Ерік Рікстед «Дівчата, які нічого не скажуть», #книголав #кт_відгук

Маємо психологічний трилер з захопливим, напруженим сюжетом ⬇️

Ця історія — друга книга серії «Канаанські детективи». Вона розповість нам про детектива Френка Рата, який допомагає місцевим відділу поліції і паралельно намагається впоратися з власними проблемами.

У зимовому Вермонті пропала дівчина. Її пошуки призводять до того, що в окрузі виявлено ще низку пропаж. Всі зниклі дівчата абсолютно різні. Здавалося б, між ними не може бути нічого спільного. Але чи можливо, що всі ці зникнення справа рук серійного маніяка?

Книгу рекомендують тим, хто любить трилери та детективи з глибоким психологічним підґрунтям. Це наче те, що я люблю, але… Якщо у двох словах, то ідея — класна, а реалізація — не дуже.

Про що ця історія для мене:

🔎 Про особливості роботи детективів

Дівчат не пов'язувало нічого, крім несхожості. Він відпустив свою думку на волю. Риболовля. Часом полюєш цілеспрямовано. Інколи ведеш рибу, дозволяючи думкам викеровувати і спостерігаючи, що ж піймало на гачок ваше несвідоме.

😈 Про природу насильства і несправедливість системи

Працюючи детективом, Рат у перші два роки дізнався, що його уявлення про справедливість — помилкове. Поліцейські реагували на насильницькі злочини. Вони не могли їм запобігти. Насильство наче якась із ниток усередині людського ДНК. Копи приходили, щоб прибрати і, треба сподіватись, хапали того, хто це зробив. Вони правили за двірників. І коли злочинці потрапляли в систему, поліцейським до них було зась. Окружний прокурор звинувачував їх так, як вважав за потрібне, а не поліцейські. А відтак система відпускала покидьків, бо ті її влаштовували.

🧠 Про зміну світогляду в середньому віці (актуальненько)

Свого часу, коли Ратові було двадцять, він не довіряв нікому, кому було за сорок, і не любив старого Ранкіна, що вперто опирався технічному прогресу, — чисто динозавр, який застряг у ямі зі смолою. Тепер, коли Ратові самому вже за сорок, він не довіряв лікарям віком до сорока п'яти — дітям, яким не дано було збагнути зворушливий дзвін марності, що супроводжує повсякденне життя.

👩‍❤️‍👨 Про стосунки, психологічні травми персонажів і "правду життя"

— Вона зателефонувала, щоб спитати, чи сподобалася тобі те, що ти купив? У Джен є самотні й розлучені приятельки, які постійно тільки про це лайно й бухтять. Жінки не марнують ані секунди на чоловіка, якщо той їм не цікавить. Це не інтуїція. Це правда життя. Зателефонуй їй.

Що не сподобалось

ЯК це написано. Читалось важкувато, і тільки цікавість сюжету рухала мене далі. Цитати вище — це вдалі приклади стилю, хоча і вони місцями сумбурні. Можливо, є питання і до перекладача.

🤷‍♀️Ще мені не вистачило чогось у персонажах, наче вони недостатньо прописані.

А головне, чомусь забракувало емоцій. Навіть поганих. Здавалося б, купа жахливих злочинів й приголомшливих подій, але я якось не увійшла в відповідний стан.

Що сподобалось

Напружений сюжет, неочікувані повороти, а особливо моторошний, несподіваний фінал. Фінал, який дає повну волю фантазії.

❓А ще залишає шикарну інтригу, щоб ми захотіли читати продовження. Яке, я майже впевнена, буде.

Якби ще Ерік знайшов співавтора, який огортав його задуми в більш досконалу форму…

А поки я оцінила книгу у 6 з 10 ⭐️