книжкова дегустаторка🍷📚

🌞сьогодні дуже гарна погода для прогулянки: сонце, улюблена природа біля дому, книги для фото, молодший брат та нова аудіокнига, яку я придбала і пориві «о, про цю чула добрі відгуки»

тому ви також знайдіть час для цього діла🧣

🌺 «Я покажу тобі Ріо» Крістіна Нґуен

видавництво: Фабула, 2/5

Дивно, завуальовано та сіро.

«Романтизовано, по-літньому світла, приємна історія, що змушує вірити в людей та те, що цей світ ще можна врятувати!» - щось приблизно таке збірне я бачила по відгукам в інших, від чого і вирішила записати її в бажанки. Коли ж вона опинилася в моїх руцях і я взялася за читання – моєму розчаруванню не було меж. Про нервові смішки я взагалі мовчу. Та до цього дійдемо. Спершу розповім вам зав’язку.

Є на світі блогер, і звати його Паша. Але те, що його звати Паша ви дізнаєтеся мимоволі, десь так в десятому абзаці на енній сторінці, бо Паша у нас Жирний. І це не я його так охрестила, то його однолітки колись ще в школі охрестили, потім воно перейшло на сусідів, і так весь світ з часом його так почав називати. Ну а він настільки безвольний, що досі себе так позиціонує. Та повернімося до його блогу.

Паша (вибачте, не можу вживати Жирний так часто), який всього декілька разів за своє свідоме життя покидав межі своєї квартири, має багатотисячний блог про життя в Ріо. І він відносно правдий, наприклад тими місцями, що він описує в постах, бо Паша настільки досконало через камери вивчив місто та всі доступні сайти, що справді походить за мігранта із України на далекому континенті. Цим він і заробляє собі на життя.

Так ось, поступово пробираючись через сторінки опису нещасливого життя та формулювання «всі тільки мене ображали та не вважали людину через зайву вагу, а я такий класний», ми доходимо до моменту, коли Паша встає, підходить до вікна і починає роздивлятися шістнадцятирічну дівчинку у вікні навпроти. До слова, самому Паші вже тридцять шість. Так ось, певний час він тихо за нею спостерігає, потім у нього з’являється бінокль, він починає підмічати якісь звички та повадки, вивчає компанію її однолітків, а потім неочікувано дарує їй телескоп (до слова, Ніка досі не знає про його існування), а він через вікно лише втикає на те, як дівчина боягузливо оглядає дорогий подарунок.

Потім вона помічає його, і в наступному розділі петляє до нього додому, аби задати логічні питання і сказати дякую. На цьому ось починається їхня дивна дружба, де вона до нього прибігає в сльозах через побої вітчима, а він все ще втикає на неї в бінокль.

Хочу відмітити, що у Паші справжні біди з головою. І не через сталкерство. Йому треба до психотерапевта, бо транслювати свою озлобленість із дитинства за те, що його вважали за пусте місце, на групу підлітків під вікном (най вони і справді останні тварюки через те, що забили його кота), і пхати до рота шістнадцятирічного хлопця пістолет з погрозами, змушуючи роздягати до гола, – ну це занадто. Існує поліція та опікунські органи для таких випадків, особливо коли є докази.

Я розумію, що авторка хотіла розкрити проблему булінгу. Але як людина, що мала той самий досвід, я хочу сказати, в неї не вийшло. Не можна вимагати співчуття до людини, що не хоче відстоювати себе, свої кордони та любити + приймати себе таким, яким ти є. Паша, своїм вибором не виходити із квартири і не відповідати на звернення «Жирний», сам прирік себе на те, що він мав. Він сам вирішив створити ідеальну версію себе, яка живе в Ріо, і писати про це в блог. Все.

Ніка ж, яка має неблагополучну сім’ю і якій всього шістнадцять, отримала частку дивної уваги від дорослого чоловіка, який запросто міг оплатити їй і телескоп, і мак, і поїздку в Ріо, просто не бачила за цим образом зламаного, небезпечного сталкера. І я щиро рада, що все обійшлося і ця дивна дружба закінчилася.

Коротше, якось так. Хоча я б могла ще довго наводити приклади, чому ця історія – романтизація ненормальної дружби.

Не раджу, обходьте десятою стороною.

#дегустація

🤤 похвастаюся тим, що моя невеличка сумочка може вміщувати книги, що просто ідеально в поїздці! і та, не тільки від ЩОС, а і звичайного формату :)

а ще нагадаю за книжкотеку, що вміщує дуже класні книжкові телеграм-канали🥰

хто ще не підписався, то тицяйте скоріш!

коротше, я так сильно підсіла на мемуари/біографії, що не прочитавши всі книги на своїй полиці, знаходжусь в пошуках скарбів, і здається, один із таких я знайшла!

💅«The stranger in the wood» Michael Finkel - це історія про двадцятирічного Крістофера Найта, який настільки хотів жити сам, що кинув все і, нікому не сказавши, перебрався в ліси штату Мен. він 27 років жив відлюдником в одній лише палатці (навіть в найлютіші зими), виживав завдяки своїй кмітливості та хитрості, а ще трохи крав у людей найближчих поселень, що ті не могли знайти відповідь, куди діваються речі та їжа (здається, навіть обійшлось без містики та теорій змов, але це не точно). в принципі, через це одного разу його і спіймали.

🖇книга заснована на інтерв'ю з самим Найтом, і вона зачіпає в більшій мірі питання самотності, соціуму, мрії та пошуку себе. а також детально показує портрет людини, що вирішила жити власним життя (най би нам його в цьому питанні поки що не зрозуміти) і досягла успіху.

🖇 до речі, автором книги є Майкл Фінкель, що може бути вам знайомим за книгою "Мистецький злодій" від ЩОС. з нею я ще не ознайомлена, і думаю, що буде правильно вкусити стиль написання автора. можливо, ЩОС в майбутньому візьметься і за цю книжку (я щиро сподіваюся!), бо я неймовірно загорілася цією історією і мені хочеться дізнатися куди більше. це потенційно цікавий досвід і не в плані одного виживання, а і в плані слідуванню мрії, який часто за все ми не можемо здійснити!

⭐️ на гудрідс - 3,90
⭐️ на амазон - 4,4

ps. сподіваюся, ви також її захотіли і в моїй команді прибуло, бо інакше - нащо я оце тут вас спокушаю😞🧃

🤌колись західні автори перестануть облизувати і згадувати «вєлікую і магучую» літературу, і світ схлопнеться

повернутися до «книжкової аптеки» - особливе задоволення, просто місце відпочинку, спокою та трішечки романтизованого життя. обожнюю «Книжкову баржу» Ніни Ґеорґе

якби згадок русні не було - взагалі було б чудесно, але маємо, що маємо😒

🧚‍♀️ розповім вам про те, до чого я прагну в своєму житті, а саме про приватну бібліотеку Джея Вокера

примітка: Вокер - бізнесмен, інвестор та засновник Priceline.

так ось, його будинок спеціально сконструйований так, щоб умістити величезні збори книг та культурних, а також історичних артефактів. у цій трьох поверховій бібліотеці понад 30.000 рідкісних книг, а також безліч тематичних відділів.

🪐наприклад, в планетарії (ну в імітованому), в одному з кутів стоїть модель Місяця, підписана дев'ятьма з 12 астронавтів, які ходили супутником Землі, а також лежить рідкісний атлас неба ХІХ століття і фрагмент метеорита, що впав на московії в 1947 року (як по мені, най би там і лежав).

📖в окремому читальному залі зберігається оригінальна копія Нюрнберзької хроніки 1493 року та Біблія Ковердейла 1535 року.

📇 у «лабораторії гаджетів» знаходяться машинка 1911 року, нібито кодова машина нацистів «Енігма», копія пам'ятника криптографії Polygraphiae Йоганна Тритемія 1518 року, а також материнська плата Apple II, підписана Стівом Возняком.

💀 але найбільшим шоком для мене стало те, що Вокер якось отримав в колекцію справжній дерев'яний саркофаг з Стародавнього Єгипту, датований приблизно 1800 роком до нашої ери

до речі, багато критиків та заздрісників сказали, що Вокер має бібліоманію, на що він відповів:

незважаючи на багатотисячні зібрання я уникаю бібліоманії. мені просто подобається колекціонувати книги та артефакти, що змінили спосіб мислення людей та історію, в цілому.

взагалі, Джей Вокер називає свою бібліотеку - "бібліотекою історії людського мислення"

ось таке сьогодні #хвайне

📚 це підбірка книг про книжки, які я раджу порадувати до дня книгодарування!

📜а це підбірка книжкових каналів, на які варто підписати, аби більше поринати в свій книг!

💐 Щиро заздрю книголюбам із Вишгорода, бо у них у цю неділю відбудеться класна подія!

Шість авторів будуть читати уривки романів, які ще не видані, але вже зовсім скоро з'являться на полицях книгарень (деякі, але сам факт заглянути по ту сторону письменництва!). До речі, серед письменників буде Наталя Кош, "Загубленого принца" якої я недавно читала із клубом, і це просто "янг едалт здорової людини", тому щиро шкодую, що не зможу почути уривок із її нової серії🥲

Також із крутих інтерактів буде «Відкритий мікрофон», де, поборовши свого внутрішнього критика, ви зможете почитати уривок з власного не виданого роману чи оповідання. Для участі потрібно обов’язково зареєструватися в спеціальній формі ось тут. Єдине треба поспішати, оскільки взяти участь зможуть не всі, – будуть відібрані п’ять авторів, текст яких не перевищуватиме 300 слів, бо є обмеження за часом в три хвилини.

Подія відбудеться 16.02 о 14:00 в «Книгарні «Є» в місті Вишгород!

Аби бути в курсі всіх подій та змін – підписуйтеся на телеграм-канал «Своя полиця».

коли взялася за книгу, де обіцяли красивезну романтизацію Ріо та літа, а це виявилася книга про крінжову дружбу сталкера та шістнадцятирічної дівчинки🤌🫠

даже не хочеться писати відгук🙂

🦋 «Ананасова вулиця» Дженні Джексон

видавництво: ВСЛ, 5/5 ✨

Різнобічно, легко та рефлексуюче.

Не мала жодних очікувань до цієї історії – і це було просто виграшним квитком. Коли взялася за неї, мене захопила історія сімейства Стоктонів настільки, що я подолала книгу за два дні.

🖤 На початку ми маємо Сашу, вона виходець із середнього робітничого класу, і вона одружена із «золотим хлопчиком». Її чоловік Корд є нащадком багатої родини, предки якої вдало вклалися у нерухомість, і продовжують то робити до цей день. Як можна зрозуміти, простецьку дівчину важкими кроками долучають до сім’ї: складні стосунки із сестрами чоловіка, ігнорування її смаків та думки матір’ю Корда та в цілому ігнорування її існування свекром.

В книзі історія змін родини подається через три лінії: Саші, Джорджіани та Дарлі (останні дві – то сестри Корда). І це дуже влучний прийом, тому що розповідь не однобічна і ми бачимо життєві ситуації сімейства з різних точок зору, тому сильно зненавидіти когось із членів – важко. Так, я на певних моментах харилася і на Корда через його слова (хто зрозумів – той зрозумів), і на Джордж, і на Тільду. Але в мене ні разу не було думки, що хто із них повністю неправий, бо кожного можна було зрозуміти.

Також, що мене приємно здивувало: історія переважно в описах, тут майже немає діалогів або вони на пів сторінки-сторінку, але від того не читається важко. І це такий для мене парадокс, бо я справді поринала в описи і просто кайфувала. Я навіть не гортала наступні сторінки в пошуках закінчення розділу, бо історія не відпускала мою увагу.

Не можна сказати, що тут було дуже велике напруження щодо сюжету та перепетій. Ні, звичайні проблеми людей: хтось захворів, хтось втратив фінансову стабільність, а хтось – близьку людину. І це насправді так рефлексуюче (не беремо до уваги призму багатої родини), бо у фіналі все рівно все йде під гаслом: «все все рівно стає добре, а хуйня трапляється, бо таке життя». І саме такі книги варто зараз читати, бо це нагадує жити і не боятися проблем.

Не знаю, як вам, але мені ця історія справді чудова в своїй простоті і я її дуже раджу!

#дегустація

literally me

як в суху землю йде

взялася в моменті, аби ознайомитися з декільками сторінками - не зчулася, як опинилася на 127 сторінці «Ананасова вулиця» Дженні Джексон

і саме цікаве, що тут більшість це величезні абзаци-описи дій/минулого/характерів персонажів/історії, які формували їх, діалогів майже ніц, але історія дуже цікава та поглинаюча: це розповідь про життя кожного члена заможної нью-йоркської родини і відчуваю, що під кінець все стане вверх дном

я вже про себе зробила певні ставки, хто виявиться паскудником, а хто вовк у овечій шкурі, і вірю, що вони зіграють

#проміжні_емоції

🎤«Це вам не естрада» Філ Пухарєв

видавництво: Лабораторія, 9/10✨

Захопливо, весело та чітко.

Коли лаборанти запропонували мені цю книжку, я справді зраділа, бо хотіла її з моменту анонса. Не можна сказати, що я сильна фанатка музики, як такої. У моєму плейлисті тілько блюз та 80-90-ті різних країн світу, але відкривати щось нове про рідне для себе то ціль з моменту усвідомлення нашої проблеми меншовартості та тотального зросійщення (яке було до 24.02).

Що ж, мені сподобалося. Це справді було легке та цікаве занурення в музичну індустрію України минулого століття. Без зайвих деталей, з класними байками та сленгом, який по-своєрідному розташовує до себе (деяких моментах, як на мене, це було зайве, трішки крінж, але в іншому - це давало потішний окрас описаної ситуації).

Я не можу сказати, що більшість інформації для мене була нова. Певну я чула від рідних, з іншими - стикалася на уроках музичного мистецтва та історії, а деяку – дізнавалася періодично впродовж життя. Але мені сподобалася сама структуризація поданого матеріалу, і це дуже класно розклало по полицях постаті та пісні в моїй голові. Також улюблені треки, які я чула з дитинства нарешті надбали закулісної історії, і тепер мною сприймаються більш трепетно та поважно.

Увага! Маю попередити, що читання цієї книжки викликає залежність від прослухування доданих треків! Я три дні не могла вирватися із полону "А ми удвох" ВІА "Кобза" та "Стожари" Яремчука.

До речі, це дуже круте рішення з штрихкодами в кінці кожного розділу, де можна не лише прослухати описані треки українських виконавців, а й порівняти з наданими зарубіжними, аби ліпше зрозуміти музичні віяння, і те, як наші композитори ловити всесвітній конект щодо трендів.

Мені нічого більше додати, бо не переповідати ж вам тут всі класні факти, що я собі позначила. Краще вам то зробити самим, бо смію завірити: ви не будете розчаровані.

Класна річ, рекомендую!

#дегустація