Чудеса вірять в Алісу

тими газами, шо пускає фіцо, можна опалювати всю Словаччину

Начальник Покровської міської військової адміністрації Сергій Добряк підписав Розпорядження про бюджет Покровської міської територіальної громади на 2025 рік.

Статті цього бюджету зараз поширено цитують, там і на благоустрій, і на підтримку змі, і на роботи шкіл і садочків а мертвому розбомбленому місті. Насправді це не має жодного сенсу, тому що видаткова частина "бюджету" прив'язана до доходної.

Керівники міста очікують, що основним джерелом наповнення Покровського бюджету стане податок та збір на доходи фізичних осіб у сумі 477 мільйони гривень і місцеві податки і збори на суму 72 млн.
У принципі, далі можна не читати.
Документ, який демонструє повну відірваність бюрократичної машини від реалій життя. Вони працюють для паралельного всесвіту.

Можливо, у якомусь іншому вимірі існує мирний, квітучий Покровськ, засаджений трояндовими кущами. От для нього військова адміністрація і підготувала бюджет.

Мене це не дивує, мене вже взагалі нічого не дивує.
Просто хочу попередити, раптом у когось лишилися ілюзії. Вся вертикаль Зеленського працює за тим самим принципом.

У реальності до них уже шахеди на Банкову прилітають. А у своєму паралельному світі потужної незламності вони малюють чергові презентації "України майбутнього". У яку вони всі при першій нагоді і з'їдуть. Можна не сумніватися, що у Зеленського та його родини, у його "ефективних менеджеріа", у фракції слуг у Раді така "Україна" давно облаштована на запасних аеродромах теплих країн.

Проблеми не у них, а у нас. Як у тих нечисленних жителів Покровська, які переїхали у підвали з буржуйками. Як у жителів кожного населеного пункту Лівобережної України. Як у жителів Правобережжя, які теж не будуть у безпеці.

У 25му році ми повинні знайти вихід з глибокої політичної кризи. Влада Зеленського не просто неспроможна, вона відверто підривна. Вже, здається, усім зрозуміло, що ні про яку перемогу за такого керівництва не може бути мови. Буде вимивання останніх людських і фінансових ресурсів, от і все. Я сподіваюся, всі ключові гравці розуміють, що цього року проблему треба вирішити.

СВІТ ПАНУЮЧОЇ КАЗКИ

Політики сьогодні не буде. Набридло. Сьогодні напишу про щось світле і добре. Про казку.

Я люблю коли люди створюють казку навколо себе. Байдуже як. Завжди можна оточити себе предметами, які будуть вам піднімати настрій. Гнома поставити на городі. Веслий малюнок повісити на стіну. Парасольку повісити на дерево, мовляв Мері Поппінс загубила. Та чи не байдуже?

Просто життя навколо себе можна робити більш зручним і комфортним. Працювати аби покращувати власний добробут тут і зараз.

До війни ми цим і займалися. Що б ми робили, якби не війна? Будували б плани на відпочинок, якось вдосконалювали б своє житло, опікувалися б дітьми. Ми всі б щось робили. Нам не потрібна війна для самоствердження.

Але прийшли вони. Прийшли аби зруйнувати нашу казку, так само як зле дітятко ламає чужу іграшку, бо відчуває власну недосконалість.

Чому вони прийшли? Бо їм муляло очі наше життя. Що б там не казали, а Україна помалу налагоджувала нормальне життя. Так, не без проблем. Але...

Скажу так, навіть комік-президент це було у значній мірі від наївності та дитячої віри в дива. Була людина яка виборцям приносила хороший настрій. Яка їх смішила. Яка перед виборами 2019 р. годувала їх гарненькою казочкою про гарного людяного президента. Ну, звісно така людина - саме та що вирішить всі їхні проблеми і буде працювати виключно на них і для них! Хіба може бути інакше?! У телевізорі ж все так гарно!

Дитяча наївність у дорослих справах призводить до трагедій - давно відомо. Але сам факт був показовий. Українці взагалі не хотіли війни. Українці ладні були від війни втекти, або обрати того хто обіцяв "просто перестати стріляти" і "зійтися посередині". Переслати і зійшлися, хай їм...

Українці жили в святій вірі що з того боку фронту такі самі люди і що з ними достатьно лише поговорити - а "клятий Порошенко" того не хоче.

А з того боку були нелюди. Їхня заявка "Хто вам дав право жити краще за нас?!" насправді найбільш точна причина початку цієї війни. Так, Україна не стала жити так богато як Москва, але українці явно жили краще за пересічного пермяка або тверича. Денис Казанський незадовго до вторгнення порівнював зарплатні в російських прикордонних з Україною регіонах (за Росстатом) та на підкотнрольних Україні частинах Луганської і Донецької областей (за Євростатом) - порівняння виходило не на користь Росії. І було очевидно, що далі в нас буде тільки краще.

От тому вони і вдерлися. Вони гарно усвідомили, ще трохи і Україна буде втрачена для них назавжди. Насправді - уже втрачена.

Нам у нашому нинішньому житті не до казки. У Києві сьогодні загинула жанка. Чомусь мене зачепила ця новина. Уявилося, як ще вчора ця пані стояла в черзі на касі в супермаркеті, накривала святковий стіл або відвідувала косметолога. А сьогодні її не стало - бо в моральних потвор зі сходу сверблять руки від жаги нашої крові.

Вона там не мріють собі про казки - вони мріють про панування. Скільки завгодно вони можуть нам просторікувати: "От приєднаємо Україну і будемо жити всі в злагоді як було в СРСР". Брехня. Для такого не вдираються на танках. Їхня мрія - аби вони були титульною нацією, а всі інші - унтерменшами. Бидлом.

Їм кортить не створювати і прикрашати, їм кортить царювати.

А ми хочемо, аби казка повернулася. і бажано - аби казка була ще кращою. Вони мріють аби нас не було, а ми думаємо як жити поруч з ними такими? На жаль - це наші мета і завдання на наступні десятиріччя.

Але я не втрачаю оптимізму. Я вірю, що все ще буде. Що я буду чути на вулицях дитячий сміх і буду їхати по справах, а око чіплятиметься за гарні будинки, наївні веселі прикраси, фігурки. І на душі буде тепло та затишно.

Ворог буде боятися навіть наблизитися до нас. А для друзів ми й так відкриті. Ми нікому не хочемо зла.

У нас на районі вчора було тихо, як... Ну хай буде як у льосі.
Не те що салютів, ні голосу, ні руху, ні машини за вікном. Як усі припаркувалися о сьомій вечора, так і стоять - я визираю у вікно в надії переставити автівку на краще місце.

Лишаю собі примітку. Наступного року, якщо доживемо, треба кликати людей у гості. Як у старі добрі часи, хай приходять із салатами і пирогами, посидимо, побалакаємо, у якусь мафію пограємо, чи що. Бо така тиша мене лякає.

Дивилася привітання Президента і президента, звісно. Так і не зрозуміла, чому на Прямому не включили гімн о дванадцятій ночі. Це що, так складно? Доки тицяла у телефоні у пошуках іншого каналу, момент минув.
Здавалося б, час засвоїти, що гімн і прапор України мають бути обов'язковими атрибутами у новорічну ніч.

Була рада бачити у Порошенка ціле сузір'я знайомих облич. Оксанка Оксана Погомій з'явилася зі своїм яскравим чубом - от уже ж точно наш символ незламності. Валерій Прозапас так добре говорив, втім як завжди. Валера, я махала з цього боку екрану :) Наші військові такі класні, втомлені страшенно, але які ж молодці, дійсно наша гордість. Марина Анатоліївна колись має розкрити світу свою таємницю: як так виходить, що на ній не позначається час? :) Ну і Петро Олексійович, звісно, але його слухаю з болем. Наскільки нам було б легше, якби він говорив з Банкової. Війна б зараз точилася на зовсім інших територіях, десь біля кордонів 14го року, а може навіть з російської сторони кордону.

Виступи Зеленського робляться щороку довшими. Я так думаю, десь у тридцятому році він вітатиме нас не менше години, а то і двох.
Зміст все такий же, нема що обговорювати. Таке враження, що або його спічрайтер геть виписався, або цю роботу нарешті довірили штучному інтелекту, або сам актор, який виголошує ці слова, відверто знудився і працює на відчепись.

Цього разу поряд з ним взагалі нікого не було, навіть пса Патрона, тільки пам'ятник. У тридцятому році він промовлятиме з-за броньованої ширмочки.