Коли ти починаєш рух до себе, то втрачаєш багатьох, кому був зручний у своїй несвободі, легкій керованості, поспішній відмові від своєї думки.
На тебе чекає багато гірких відкриттів про те, з чого, власне, складалося твоє життя, в якому ти нічого не вирішував, ні за що не відповідав, нічого не вибирав.
До тебе моментально втратять інтерес ті, кому більше не вдається підсадити тебе на почуття провини, обтяжити всіма боргами одразу та маніпулювати звичними реакціями.
І вони ж звинуватить тебе в тому, що їхній пульт керування тобою більше не працює. А ти посміхнешся і не станеш його лагодити.
Ти перестанеш купувати кохання... і продавати теж.
Перестанеш заслуговувати на схвалення.
Втратиш необхідність обслуговувати чужу думку про себе, надавши цю можливість тим, хто день і ніч моніторить твоє життя.
Ти знайдеш у собі самому ворога, який свербітиме у вухо про те, що нормально ж було, навіщо тобі ця революція?
Але ворог зникне разом зі страхом, якому ти наважишся подивитися в очі.
Шлях до себе не революція, бо ти не борешся.
Ти просто повертаєшся до занедбаного будинку своєї душі, який тобі належить відмити дочиста, вивезти тонни непотребу і з любов'ю наповнити тим, що тобі по-справжньому потрібно.
І це найвдячніша праця на світі, повір мені.
Не бійся бути собою.
Бійся бути у всіх, окрім себе.

Ліля Град