Мої слабкості — Твоя слава
Згадай ситуацію, де твої сили закінчувалися і Бог вийшов тобі назустріч…
Дякуємо пастору Миколі Савчуку за текст 🙌
Колись один мій товариш сказав мені фразу, яка потрапила прямо у серце і залишається там досі:👇
«Бог ніколи не проситиме тебе про те, з чим ти зможеш впоратися своїми силами…»
Іншими словами, Його завдання і доручення завжди перевершуватимуть наш потенціал та можливості.
Здається, навіщо вести ізраїльський народ у місце, з якого не буде іншого виходу, окрім шляху через море?
Для чого зменшувати військо Гедеона всього до 300 людей? Влаштовувати «парад» навколо Єрихону? А виставляти проти велетня підлітка з пращею та кількома камінцями?
Відповідь проста — щоб ніхто і ніколи не зміг присвоїти собі заслуги за ці перемоги.
Часто ми ставимо логічні запитання: «У чому причина того, через що я проходжу? Що я зробив не так? Чим завинив?»
Ну прямо як у євангельській історії: «Учителю, хто згрішив: він чи батьки його, що сліпим народився?» (Івана 9:2).
Реакція Христа парадоксальна: «Ні він не згрішив, ні його батьки, але щоб виявилися на ньому Божі діла» (Івана 9:3).
А що, якщо твоя історія — це лише частинка значно більшого задуму Господа, просто ти поки не здатен побачити повну картину?
Що, коли наша знемога та втома — не вирок, а передумова для явлення Божої слави?
Що, коли крапка — то не фінал, а відправна точка, над якою ще буде знак оклику?
Ми схильні оцінювати події, відштовхуючись від нинішніх відчуттів. Приємно? Значить, все добре. Болить? Отже, погано.
Але інколи саме тимчасові труднощі, наче скальпель хірурга, рятують нас від значно гірших наслідків, а тимчасові задоволення, навпаки, тільки шкодять.
Відтак, мудрість полягає у тому, щоб не робити швидких висновків, а дочекатися останнього слова, що лишається за Богом.
Наприклад, апостол Павло тричі просив Творця про захист від «посланця сатани», який став для нього «колючкою в тілі».
Є багато версій щодо природи і суті цієї проблеми, однак головний урок тут цілком очевидний.
Ця перешкода не на жарт заважала служителю, але водночас якраз вона оберігала його від гордості і змушувала постійно залежати від Господа.
«Він сказав мені: Досить тобі Моєї благодаті, адже Моя сила виявляється в немочі!» (2 Кор. 12:9), — переказує автор те, що почув від Христа.
Повторімо це ще раз: «Благодаті достатньо». Наші ресурси обмежені, проте Його — безмежні.
Тож апостол продовжує: «Через це радію в немочах, у клопотах, у нестатках, у вигнаннях та утисках за Христа, бо коли я немічний, — тоді я сильний» (2 Кор. 12:10).
Один опускає очі додолу і бачить лише калюжу. Інший спрямовує погляд туди ж і помічає відображення неба.
Те ж саме й із нашими випробуваннями. Для когось вони — лишень каламутна вода, а для когось — нагода розгледіти сяяння зір.
Справа тут в особистому виборі. А як сприймаєте свої переживання ви?
Якщо пост актуальний, став 🔥
Як труднощі змінили твоє благовістя?
@yesheisua
Згадай ситуацію, де твої сили закінчувалися і Бог вийшов тобі назустріч…
Дякуємо пастору Миколі Савчуку за текст 🙌
Колись один мій товариш сказав мені фразу, яка потрапила прямо у серце і залишається там досі:👇
«Бог ніколи не проситиме тебе про те, з чим ти зможеш впоратися своїми силами…»
Іншими словами, Його завдання і доручення завжди перевершуватимуть наш потенціал та можливості.
Здається, навіщо вести ізраїльський народ у місце, з якого не буде іншого виходу, окрім шляху через море?
Для чого зменшувати військо Гедеона всього до 300 людей? Влаштовувати «парад» навколо Єрихону? А виставляти проти велетня підлітка з пращею та кількома камінцями?
Відповідь проста — щоб ніхто і ніколи не зміг присвоїти собі заслуги за ці перемоги.
Часто ми ставимо логічні запитання: «У чому причина того, через що я проходжу? Що я зробив не так? Чим завинив?»
Ну прямо як у євангельській історії: «Учителю, хто згрішив: він чи батьки його, що сліпим народився?» (Івана 9:2).
Реакція Христа парадоксальна: «Ні він не згрішив, ні його батьки, але щоб виявилися на ньому Божі діла» (Івана 9:3).
А що, якщо твоя історія — це лише частинка значно більшого задуму Господа, просто ти поки не здатен побачити повну картину?
Що, коли наша знемога та втома — не вирок, а передумова для явлення Божої слави?
Що, коли крапка — то не фінал, а відправна точка, над якою ще буде знак оклику?
Ми схильні оцінювати події, відштовхуючись від нинішніх відчуттів. Приємно? Значить, все добре. Болить? Отже, погано.
Але інколи саме тимчасові труднощі, наче скальпель хірурга, рятують нас від значно гірших наслідків, а тимчасові задоволення, навпаки, тільки шкодять.
Відтак, мудрість полягає у тому, щоб не робити швидких висновків, а дочекатися останнього слова, що лишається за Богом.
Наприклад, апостол Павло тричі просив Творця про захист від «посланця сатани», який став для нього «колючкою в тілі».
Є багато версій щодо природи і суті цієї проблеми, однак головний урок тут цілком очевидний.
Ця перешкода не на жарт заважала служителю, але водночас якраз вона оберігала його від гордості і змушувала постійно залежати від Господа.
«Він сказав мені: Досить тобі Моєї благодаті, адже Моя сила виявляється в немочі!» (2 Кор. 12:9), — переказує автор те, що почув від Христа.
Повторімо це ще раз: «Благодаті достатньо». Наші ресурси обмежені, проте Його — безмежні.
Тож апостол продовжує: «Через це радію в немочах, у клопотах, у нестатках, у вигнаннях та утисках за Христа, бо коли я немічний, — тоді я сильний» (2 Кор. 12:10).
Один опускає очі додолу і бачить лише калюжу. Інший спрямовує погляд туди ж і помічає відображення неба.
Те ж саме й із нашими випробуваннями. Для когось вони — лишень каламутна вода, а для когось — нагода розгледіти сяяння зір.
Справа тут в особистому виборі. А як сприймаєте свої переживання ви?
Якщо пост актуальний, став 🔥
Як труднощі змінили твоє благовістя?
@yesheisua