Веселий піп

​​Ігумен Валеріан Головченко з УПЦ:

«ЙОНДУ
Якось подзвонила якась маловідома жінка. Мабуть з «захожан». Може колись і спілкувався з нею на парафії, але то було занадто давно, і відразу пригадати її я не зміг. Але вона чекала поради у непростій життєвій ситуації. Оскільки мій Бог сказав «того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть» (Ін. 6:37), я (як той, що намагається бути Його учнем), просто мав її вислухати. І допомогти, якщо не дійсно корисною порадою, то хоча би добрим словом. До того ж я «мав час та натхнення» щоб вислухати її по телефону (хоча віддаю перевагу спілкуванню «очі в очі»!). Життєва ситуація була прозаїчна, банальна, і досить розповсюджена та відома.
У неї є рідний племінник (син її молодшої сестри). До того ж, він доводиться їй хрещеним сином. Так довелося, що у хлопця з тіткою-хресною склалися найліпші довірливі стосунки. Свого біологічного батька хлопець майже не знав. Але мати вже багато років одружена з гідним чоловіком, який, до того ж, відразу всиновив свого пасинка. Але… Підлітку виповнилося 13 років. Перехідний вік! І почалися постійні домашні конфлікти: «Я більш не дитина! Ти мені не батько! Да хоч задавися ти своєю турботою, вона мені не потрібна! Відчепися від мене!». Здається вітчиму було прикро і боляче таке чути. Ще складніше було його матері, яка «опинилася між двох вогнів», бо любила і свого сина, і свого чоловіка.
«Тож, чи не могли би ви тому хлопцю щось таке сказати, щоб якось пригасити цей конфлікт?» - попросила мене тітка-хресна. З розповіді жінки з’ясував, що родина «малоцерковна». Тобто, відвідують храм на Різдво, Великдень та «посв’ятити яблука». І, якщо я скажу юнакові якісь «божі слова», подарую «суто православні оберіги та талісмани» та ще й «посвячу квартиру-машину», то все відразу у них в родині «стане гаразд». Довелося розчарувати її. Та запитати, чи має сам хлопець бажання просто поспілкуватися зі мною, ділячись своїми проблемами? Чи це є лише особистим бажанням самої тітки-хресної?
- Зрозумійте, що я для цього хлопця «майже ніхто». Просто якийсь ваш «знайомий з бородою та у чорному халаті». І якщо для вас особисто я ще можу якось бути авторитетним, то для нього цей авторитет може бути досі сумнівним, незважаючи на довірливі стосунки проміж вами. Тож, нехай подзвонить мені сам, можете дати йому мій номер телефону. Тільки так, щоб телефонна розмова з ним була наодинці, і ви не стояли при цьому у нього над душею.
Через день хлопець передзвонив. Мене порадувало те, що розмова відбулася досить відвертою, бо він сам розумів, що проблема є. Розповів мені, що його «не батько» вимагає від нього страшних речей: прибиратися та мити підлогу, своєчасно приходити до дому та не валандатися по вулицях, не прогулювати школу та гарно вчитися. Ну і всі подібні жахи.
Ну що мені йому сказати чи порадити? Цитувати Святе Письмо чи святих отців VII ст.? Не думаю, щоб це відразу би йому «зайшло» та хоч би якось запам’яталося. Але… Може саме зараз потрібно щось інше? «Господи! Допоможи мені! Дай мені бути тим, хто втішає, а не тим, хто чекає втіхи». Несподівано чомусь згадався фантастичний фільм, який я нещодавно подивився (це було досить давно).
- Ти дивився «Вартові галактики» (Guardians of the Galaxy, американський супергеройський фільм)? Про хлопця, який дуже бажав знайти свого батька? Там де «Я єсть Ґрут!»?
- Ні…
- Подивися. Перший та другий. Дивитися ДО КІНЦЯ. Сподіваюся, що десь за тиждень подивишся обидві частини. Як подивишся, то передзвони мені. Обговоримо, поспілкуємося.
- Гаразд. Дякую.
Десь через тиждень хлопець передзвонив.
- Ну що, подивився?
- Так. Дякую ще раз. Я все зрозумів… (мовчання, якісь хлюпання)
- Чого мовчиш?
- Я ПЛАЧУ. (майже пошепки). Я зрозумів… Йонду Удонта… Той, хто виховав…
Так, може його вітчим і не зробить з цього підлітка «Зоряного Лицаря». Але, здається, як справжній батько, безсумнівно виховає з нього Людину.»

о. Андрій Глущенко пише про правильні речі:

«”Им бы понедельники взятиюь и отменить".

Якщо православні церкви в Україні ставили б собі за мету оздоровлення церковного життя свого кліру, то одним із перших кроків мала б стати радикальна реформа системи т.з. "церковних нагород" - у бік спрощення. Всі ці особливі сани, прото-, архі-, хрести різного кольору та різної форми, різні головні убори ітд ітп. Повне скасування навряд чи можливе, але хоча б поступова відмова та демонстрація "це не повинно мати значення".

Коли священик сам підписується "митрофорний протоієрей", він не помічає, які кордони переходить. Сумно, що з'ясування, у кого якісь нагороди, знаходить своє практичне застосування навіть тоді, коли його якраз і не повинно бути в принципі: на літургії перед Чашею. у якому порядку приступати до неї, хто перший, а хто останній...

не варто пояснювати, наскільки ця система розгорнута т.з. "нагород" суперечить євангельському духу. Предмет для гордості, самолюбства та самолюбування. Щодо чернечих це взагалі виглядає якимось абсурдом. Тридцятирічні "архімандрити", у яких і борода ще до ладу не росте...

Мають бути три сани - і все.

Всі єпископи – рівні.
Всі священики – рівні.
Всі диякони – рівні.

Предстоятель - "перший серед рівних", але не на словах, а на ділі. Як речник у парламенті.

І тоді не мало б значення, чи називається предстоятель "патріархом", "архієпископом" або "митрополитом", яке місце у т.з. "диптиху" займає, чи називається "тринадцятим апостолом", "суддю всесвіту", "святішим" або "блаженнішим".

Це також і до питання, що політики періодично порушують тему надання ПЦУ статусу "патріархату". Ну так, звичайно, найбільш нагальна проблема для воюючої держави і для її церковного життя... чи просто потішити самолюбство?

Якась країна може сама себе проголосити хоч "королівством", хоч "найбільшою імперією всіх часів". Рівень життя це не підніме, зарплати вчителів у школах від цього не збільшаться. Те саме стосується Церкви та проблем її внутрішнього життя.

Дерево пізнається за плодами. Людина пізнається у справах. Досягнення священика чи єпископа не визначаються формою його хреста чи кольором мантії.»

Канал Веселий піп
Написати Веселим попам

о. Кирило Говорун пише:

«От слов своих осудишься и оправдаешься. Из "Постановления Собора Русской Православной Церкви об отлучении и лишении сана перешедших на сторону фашистов представителей духовенства. г. Москва, 8 сентября 1943 г.":

"Святая Православная Церковь, как русская, так и восточная уже вынесла свое осуждение изменникам христианскому делу и предателям Церкви. И мы сегодня, собравшиеся во имя Отца, Сына и Святого Духа, подтверждаем это осуждение и постановляем: всякий виновный в измене общецерковному делу и перешедший на сторону фашизма, как против Креста Господня, да числится отлученным, а епископ или клирик лишенным сана".

Я так полагаю, это постановление остается в силе и относится также к перешедшим на сторону современного русского фашизма.»

Канал Веселий піп
Написати Веселим попам

о. Георгій з УПЦ поділився роздумами:

«Мене, текел, фарес

Минулого тижня, коли наш архієрей служив на приході, пролили Кров на облачення. Чи це якийсь знак, Божий Промисел? А може звичайна необережність? Не знаю. Знаю, що владиці скоро 73, а в 75 Устав вимагає подавати прошеніє почислити на покій.

Згадалося, як два роки тому митрополит Пітірім підштовхнув Блаженнійшого і предстоятель пролив на себе Чашу. Обом на той час було по 78. В цьому ж році 80-річний владика Пітірім під час каждєнія в Почаївській Лаврі розсипав гаряче вугілля.

До чого я це. Це все говорить не лише просто про якусь-то втрату фізичних кондицій людей з віком. Це нагадує нам про те, що архієреї, які керують Церквою, це люди зовсім іншої епохи. Їх свідомість формувалася ще в радянські часи. Вони живуть мріями про «Святую Русь» і часто відірвані від реальності. Відірвані настільки, що порівнюють теперішню ситуацію в Церкві з Третьою книгою Макавеїв.

Тому чекати від наших архієреїв, від Синоду, якихось логічних і дієвих рішень не варто. Вони готують всіх йти в катакомби. Хоча давно подбали про своє подальше безбідне існування. А що робити священникам, їх сім’ям, їм байдуже. Всеодно таким темпом скоро всіх мобілізують.»

Канал Веселий піп
Написати Веселим попам

Отже, о. Сергій Баршай з УПЦ задається питанням:

«На ФБ-сторінці архієпископа Сергія (Аніцоя) (як виявилося, він уже має титул Тульчинського і Брацлавського) повідомляється про засідання єпархіальної ради Тульчинської єпархії, на якій «благочинні і члени єпархіальної ради привітали правлячого архієрея архієпископа Сергія з призначенням на Тульчинську кафедру».

Про цю подію нічого не сказано ані на сайті Тульчинської єпархії (остання новина на ньому взагалі від 27 травня), ані на офіційному сайті УПЦ. Не сказано у повідомленні й про те, хто та коли ухвалив таке рішення (хоча очевидно, що воно було ухвалено на останньому засіданні Священного Синоду УПЦ від 23 жовтня нинішнього року).
Таке рішення є вповні логічним, адже вікарний єпископ із багаторічним стажем, мабуть, краще за інших вникне в суть роботи тієї єпархії, в якій служив до цього.

Проте, і для вірних УПЦ, і не лише для них, мабуть, цікаво було би дізнатися, наприклад, з якими формулюваннями був знятий попередній Тульчинський архіпастир (депортований влітку в росію)? Він почислений на спокій як архієрей УПЦ, чи виключений з числа останньої? Подякували Іонафану члени Синоду за багаторічне служіння Церкві, а чи, навпаки, засудили хоча би за дифірамби на адресу Кирила Гундяєва, які він виголосив одразу ж при зустрічі з тим після переїзду до росії? Прокоментував Синод УПЦ хоч якось сам факт засудження і депортації одного зі своїх архіпастирів, чи такі «дрібниці» ніяк не обтяжують Високопреосвященних синодалів?
І головне запитання: навіщо ж все-таки замовчувати чергові рішення Синоду (тим більше, такі прості і логічні), якщо вони через певний час усе рівно стають відомими завдяки тим же церковним інтернет-ресурсам?»

Канал Веселий піп
Написати Веселим попам