Людина мисляча


Channel's geo and language: Ukraine, Ukrainian
Category: Books


Філософія не в картинках з цитатами, а з життєвістю й практичною користю, що доступна кожній Людині мислячій. Також цей блог про книги, мистецтво, натхнення, ідеї та важливі сенси простими словами✨
📍Для комунікації та співпраці: @varvara_bosco

Related channels  |  Similar channels

Channel's geo and language
Ukraine, Ukrainian
Category
Books
Statistics
Posts filter


⬇️Окремо ще трішки цитат з книги «Вибір»:

📌Про біль та зцілення

…немає ніякої ієрархії страждань. Ніщо не робить мій біль меншим або більшим за ваш. […] Ми маємо цілком і повністю приймати те, що з нами сталося та відбувається зараз, аби мати змогу зцілятися й розквітати.


📌Про любов та смерть

Уявляю любов та те, як вона проростає з війни. Уявляю смерть та її зворотну сторону, яка завжди, завжди йде поруч.


📌Про самопідтримку

Існує багато різних способів підтримувати себе. Я маю віднайти власний, аби жити з тим, що сталося. Я ще не знаю, який він. Ми вільні
від
таборів смерті, але ми також маємо бути вільні
заради
: заради створення, заради життя, заради вибору. Тож доки ми не знайдемо нашу
свободу заради
, ми ходитимемо по колу в тій самій нескінченній темряві.


📌Про минуле

Минуле нікуди не зникає. Через нього не переступиш, його не видалиш. Воно живе в мені. Але також у мені живуть перспективи, які подарувало минуле: як я вижила, аби бути звільненою, бо живила надію у серці. Я вижила, аби пізнати свободу, бо навчилася прощати.


Я не можу змінити минуле. Але існує інше життя, яке я можу врятувати, — моє власне. Те, що я проживаю зараз, цієї дивовижної миті.


📌Про час

Я можу бачити, що минуле не забруднює теперішнього, що теперішне не применшує минулого. Час — це посередник. Час — це шлях, яким ми подорожуємо.


📌Про свободу та відповідальність

…найміцніша вʼязниця — наш власний розум і що ми вже маємо ключ від неї у нашій кишені, що цей ключ — це готовність цілковито взяти на себе відповідальність за своє життя, готовність йти на ризик, готовність звільнити себе від звинувачень та повернути собі власну невинність, прийняти та полюбити себе за те, хто ми є насправді — люди, недосконалі та цілісні.


Насправді, в книзі ще так багато вартих уваги цитат, але нехай тут будуть принаймні ці згадані — для вашого натхнення та роздумів.

#книжкове

[Людина мисляча | підписатись]


Це одна з небагатьох книг в житті, яка одразу і назавжди зайняла місце в серці, памʼяті та на книжковій полиці.

Її назва — «Вибір», авторства Едіт Еґер — вцілілої у Аушвіці, не втіленої балерини, але сповна реалізованої психотерапевтки. Її шлях — це невимовний біль та втрати, але разом з тим, світла надія й натхнення на краще — від вʼязниці, з втечею, через свободу й до одужання (відповідні назви мають частини книги). Приклад Е.Еґер доводить, що ми всі, як і вона сама, вільні навіть в неволі, достатньо лише цього забажати. Проте, як вчить екзистенціалізм (а його вплив тут відчутний, як і стоїцизму), що де свобода, там і відповідальність. Це справді велика відповідальність бути людиною вільною, і ніхто інший крім нас не несе відповідальності за нашу свободу.

Найскладніше, це навіть свобода не від концтабору чи будь-яких інших зовнішніх обставин, а можливість, як пише Еґер, «втекти з концентраційного табору нашого мозку», щоб стати тими, ким ми воліємо бути, але не дозволяємо собі із-за жалів та страхів. Саме в нашому розумі — джерело наших обмежень і свобод, страждань та радостей.

Едіт Еґер — людина, яка на власному досвіді пізнала і темницю розуму, і втечу від себе, і всю темряву людську душ, але все одно змогла зцілитися й зберегла в собі вміння святкувати життя. Вона пише:
Ми завжди маємо вибір та можливість контролю. Я тут і зараз.

Тут буде доречно згадати дихотомію контролю від стоїків, бо контроль, про який пише Еґер, стосується того, що ми можемо контролювати та обирати — свої думки, дії, бажання. Все інше — вчинки інших людей, лихо, що з нами трапилось і загалом минуле — поза нашим контролем, це важливо усвідомлювати.

Правда в тому, що погані речі стаються з усіма, ми не можемо цього уникнути. Як і не можемо уникнути свободи, яка тягне за собою відповідальність — за себе й своє щастя:
Свобода полягає в тому, аби прийняти все, що сталося. Свобода — це мати мужність зруйнувати вʼязницю, цеглину за цеглиною.


Внутрішня потужна сила Едіт в певній мірі зросла з таких вчасних й влучних слів від двох важливих для неї людей — її балетмейстера, який казав, що будь-яке піднесення в її житті завжди йтиме зсередини, і мами — про те, що ніхто не зможе відібрати в неї те, що вона тримає в своїй голові. Ще один потужний вплив на переосмислення травми Едіт Еґер стало спочатку знайомство через книгу, а згодом і багаторічна дружба з Віктором Франклом. Саме він казав:
Людину можна позбавити всього, крім єдиного: останньої людської свободи — обирати власне ставлення до будь-яких наявних обставин, обирати власний шлях.


І цей вибір проявляється у всьому — в тому, що загострювати увагу на тому, що втратили, чи на тому, що все ще маємо, навіть якщо інколи це лише шматочок хліба, бо мати його — значить все ще бути живими, а хіба є більша за це розкіш?.. Ми навіть обираємо те, чого нас може навчити жахіття — озлобитись чи триматись своєї жвавої частини, бо ж, як повторювала сама собі Едіт,
колись це скінчиться; якщо я виживу сьогодні, то завтра буду вільна.


Ось така болюча, і водночас надихаюча книга. Раджу «Вибір» до читання й перечитування всім і кожному, особливо в кризові періоди життя або коли зголодніли за життям на повну.

#книжкове

[Людина мисляча | підписатись]

617 0 22 2 55

Роздуми про практику мовчання

Мені хотілось би промовчати сьогоднішній день, але тоді я порушила б свій обовʼязок (звісно, лише перед собою, але від цього він не менш важливий) писати сюди кожен будній день, а запасів готових дописів не маю. І коли ще писати про мовчання як не тоді, коли воно внутрішньо найбільш природнє, не вимушене. Тож буду так спонтанно писати про мовчання зі стану мовчання.

Вже не памʼятаю точно, де і коли дізналась про практику мовчання вперше, але зацікавила мене ця тема під час прочитання автобіографії Махатма Ганді «Моє життя». В цій книзі він ділиться своєю практикою одного мовчазного в тижні дня, коли неухильно дотримується того, аби не вести ніяких розмов. Цей день він присвячував, як я це називаю, «перебуванню в своїй мушлі» — стані внутрішньої тиші, а також читанню, письму, роздумам. Метою цієї аскези є очищення свого внутрішнього простору від зайвого зовнішнього, самозаглиблення задля самопізнання.

Вона також нагадує про один з моїх улюблених романів Германа Гессе «Сіддхартха», головний герой якого, під час пошуків роботи на питання про те, що він вміє, каже просто: чекати, тримати піст і молитись. При тому молитва тут теж виступає як практика мовчання, адже вона завжди направлена всередину, навіть якщо звертання йде до того, хто за межами нас — Бога чи інших вищих сил. Тримання посту й чекання теж потребує зосередженості, а її джерелом є досвід мовчання.

Третя книга, яка нагадала мені про цю важливу практику, і яку я зараз перечитую для філософського клубу — «Волден, або життя в лісах» Торо. Він нещадно критикує сучасну своєму часу (але актуально й досі) людину за те, що вона живе плітками й пустими зайвими розмовами. У Торо немає спеціальної практики як у Ганді, але він в принципі намагається бути осторонь марних розмов, зізнаючись, як його це виснажує, і надає перевагу перебуванню наодинці у безмовних розмовах з природою.

Проте я гадаю, що не лише природа, але й вчасні розмови з людьми, що наповнюють нас, можуть стати поштовхом до заглиблення в себе. Нещодавно один з учасників мого філософського клубу у відгуку про свою участь написав слова, які засіли в моєму серці, і вони доречні в цій темі. Він сказав: «Викликає довіру і повагу твоя спокійна невимушена манера ведення розмови, коли ти дозволяєш паузам бути і не поспішаєш їх заповнювати». Вони зачепили мене тому, що із-за самокритичності мені здавалось, що це не так, а тут людина підмічає те, що я не бачу (не дозволяю цього) в собі, не чую із-за потоку внутрішніх монологів, в яких все сплуталось — важливе і ні, істинне і порожнє, своє і чуже.

Та найважливіше з його слів — фраза про «дозволяти паузам бути». І справді, щоб почути важливе від інших чи в собі самих, ці паузи життєво необхідні. Без них всі розмови — просто білий шум. З пауз і з мовчання слова викрісталізовуються, набираються сенсом, стають вчасними і доречними, а все зайве, мов лушпиння, взагалі відпадає — залишається гола суть.

Тож давайте будемо вчитися мовчати.

#роздуми #практика

[Людина мисляча | підписатись]


Найбільш актуальне питання для всіх, хто починає (або продовжує) пізнавати філософію — де шукати такі книги (й зокрема, українською). Я вже зробила загальний допис про філософські розділи у різних видавництвах, тепер хочу детальніше розповісти вам про них.

І почну з Фоліо, бо тут є книги від античності до сучасності. Ось деякі з них:

📕Платон — «Діалоги» (вибрані діалоги та «Апологія Сократа»), «Держава» (критичний аналіз видів державного устрою та ідея власної моделі ідеальної держави Платона).

📗Арістотель — «Метафізика» (про «першу філософію» Арістотеля та історію філософії до нього), «Політика. Поетика» (спроба підсумувати теоретичні дослідження давньогрецьких філософів).

📘Р.Декарт — «Метафізичні твори» (складається з «Дискурсія про метод» і «Медитації про першу філософію»).

📙Ж.-Ж.Русо — «Вибрані трактати» (трактати «Дискурсія про науки й мистецтва», «Дискурсія про походження нерівності» та «Про суспільну угоду»).

📕І.Кант — «Пролегомени до кожної майбутньої метафізики, яка може постати як наука» (про побудову наукової метафізики на основі критицизму).

📗Ф.Ніцше — «Так мовив Заратустра. Книжка для всіх і ні для кого» (філософський роман про надлюдину та ідею вічного повернення), «Шопенгауер як вихователь. Сутінки ідолів» (про волюнтаризм Шопенгауера та критику європейської культури), «Весела наука» (коментар до «Заратустри»), «По той бік добра і зла» (про добро, зло й надлюдину).

📘Е.Гусерль — «Досвід і судження. Дослідження генеалогії логіки» (про феноменологічне розуміння генеалогії логіки), «Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії» (тут вперше концептуалізується феноменологія як трансцендентальна філософія).

📙З.Фрейд — «Тотем і табу» (про теорію походження релігії та культури), «По той бік принципу задоволення» (про поняття «свідомого» та «несвідомого») та інші.

📕А.Камю — «Міф про Сізіфа. Бунтівна людина» (про перехід від «етапу абсурду» до «етапу протесту»). Також є багато філософських романів, пʼєс та щоденників цього мислителя.

📗У.Еко — «Історія філософії. Античність та Середньовіччя» і «Історія філософії. Модерна доба» (дуже раджу цю книгу для базового знайомства з історією філософії).

Зверніть увагу: чимало з цих книг є і в паперовому, і в електронному вигляді. На обидва варіанти всіх книг до 30 листопада діють знижки -30%, а при замовленні від 499 грн — безкоштовна доставка.

*в дописі використані зображення філософів з Вікіпедії.

#книжкове #філософія_ЛМ #рекомендація

[Людина мисляча | підписатись]


Цей тиждень обіцяє бути таким же насиченим як і вихідні, які я провела в більшій мірі за підготовкою до своєї першої лекції як частини проекту Людина мисляча (!) Щойно буду готова — анонсую її вам, але передчуваю, вам сподобається, бо тема дуже актуальна ❤️‍🔥 (і виникла вона на основі ваших побажань, а якщо маєте ще якісь, пишіть у коментарях під тим же дописом).

Вже в ці вихідні відбудеться зустріч-обговорення книги «Вибір» Е.Еґер в моєму книжковому клубі та «Волден, або життя в лісах» Г.Д.Торо в філософському (хто бажає, ще можна приєднатись). І вже попередньо анонсую, що наступними книгами в грудні будуть «Морт» Т.Пратчетта в книжковому, й «Так казав Заратустра» Ф.Ніцше в філософському (незабаром всі деталі будуть на каналі).

До речі, на вихідних отримала від однієї відомої книгарні особливу газету, де є згадка про мене — теж розповім.

Кажуть, як тиждень почнеш, так його і проведеш — що ж, цього тижня на каналі справді буде чимало про книги. Із найближчих планів — відгук на останню прочитану книгу — «Вибір», а також добірка книг від одного з видавництв — поступово буду детальніше розглядати їх з цієї добірки (хто собі зберігав її раніше, зверніть увагу: я вносила кілька нових видавництв, які пропустила при першій публікації) 🙌🏻


Буду чесною: фентезі — не мій жанр літератури. Потребу у втечі в інші світи для мене закриває філософія, тим самим все одно лишаючи в межах реальності.

Проте також мушу зізнатись, що з фентезі, а саме — поттеріани, ще в шкільні роки почалась моя любов до читання, яка досі зі мною. А ще, минулого року завдяки своєму книжковому клубу, відкрила для себе іншу неймовірну історію на межі між фентезі та філософією — «Незриме життя Адді Лярю» В.Шваб. Це такий собі феміністичний варіант фаустівської історії, де підіймаються «вічні питання» — творчості, смертності, любові, і того, що таке безсмертя — дар чи прокляття✨

Якщо вас зацікавила ця легка, але надихаюча на роздуми історія, беріть участь в нашому спільному з каналом CHORNOBROVA KAROOKA розіграші цієї книги — тут. Результати вже в понеділок.

А я вже десь з понеділка поділюсь з вами відгуком на останню прочитану мною книгу, яка вже цілком справедливо зайняла місце серед тих, що мали на мене вплив і яку я раджу до читання всім. Дочекайтесь! 🤫

Поки ж поділіться, які у вас книжкові плани на вихідні? І ще цікаво, чи є у вас якісь вподобання по жанрам літератури?


Нас всіх, якими ми є сьогодні, створив Декарт ще 400 років тому, і ось чому!

Декарт є не лише основоположником філософії раціоналізму, але й загалом сучасної західної філософії. На його думку, філософія є коренем усього — всіх наук і навіть матеріальних речей, які нас оточують, адже всі вони колись були ідеєю в чиїсь голові.

Одного разу Декарт опинився у темряві всередині печі, і там задав собі питання, яке змінило все — «як зрозуміти, що щось в цьому світі впринципі реально існує?». У цій точці радикального сумніву з приводу всього, що його оточує, він вигадує свій знаменитий вираз «я мислю, а отже, існую». Мислення, а точніше акт сумніву, стало беззаперечним доказом існування, і таким чином вплинуло на всю філософію.

Саме Декарт сказав, що силою своєї думки ми можемо пізнавати цей світ й змінювати його завдяки своєму розуму, і це він посіяв в нас віру у прогрес. До речі, термін «свідомість» теж походить від цього філософа, воно зробило людину центральною фігурою, мислячим субʼєктом. І не просто субʼєктом, що мислить, а тим, хто через сумнів та критичне мислення може самостійно знайти і пізнати ту саму абсолютну істину.

Це я вам коротко розповіла суть відео «Найголовніша людина в історії | Як Декарт створив ВЕСЬ сучасний світ» на YouTube-каналі Антона Назаренко, який став моєю нещодавньою знахідкою (хоча знайомство почалось з цього відео про «пост»-слова). В самому відео Антон також розповідає більш докладно про вроджені ідеї, механістичну модель всесвіту, вплив Декарта на Ньютона, та ще безліч цікавих моментів, повʼязаних з Декартом.

Тож якщо ви хотіли б пізнавати філософію просто та цікаво в форматі відео, раджу підписатись на ютуб-канал Антона Назаренко, а ще, з іншим унікальним контентом у нього є і телеграм-канал.

#філософія_ЛМ #знахідка

[Людина мисляча | підписатись]


Якщо вам сподобався допис про філософські напрямки (або просто подобається мій канал), і ви маєте в телеграмі преміум-аккаунт, буду вдячна за ваші заряди⚡️

А ще нагадую, що для мене й зокрема для розвитку цього каналу важливі всі ваші прояви активності — реакції, коментарі й репости дописів з тими, кому це також може бути цікаво ❤️ дякую всім, хто це робить!


















Сьогодні, у Всесвітній день філософії, підготувала для вас добірку з деяких найбільш популярних напрямків західної філософії від античності до сучасності.

Кожен слайд коротко відповідає на питання про те, коли і де зародився/проявлявся той чи інший напрям, його основні представники та положення.

А який філософський напрям особисто вам найближчий (з представлених тут або поза ними)?

*в дописі використані зображення з Unsplash

#філософія_ЛМ

[Людина мисляча | підписатись]

1.7k 0 86 14 89

Сократ казав: «всі люди смертні». Епікур же стверджував, що за своєю природою всі люди потребують щастя. І чим більше людина усвідомлює свою смертність, тим більше вона прагне щастя, радості, спокою в межах часу, який їй відведено на цій землі.

Попри те, що про щастя висловився вже кожен зі смертних, так само кожен з нас досі його шукає. Але віднайти може той, хто розуміє одну просту річ: щастя — це мистецтво, яке потребує постійної практики. А страждати чи не страждати — завжди залежить від нашого власного вибору. Саме цьому присвячена нова книга сучасного англійського філософа Дж.Селларса «Уроки стоїцизму. Епікур та мистецтво жити щасливо» від видавництва 🌟

В ній ви:
▪️відкриєте для себе стоїцизм як терапію для розуму, а його представників як надихаючих наставників;
▪️зрозумієте свої емоції та навчитесь ними керувати;
▪️осмислите стосунки з навколишнім світом і своє місце в ньому;
▪️розберетесь в стосунках з іншими людьми.

І головне, дослідження філософії стоїцизму завдяки цій книзі стане вашою турботою про свою душу, якої так прагнув Сократ, адже на його думку це і є шлях до омріяного щастя.

Замовити «Уроки стоїцизму» всього за 240 грн можна тут 👈

А ще, у видавництві Апріорі вже діють круті знижки на честь Чорної пʼятниці, тож якщо давно маєте якусь книжкову бажанку, зараз саме час її придбати.

#книжкове #рекомендація

[Людина мисляча | підписатись]

2k 1 15 3 34

Як припинити шкодувати про минуле й перейматись за майбутнє? Як не турбуватись тим, що думають чи навіть роблять інші? І найактуальніше для нас сьогодні, як і 10, як і 100 років тому: як пробачити або «любити ближнього», коли його хочеться/виходить лише ненавидіти?

На ці роздуми мене наштовхнула згадана вчора книга «Вибір» Едіт Еґер та критичний коментар підписниці під тим же дописом щодо неї. І дати відповідь на ці питання я хотіла б в ключі стоїцизму. Колись я вже згадувала на каналі деякі стоїчні практики, але зараз хотіла б зупинитись детальніше лише на одній з них — дихотомія контролю. Наразі вона найбільш доречна, адже навіть вся філософія життя авторки «Вибір» крутиться довкола неї.

Суть цієї практики в тому, аби всі речі (ситуації), з якими ми маємо в житті справу, розділити на ті, які ми можемо контролювати і ті, які поза нашим контролем. В доповненій концепції трихотомії контролю ще окремо виділяється те, що ми контролюємо лише частково. Головне ж в обох те, що ми можемо і повинні контролювати те, що можемо (свої думки, дії, бажання), але не страждати із-за того, що поза нашим впливом, відпустити це і не витрачати свій ресурс на такі речі (наприклад, поведінка інших людей чи глобальні події).

Це розділення не усуває нас від реального життя, не створює ілюзій, навпаки, дає змогу ясно та чітко розуміти межі своїх повноважень, бути проактивними де це можливо і не сунути свого носа туди, де це не потрібно. Що допомагає усвідомити ці межі? Розум. Він дає нам можливість бути вільними в своєму виборі за будь-яких обставин. Протягом всієї книги Е.Еґер постійно думками повертається до слів матері напередодні загибелі в Аушвіці. Вона казала своїй донці памʼятати про те, що ніхто не зможе відібрати в неї те, що вона тримає в своїй голові. І дійсно, це єдине, що вціліло серед всіх зовнішніх втрат — Батьківщини, дому, родини, коханої людини, здоровʼя та фізичної форми, достатку, майбутнього, яким воно уявлялось.

Кожна з цих втрат — ще одна вагома, до безлічі інших, причина ненавидіти тих, хто у них винуватий. І це було б лицемірством гадати, що за таких обставин можна «любити ближнього», це неможливо. Але як тоді бути з цим відчуттям ненависті, несправедливості, розчарування, втрати, горя? Знову повертатись думкою до того, що кожне з цих відчуттів — лише наше, воно невидиме, неіснуюче обʼєктивно в світі для інших. Ті, кого воно стосується, взагалі не те, що не відчувають його, можливо, навіть не підозрюють про нього.

Я не кажу зараз про безкарність, про закриття очей на злочини, ні, кожен злочин має мати своє покарання. Проте хочу тут сфокусувати увагу виключно на нашій реакції щодо того, що з нами сталось чи відбувається зараз. Найбільша проблема в тому, що ненависть, навіть якщо вона направлена на когось в зовнішньому світі, врешті обертається на нас самих. Вона розʼїдає нас зсередини, як іржа залізо. Ненависть — не протилежність любові, якої ми позбавляємо наших кривдників, вона дійсно є зворотною стороною любові, але все ж її частиною, як смерть є частиною життя. Більшою протилежністю виступає байдужість.

Це байдужість, яка зростає зі свідомого бажання не відчувати любов, і це природньо, це більш щиро — не любити тих, хто тебе вбиває без думок про «праву щоку». Адже як писав Е.Фромм, любов — це активна дія, це рішення любити (якщо ми говоримо про справжню любов, а не тимчасову пристрасть). То так само і з ненавистю — як би ми не думали, що це щось, що бере над нами верх і у нас виходить лише ненавидіти — це не так. Ми завжди вільні обирати — любити, ненавидіти або взагалі бути байдужими.

Найвища форма практикування дихотомії контролю щодо речей, які викликають в нас руйнівні для нас самих почуття, це зрозуміти, що те, що вчиняють щодо нас наші вороги — поза нашим контролем, але в нашій волі обирати як на це реагувати. Байдужість, яка вивищується і над любовʼю і над ненавистю, на мою думку, тут є найбільш адекватним способом реагування. І вона не виключає собою боротьби, але точно дає більше свободи, мудрості, спокою.

А що ви думаєте з цього приводу?

#роздуми #практика

[Людина мисляча | підписатись]

1k 0 20 20 39


20 last posts shown.