🫀 Y do I, Muse

Покидаючи Берлін. Без жодних слів. Стираючи адреси з телефонних книг. Блокуючи у всіх мережах, цитуючи у всіх статтях, назавжди стираючи з життя. Кожна її пауза — сигнал. Кожен дотик — удар. Кожна вулиця знає про неї дивні, химерні легенди. Песталоцці і Монтессорі, її їдкий характер — ваша витівка. Тепер її свобода не для мене. З різних боків стіни, два міста розлюблять тебе, як і ти їх навзаєм зненавидиш. Що мені тепер робити з тобою, місто, якщо вона не прийде? А вона не прийде. І не напише в X. І руку не простягне. І не прокусить губи поцілунком. І ненависть її жорстока. І якщо вона лишатиме сліди — по них ніхто не буде йти. В нескінченності нічних вітрин. І німецька її — не С1. І ніжність її хитка. І якщо вона така одна — мене нема. І дотики її — страждання. І безперестанку я дивлюсь. Обпікаюся — дивлюсь, я обпікаюче дивлюсь. Розчаровано-зачароване місто. До безсилля, до свавілля, до нестями розчахнуте місто. Без тебе, без твого чорнила, навічно відкинуте місто, забуте місто, сонцесяйне місто. Мій самотній Берлін. Мій Vergangenheitsbewältigung, токсично-невинний Берлін.

text: α ексклюзивно для @archives