємо відбитки на цій землі, але навіть вони з часом стираються та зникають, мов сліди на сухому ґрунті. Нам судилося зникнути, як і всім іншим, але ми продовжуємо йти, знаючи, що наші сліди знайдуть ті, хто піде слідом за нами. Такий Шлях…

Ми лише відзеркалення, Брате…

Ми відбиваємо світло, яке давно згасло, і темряву, що з'їдає нас зсередини. Ми — дзеркала для тих, хто залишився позаду, наче нагадування про все, що втрачено і що варте збереження. І хоча у цих відображеннях ми бачимо лише дзвінку порожнечу, ми повертаємося знову і знову до себе, до коріння, шукаючи сенс у цій нескінченній боротьбі. Такий Шлях...

Ми лише репліки нас колишніх, Брате…

Ми — тіні своїх колишніх "я", уламки душ, розбитих на частини від болю, втрат, несправедливості та жахів війни. Ми — ті ж самі обличчя, але інші очі, які бачили занадто багато, і усмішки, що вже не повернути. Кожен з нас — репліка, спотворена війною і обтяжена тими, кого ми втрачаємо на цьому шляху. Але ми живемо, існуємо далі, бо пам’ятаємо їх у собі. Такий Шлях...

Ми лише набір досвіду та навичок, травм та спогадів, дитячих мрій та юнацьких прагнень, Брате...

Всі наші сни, мрії та надії — це уламки, що глибоко врізалися у наше єство. Кожен з них залишив свій шрам, кожен з них вчить нас виживати, гартує та зміцнює волю, щоправда, за рахунок кольорів навколишнього життя та вирваних з коренем почуттів. Ми стали тими, ким ніколи не хотіли стати, але стали саме тими, ким мусимо бути! Ми — Бійці, носії мрій, які вже не здійсняться, і примарних надій, що ведуть нас крізь цей хаос. І навіть якщо врешті-решт ми перетворимося на скупчення шрамів, глибоких рубців, кісткових мозолів, штифтів та пластин титану, уламків та крихт спогадів, ми будемо рухатися далі.

Такий Шлях!

Американський піхотинець

Я не хочу, щоб жоден із тих, кого я знаю, жоден з моїх близьких побачив те, що бачив я, робив те, що робив я, знав те, що знаю я. Я не хочу, щоб хтось повторював мої кроки, щоб хтось мав такий самий тягар на плечах, як я та безліч інших хлопців та дівчат. Я маю право не хотіти цього... Я не хочу, щоб у їх снах повторювалася мої жахи, або густа імла, сповнена облич, голосів та постатей яких більше немає. Щоб їх дні, одного разу, втратили всі кольори, коли все навкого стає сірим і мертвим, коли нічого не приносить задоволення, а відчуття просто згасають, стаючи примарними і далекими. Це свлєрідний захисний механізм, бо інакше не витримаєш, інакше зламаєшся остаточно.

Не хочу, щоб хтось найближчими своїми людьми вважав тих, з ким є домовленість: покласти край стражданням, якщо очі виб'є, або хребет переб'є, або руки відірве... Я маю право цього не хотіти...

Знаєш, що я відчуваю, коли про це просять? Знаєш?Вже нічого. НІчогісенько. Порожнечу всередені та ні краплинки сумнівів. Я знаю, що зроблю, бо сам прошу про те саме. Це як зайти в односторонній портал - без вороття, і, коли вперше через це проходиш, ти залишаєш все позаду. Назад дороги немає, не було і не буде. Я маю право цього не хотіти...

Тому й не хочу нікому такого побажати. НІКОМУ. Не хочу, щоб хтось, як ми колись, закопував свої телефони, переконаний, що все - фініта ля музика - останній бій, що кінець ось-ось прийде. Я маю право цього не хотіти...

Як я можу передати цей стан словами? В мене їх не вистачить... Це надзвичайно важко. Але саме усвідомлення, що у тебе є такі Друзі, такі Побратими — це немов потрапити в інший світ. Нереальність, яка стає твоєю буденною реальністю. Trauma bounding в усій своїй красі та величі.

Коли хтось з них гине, складно не втратити себе. Складно вкоротити собі віку, не застрелитися в ту ж саму мить, коли ти розумієш, що більше його не побачиш в реальному світі. Що він чи вона, буде тобі снитися, вважатися в натовпі та говорити через старі повідомлення... Комплекс провини того, хто залишився живим з'їдає тебе зсередини. Це страшна річ яка переслідує тебе постійно. Я маю право цього не хотіти...

Війна закінчиться. Вони не мають стільки заліза, щоб нас перемогти. Чого ще це буде коштуватиме нам, я не знаю, це питання важке і я не маю на нього відповіді. Просто дивлячись на те, що коїться в країні зараз - в мене зявляється тільки одна страшна лють та ненависть...

А коли мене хтось питає: "Чи варто йти?" — я кажу, що йти треба без сумнівів, тоді все буде в десятки разів легше і простіше... Це важливо розуміти. Ти ніколи звідти не повернешся, ти навіки залишишся там... Війна докорінно змінить тебе, зробить тебе іншим, інколи просто справжнім, без всього даданого та набутого...

...я маю право цього не хотіти...

Американський піхотинець

Буде 2 збора, невеликі, на ремонт корчів.

Закину за кілька хвилин.

Спочатку менший, потім той, що трошки більший.

Щиро дякую за допомогу всім, хто долучитися.

Американський піхотинець