Бувають такі дні в житті, коли все, що хочеться - це плакати, а на душі так сумно і пусто, що можна йобнутись.

Так от, це зазвичай раз в місяць - перед місячними і ніби за стільки років можна було б звикнути, але кожен раз - як вперше. Просто лежу на підлозі, дивлюсь в стелю (то не зараз, це було на днях) і просто таке відчуття, що все, це кінець світу, я ніхто, життя хуйня і все в цьому роді.

До чого це я? Пройшло декілька днів і я вже ніби й щаслива та і життя супер прикольне, планів купа і я вже не ніхто.