«НАША ІДЕА» РОЗВІНЧУЄ МІФИ
Невідомі сторінки української японістики
Авторка дослідження: Ольга Сілівра, перекладачка
Ви, певно, чули, ніби українською правильно писати «моті», «Сіндзюку», «Хіросіма», ну бо «так було завжди»?
А що як ми скажемо, що це неправда?
Заварюйте чай і вмощуйтеся зручненько — зараз буде лонгрід.
Спалена сторінка української японістики (1/4)
Харків. 1926 рік. Час розквіту українських митців і вчених, що ще не знають, яку жорстоку долю приготувала їм радянська імперія.
Цього року народилася ВУНАС — Всеукраїнська наукова асоціація сходознавства. Японську секцію в ній очолив Федір Демʼянович Пущенко (народився 1879 р. у м. Чугуїв Харківської обл. — дата смерті невідома).
Японську він вивчив у полоні, куди потрапив у 1904 році під час російсько-японської війни. Після звільнення з-під варти кілька місяців мандрував країною і навіть залишив у редакції місцевого журналу японський переклад вірша «Садок вишневий коло хати» (на жаль, назва журналу невідома, тож сам переклад знайти не вдалося). Згодом відвідав Японію ще раз та відшліфував свої знання.
А в 1926 році ВУНАС саме вирішила відкрити курси східних мов у Харкові, тож Федора Пущенка запросили викладати японську.
Слухачами стали 69 людей, і навіть японці, яких керівництво запросило для спонтанної перевірки, високо оцінили рівень його викладання. Федір Демʼянович дуже ретельно підійшов до справи: зробив двісті копій свого рукописного підручника та запланував окремі курси з японського письма (до того пропонував студентам записувати японські слова латинкою). Він принципово викладав українською, тому на перших двох сторінках свого підручника записав японські звуки українськими літерами.
Там, зокрема, можна прочитати таке:
«Япмова має 32 звуки; ось їх транскрипція, рівняючи до української:
[…]
g=ґ ch=ч j=ж, дж sh=сш
[...]
Sh не має відповідного звуку в Укрмові; вимовляється, як посередній між с-ш.
[...]
Здебільшого, зокрема в Токьо, однаково вимовляють j як ж і як дж, dz як з і як дз.
(...)
склади: sha, shu, sho, ja, ju, jo, вимовляти: сшя, сшю, сшьо, (д)жя, (д)жю, (д)жьо».
Звісно, справедливо буде зауважити, що це лише інструкція з вимови, а не система транскрипції. Тож погляньмо, як записував Федір Пущенко японські назви у перекладах.
У 1927 році вчений опублікував у журналі «Східний світ», що також виходив під егідою ВУНАС, статтю про японську літературу, що містила українські переклади кількох віршів та казок із авторськими коментарями. Для передання японських назв він переважно використовував латинку, та є серед них і кілька записаних українською: «Фуджі», «Шікоку».
То як сталося, що ми майже не чули про цього українського японіста?
Радянський режим, звісно ж, не міг пробачити існування самостійної української наукової школи. У 1931 році заборонили журнал «Східний світ», у 1934-му сходознавчі курси проголосили «недоцільними» та «засміченими соціально небезпечними елементами» й закрили, а в 1933-му почалися арешти сходознавців.
Федора Пущенка звинуватили в «антирадянській діяльності» та шпигунстві на користь Японії. Зі старого професорського портфеля дістали запрошення до японського консульства та подяку представника японської фірми за чудову підготовку учнів й проголосили це «доказами». Науковцю було 54 роки.
Вирок — п’ять років увʼязнення в Соловецькому таборі особливого призначення. Окрім Пущенка, там відбували покарання й інші безпідставно засуджені вчені, тож Федір Демʼянович навіть продовжив викладати охочим до вивчення мов вʼязням!
На жаль, після 1937 року слід академіка губиться, й обставини смерті Федора Пущенка невідомі. Вдалося дізнатися лише, що його справу розглядали повторно та, попри брак доказів, планували засудити науковця ще до десяти років таборів.
У 1938 році розстріляли також його 35-річного учня Олександра Кремену, що тільки починав свій дослідницько-перекладацький шлях. На цьому історія японістики в Україні на кілька десятиліть урвалася.
Далі буде…
