Історій багато і складно виокремити якусь одну, бо пам'ятаєш кожного пораненого, якого доводилось евакуювати.

Запам'ятався перший 200, якого не зміг врятувати інший наш екіпаж. Це було на станції Майорська. У двір, де жили хлопці, прилетів 152 снаряд. В двох були середні поранення, а в третього окрім ушкоджень кінцівок - маленький уламок увійшов в область серця. Зрозуміло, що врятувати його скоріш за все не вийшло б, але я ще довго в себе в голові прокручував цю ситуацію.

Мабуть ще запам'яталось, коли на Запорізькому напрямку діти в селах вибігали на дорогу і коли бачили нашу швидку - складали руки у вигляді сердечок, бо розуміли, що там поранений. І ми вже знали, де стоять ці діти, і якщо у хлопців поранення незначне - ми казали їм подивитись у вікно. І коли вони бачили цих дітей - це дуже підіймало їм настрій.

Ну і про тварин не забували, коли треба було евакуюватись з Бахмуту. Я був сам за кермом Пінцнгауера, який отримав за 30 хвилин до того. Всі вже знімаються, а я біжу в підвал, щоб забрати собаку, яка жила тоді з нами. І ми на тій машині, яка ще й до того не заводилась, вночі зі швидкістю 30 км/год виїжджали дорогою, де треба було пролітати.

📍Інстаграм Нацика

ЕПІЗОДИ ВІЙНИ