Як сказав Гаролд Блум

Це, мабуть, один із найнебезпечніших книжкових клубів у світі. Перш ніж почати говорити про поезію й прозу, 17-річна Марійка (ім’я змінене) та її друзі мають переконатися, що всі вікна зачинені, а біля дверей квартири нікого немає.

На окупованих територіях інформатори регулярно доносять до російських спецслужб на всіх, хто вивчає українську мову. Українські підручники визнані «екстремістськими» — їх зберігання може каратися ув’язненням до п’яти років.

Батьки, які дозволяють своїм дітям навчатися за українською програмою онлайн, ризикують втратити батьківські права. Підлітків, які розмовляють українською в школі, буває, вивозять до лісу для «розмови».

Саме тому книжковий клуб ніколи не збирається більше ніж утрьох — додаткові учасники підвищують ризик викриття.

Окрім небезпеки, є ще одна проблема — де дістати книжки. У містечку, де живе Марійка, окупанти вилучили й знищили українські книги з кількох бібліотек — майже 200 тисяч видань з політики, історії та літератури втрачено лише в одному населеному пункті.

Тому Марійка та її друзі користуються онлайн-версіями — й одразу після читання очищують історію переглядів. Влада полюбляє вилучати телефони та комп’ютери, щоби перевірити наявність «екстремістського» контенту.

Серед поезій і п’єс, які полюбляє читати книжковий клуб Марійки, є твори Лесі Українки — української феміністки XIX століття, яка відстоювала ідеї незалежності України в умовах Російської імперії.

У 1888 році Леся Українка теж заснувала книжковий клуб у Києві часів царизму, коли друк, театральні вистави та навчання українською мовою були під забороною. Її твори, у свою чергу, звертаються до боротьби України за незалежність від Москви у XVII столітті.

У драматичній поемі «Бояриня» героїня докоряє українському шляхтичу, який потрапив під культурний вплив Московії та схвально відгукується про принизливий мир із царем, який «заспокоїв» Україну. «Чи це мир, — запитує вона, — чи руїна?»