Насправді, спочатку я просто писав повідомлення Сашку. Але в процесі формування думок, зрозумів, що хочу викласти дані думки публічно. Коротше, корисно мати людину, з якою хочеться рефлексувати.

Дві думки, якими хочу поділитись.

Перше. Коли побачив, що сьогодні тисяча днів, в голові промайнуло «Треба людей привітати!». Потім сам на себе подумки накричав, що на автоматі вирвалося оце «треба привітати».

Але мій мозок дуже рідко дає неправильну першу реакцію. Бо, деякою мірою, він несвідомо все правильно наказав. Те, що ми маємо цю тисячу днів - це дійсно нагода привітати одне одного. Так, трохи понівечені. Стомлені, як коняки після гектару за плугом. Відірвані емоційно. Але живі (хоч далеко не всі, але я більше про поняття нації). Ще маємо властивість злитися і доводити щось одне одному. Вчергове закликати когось прокинутися й включитися на повну. Буває, навіть виходить щиро радіти. Враховуючи вхідні дані цієї задачі на 24 лютого, дуже дивно, що ми дісталися із пункту А в пункт Б. Тому я вас вітаю із цим тисячним днем.

А друга думка: «Як так сталося, що для мене рахунок має тільки тисячу днів?»
Мені так прикро, що я не був включений з 2014го року. Що я був інфантильний в багатьох моментах. Що «перехрестився тільки коли грім гримнув». Що обирав «я» замість «ми» в критично важливих питаннях, які після 24го лютого мало не привели до того, що не зникли «ми», як нація. А з нею і моє «я».

Прошу вас, якщо хоч трішки відчуваєте схоже, обирайте «ми». Аби не викладати дописи, сторіз, потужні нарізки на 2000/5000/10000 день війни.