Ігумен Саватій (Собко)

З Торжеством Православ’я, дорогі друзі!

Наше Торжество має бути не тільки в зовнішньому. Не лише в урочистих службах, іконах, святкових хресних ходах. Це все – необхідне і прекрасне, але справжнє Торжество відбувається у глибинах серця.

Справжнє Торжество – у вірності Христу, у твердості віри, у чистоті любові. Це перемога світла над темрявою, правди над брехнею, життя над смертю. Це коли, попри все, ми залишаємося з Богом, коли не зраджуємо істину, коли в найважчі хвилини говоримо: «Господи, вірю, допоможи моєму невірству!»

Сьогодні ми святкуємо не просто подію минулого – ми святкуємо живу, непохитну перемогу Православної віри, яка пройшла через віки випробувань і дійшла до нас. І тепер наш обов’язок – нести її далі, передавати дітям, жити нею в кожному слові, у кожному вчинку, у кожному подиху.

Справжнє Торжество – це коли наші серця наповнюються світлом благодаті, коли ми перемагаємо гріх, коли любов стає нашою зброєю, коли прощення – нашою силою, коли молитва – нашим диханням.

З нами Бог! І ми з Богом! Христос посеред нас – і є, і буде!

Зі святом, дорогі брати і сестри! Нехай це Торжество не минає, нехай воно живе в нас і перетворює нас, щоб ми самі стали іконами Божої любові в цьому світі!

Сьогодні Церква відзначає Торжество Православ’я, радіючи перемозі над єресями, зокрема єрессю іконоборства, та подолання пов’язаних із лжевченнями гонінь. Завершення цього складного періоду позначив Константинопольський собор 842 року, назавжди затвердивши істинне вчення про вшанування святих ікон і право християн молитовно поклонятися зображеним на них Богові, Богородиці, святим та ангелам, а також було встановлено свято Торжества Православ’я, перше відзначення якого відбулося 11 березня 843 року, в першу Неділю Великого посту.

Чому у православ’ї іконам віддаються особливі честь і пошана? З постанови святих отців VІІ Вселенського собору дізнаємося, що молитовне поклоніння перед святими іконами стосується не самого матеріального зображення, а його першообразу. Вони є свідченням невидимого, проте цілком реального духовного життя. Тобто, поклоняючись іконі, ми поклоняємося тому, чий лик зображено на ній. Святі отці затвердили, що через богослужіння та ікони нам відкривається Божественне Одкровення, і благодать Святого Духа сходить на нас. Захищаючи цю істину, віддали свої життя тисячі християн.

Сьогодні ми радіємо перемозі духовності над насиллям, істини над неправдою. Це свято називається Торжеством Православ’я, бо попри все Церкві вдалося навіки утвердити і зберегти істинне вчення про втілення Господа нашого Ісуса Христа та його наслідки для людства. Цей день нагадує нам, що все тимчасове: біди, скорботи, агресія, спроби знищити чи спотворити віру. Вічною залишається лише сила Господньої любові, Божа благодать, яку ми, зокрема, черпаємо у Таїнствах Церкви та святих іконах. Саме вона є нашою головною зброєю проти гріха і неправди. І зараз, під час Великого посту, ми маємо відкрити серця для дару віри і любові, очистивши їх щирою молитвою і покаянням.

🟪ПОДАТИ ЗАПИСКУ НА МОЛИТВУ🟪

Дорогі друзі, хто має потребу, пишіть в коментарях, або в повідомлення, імена своїх близьких, за здоров’я та упокій, для поминання в НЕДІЛЮ – 9 БЕРЕЗНЯ.

📩 ➡️ https://www.facebook.com/savvatiy

Також прошу взаємних молитов.
Дякую за репост)
—

У першу неділю Великого посту Свята Церква відзначає Торжество Православ’я— день, коли ми святкуємо перемогу істинної віри над усіма єресями та лжевченнями, зокрема й над іконоборством.

Це свято є знаменням того, що Церква Христова нездоланна, бо вона утверджена на непохитному камені віри в Господа нашого Ісуса Христа. Попри всі випробування, гоніння та спокуси, їй вдалося навіки зберегти істинне вчення про Втілення Божого Сина, Його спасенний подвиг і наслідки цього для всього людства.

Торжество Православ’я нагадує нам, що все земне і тимчасове—біди, скорботи, агресія, спроби знищити чи спотворити віру—минуть. Лише Божа істина і любов залишаються вічними. Благодать Святого Духа, що діє у Таїнствах Церкви та освячує нас через святі ікони, є нездоланною силою, яка підтримує кожного християнина на його духовному шляху.

Саме ця благодать є нашою найсильнішою зброєю проти гріха і неправди. У час Великого посту, коли ми вступаємо у період духовного очищення і боротьби, ми покликані відкрити свої серця для дару віри і любові. Нехай щира молитва, покаяння та добрі справи зміцнять нас у благочесті, щоб ми стали справжніми свідками перемоги Христової істини.

«Господи, Господи наш, яке величне Ім’я Твоє по всій землі!» (Пс. 8:10)

У цей час випробувань для нашого народу, молімося до Господа за захисників Батьківщини-України, за всіх нужденних, за весь наш народ та за перемогу над ворогами.

Нехай Боже благословіння буде з усіма нами.
——

❤️
Молитовно дякую за підтримку та допомогу. Як завжди, все добровільно, в міру Вашого милосердя і можливостей.

Якщо Ви хочете зробити пожертву, або у вас є питання, будь ласка, напишіть мені повідомлення:
📩 ➡️ https://www.facebook.com/savvatiy

Для пожертв:

▪️ за номером картки:
4441111040253092

▪️ Переказ на картку monobank:
https://send.monobank.ua/932Rwavz1A

▪️ buymeacoffee:
https://buymeacoffee.com/savatiy

▪️ Wise:
https://wise.com/pay/me/oleksiis605

▪️ PayPal:
okbos.ua@gmail.com

На моєму сайті:
▪️ https://savatiy.com/donate

——

🙏
Не забувайте, життя християнина не є і не може бути обмежене подачею записок про здоров'я та упокій, важливо приходити на служби в храм самим, разом з усією Церквою молитися за церковним богослужінням про дорогих і близьких Вам людей, сповідатись і Причащатись, а також не залишати домашньої молитви про них!

Нехай спільна молитва об'єднує нас незважаючи на обставини і відстані!

З повагою та молитвою,
Ваш Ігумен Саватій Собко

2 березня — Про піст

Бо коли ви будете прощати людям їхні провини, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям їхніх провин, то й Отець ваш не простить вам ваших провин. Також, коли постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони спотворюють свої обличчя, щоб показатися людям тими, хто постить. Воістину кажу вам: вони вже отримали нагороду свою. А ти, коли постиш, намасти голову свою і вмий лице своє, щоб не показатися людям тим, хто постить, а тільки Отцю твоєму, що в тайні. І Отець твій, Який бачить таємне, віддасть тобі явно. Не збирайте собі скарбів на землі, де міль та іржа нищать і де злодії підкопують і крадуть. Але збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа не нищать, і де злодії не підкопують і не крадуть. Бо де скарб ваш, там буде і серце ваше.”
(Мт. 6:14-21)
———

Сьогодні, в останню неділю перед початком Великого посту, Церква нагадує нам про головне – про справжній сенс посту. Господь відкриває нам, що піст – це не просто утримання від їжі, а шлях до очищення серця, до звільнення від усього, що заважає нашій душі зростати в любові до Бога та ближнього.

У Старому Завіті піст означав повне утримання від їжі та пиття від світанку до заходу сонця. Такий звичай згадується в книзі Суддів (Суд. 20:26). Посту дотримувалися як один день, так і протягом кількох днів або навіть тижнів (1 Цар. 31:13; 2 Цар. 12:16–20). Даниїл, наприклад, утримувався від «смачної їжі», м’яса та вина три тижні (Дан. 10:3). Назореї давали обітницю не вживати вина і всього, що походить від винограду (Числ. 6:1–12).

Згодом християнський піст набув іншого характеру: головною його метою стало не лише утримання від певної їжі, а перш за все духовне очищення, боротьба з пристрастями. Найсуворіші монастирські устави передбачають утримання від їжі у певні дні Великого посту, проте навіть у них не йдеться про відмову від води.

Піст – це не лише відмова від м’яса, молока чи риби. Це не просто зміна раціону, а насамперед зміна серця. Адже що користі від того, що людина не їсть скоромного, але продовжує осуджувати, злитися, заздрити або гніватися?

Святі отці наголошують: тілесне утримання – лише допоміжний засіб. Головна мета посту – навчитися любити Бога і ближнього більше, ніж себе. Піст має допомогти нам звільнитися від того, що нас поневолює: пристрастей, залежностей, гордості, себелюбства.

Тому Господь нагадує нам: не потрібно робити з посту виставу, як це робили фарисеї, які показували всім свою “набожність”. Навпаки, піст має бути глибоким і таємним подвигом серця.

У другій частині сьогоднішнього Євангелія Христос говорить нам про те, що справжній скарб – це не багатства світу, а багатство духовне. Якщо людина прив’язується до земного, її серце стає рабом речей, грошей, кар’єри. Але справжня свобода – у небесному скарбі, який не піддається тліну, який завжди з нами – це любов, милосердя, чистота серця.

Святий Климент Александрійський говорить:
“Де скарб людини, там і серце її. Велике лихо, коли людина стає рабом земного: грошей, відсотків, торгівлі. Що може бути гірше за це? Адже тоді вона втрачає свою свободу, відмовляється від благородства душі і стає невільником речей. А хто прикований до багатства, той не може чути нічого корисного для своєї душі, як пес у конурі, що охороняє кістку, не дозволяючи нікому наблизитися до неї.”

Нехай цей Великий піст стане для нас не просто відмовою від їжі, а справжнім шляхом до свободи. Нехай він допоможе нам очистити своє серце, пробачити, навчитися любити і тим самим – зібрати справжні небесні скарби, які залишаться з нами вічно.

Простіть мене, дорогі мої друзі, якщо згрішив словом, ділом чи помислом, або навпаки мовчанням чи бездіяльністю.

Прошу вас, помоліться за мене, грішного!

Нехай Господь Своєю благодаттю простить і помилує всіх нас!

І я від щирого серця прощаю всіх і радію за вас!

Допоможи, Господи, гідно розпочати і провести піст, щоб із радістю та чистим серцем зустріти Світле Христове Воскресіння!

Прощена неділя: в кого і чому потрібно просити прощення?

Сьогодні Прощена неділя – особливий день, коли ми просимо вибачення одне в одного. Чи потрібно вибачатися навіть перед тими, з ким майже не спілкуємося?

Насамперед, слід просити пробачення у тих, кого ми справді образили – свідомо чи ненароком. Але церковна традиція навчає нас просити прощення у всіх. Особливо це видно в храмі, коли після богослужіння парафіяни вишиковуються в ланцюжок і один перед одним вибачаються. Ця практика прийшла до нас із Афона, де ченці просили один одного прощення на початку посту.

Це чудова традиція, адже ми не завжди помічаємо, коли робимо комусь боляче. Часто думаємо: «Цю людину я точно нічим не образив», але чи так це насправді? Іноді навіть слово, погляд чи байдужість можуть завдати болю. Просити прощення у всіх – це визнавати, що ми не ідеальні, що можемо ненавмисно зранити когось у суєті повсякденного життя.

Якщо людина просить у вас прощення в цей день, навіть якщо ви не відчуваєте образи, все одно дайте їй відповідь традиційними словами: «Бог простить, і я прощаю». Це не просто формальна відповідь, а свідчення того, що жодна образа не може бути сильнішою за любов Божу.

Прощена неділя – це шанс очистити серце, зняти невидимий тягар образ і злості, які отруюють душу. Диявол може посварити навіть найближчих людей, але ми маємо бути готові прощати завжди. Адже хто ми, щоб не прощати, якщо Сам Господь прощає нас?

Нехай цей день стане початком нашого духовного очищення на шляху до Великодня. Нехай Господь допоможе нам пробачати щиро, любити по-справжньому та завжди зберігати мир у серці.

1 березня — Про милостиню та молитву

Стережіться, щоб не творити милостині вашої перед людьми, щоб бачили вас, а не то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небесах. Отож, коли даєш милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають свою нагороду. А ти, коли твориш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить права, щоб милостиня твоя була втайні, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.

А коли молитеся, не будьте, як лицеміри, що люблять молитися в синагогах та на роздоріжжях, щоб показатися людям. Істинно кажу вам: вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини двері свої і помолися Отцеві своєму, що втайні, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.

А молячись, не проказуйте зайвого, як погани, бо вони думають, що за свою багатослівність будуть почуті. Тож не уподібнюйтеся їм, бо знає ваш Отець, чого потребуєте, перш ніж попросите в Нього.

Моліться ж так:
Отче наш, що єси на небесах!
Нехай святиться Ім’я Твоє,
нехай прийде Царство Твоє,
нехай буде воля Твоя,
як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний дай нам сьогодні,
і прости нам провини наші,
як і ми прощаємо винуватцям нашим.
І не введи нас у спокусу,
але визволи нас від лукавого.
Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь.”
(Мт. 6:1-13)
———

Сьогоднішнє Євангельське читання навчає нас правильного ставлення до милостині та молитви. Христос не дає детальних вказівок, скільки і кому слід давати, але підкреслює головне: милостиня має бути щирою, а не показною. Допомагаючи ближньому, ми не повинні прагнути людської слави, бо справжня нагорода — від Бога.

Ця ідея була відома ще у Старому Завіті. У книзі Приповістей сказано: «Хто дає вбогому, той позичає Господові, і Він віддасть йому за його добродійство» (Притч. 19:17). Милосердя вважається блаженством: «Хто чинить добро вбогим, той щасливий» (Притч. 14:21).

Ісус засуджує лицемірну благодійність, коли людина робить добрі справи лише для того, щоб її помітили й похвалили. Він каже: «Не сурми перед собою», натякаючи, можливо, на тогочасну практику оголошувати імена жертводавців у синагозі.

Подібну критику Він висловлює і щодо молитви. Христос не говорить, що молитва у храмі неправильна, але застерігає від молитви, що стає лише формальністю або способом виставити себе побожним. Молитва — це не спектакль перед людьми, а зустріч із Богом.

Як правильно молитися? Ісус вказує на тайну кімнату — це може бути і буквальне усамітнене місце, і глибини нашого серця. Святий Іларій Піктавійський (IV ст.) каже: «Господь закликає нас увійти не лише в потаємну кімнату дому, а в горницю нашого серця і молитися там, у внутрішньому усамітненні душі».

Блаженний Августин пояснює: «Ззовні — усе тимчасове й видиме, що через двері — тобто чуттєве сприйняття — проникає в наші думки і розсіює увагу. Тому треба «зачинити двері» — тобто приборкати зовнішні враження, щоб молитва була спрямована лише до Отця».

У молитві «Отче наш» Христос залишає нам досконалий зразок звернення до Бога: з довірою, смиренням і прагненням виконання Його волі.

Нехай це слово Господнє допоможе нам чинити милостиню з чистим серцем і молитися так, щоб наша душа відкривалася перед Богом у щирості та смиренні.

🟥ПОДАТИ ЗАПИСКУ НА МОЛИТВУ🟥

Дорогі друзі, хто має потребу, пишіть в коментарях, або в повідомлення, імена своїх близьких, за упокій, для поминання в ПРОЩЕНУ НЕДІЛЮ – 2 БЕРЕЗНЯ.

📩 ➡️ https://www.facebook.com/savvatiy

Також прошу взаємних молитов.
Дякую за репост)
—

Всі ми з вами нині живемо в умовах війни, де разом протистоїмо жорстокому ворогу й агресору. Багато хто справедливо запитає: а як же прощати в умовах війни?

Найперше, сила прощення має виявлятися стосовно наших ближніх – в тому, що всі ми маємо забути попередні суперечки та розділення, маємо згуртуватися навколо єдиної мети – перемоги добра і любові.

В час війни неважливими стають речі, які раніше сварили і ділили нас з тими, хто поруч. Тим більше, коли нікому не дано знати, чи буде ще нагода в цьому житті простити та отримати прощення. Тож робіть це – прощайте від душі і щиро просіть вибачення, якщо чимось, свідомо чи несвідомо, завинили перед ближніми.

Прощати і просити вибачення – це дві важливі якості християнина. Але справжнє прощення – це ще й зусилля щоби змінитися на краще. І Великий піст, який починається відразу після Прощеної неділі, якраз є доброю нагодою для цього.

У цей час випробувань для нашого народу, молімося до Господа за захисників Батьківщини-України, за всіх нужденних, за весь наш народ та за перемогу над ворогами.

Нехай Боже благословіння буде з усіма нами.
——

❤️
Молитовно дякую за підтримку та допомогу. Як завжди, все добровільно, в міру Вашого милосердя і можливостей.

Якщо Ви хочете зробити пожертву, або у вас є питання, будь ласка, напишіть мені повідомлення:
📩 ➡️ m.me/418630668700082

Для пожертв:

▪️ за номером картки:
4441111040253092

▪️ Переказ на картку monobank:
https://send.monobank.ua/932Rwavz1A

▪️ buymeacoffee:
https://buymeacoffee.com/savatiy

▪️ Wise:
https://wise.com/pay/me/oleksiis605

▪️ PayPal:
okbos.ua@gmail.com

На моєму сайті:
▪️ https://savatiy.com/donate

——

🙏
Не забувайте, життя християнина не є і не може бути обмежене подачею записок про здоров'я та упокій, важливо приходити на служби в храм самим, разом з усією Церквою молитися за церковним богослужінням про дорогих і близьких Вам людей, сповідатись і Причащатись, а також не залишати домашньої молитви про них!

Нехай спільна молитва об'єднує нас незважаючи на обставини і відстані!

З повагою та молитвою,
Ваш Ігумен Саватій Собко

Середа останнього підготовчого тижня до Великого посту: роздуми над Євангелієм

Сьогодні, в середу останнього підготовчого тижня перед Великим постом, за церковним уставом не читається Євангеліє. Тож звернімося до вчорашнього читання та розгляньмо деякі його деталі.

Описуючи початок суду над Ісусом, євангелісти подають різні відомості. Якщо Матвій і Марко зазначають, що засідання почалося рано-вранці, то Лука пише:

«Як настав день, зібралися старійшини народу, первосвященики і книжники, і ввели Його в свій синедріон…» (Лк. 22:66).

На перший погляд, це суперечить свідченням Матвія і Марка, які кажуть, що суд відбувався ще до світанку. Однак перед цими словами у Луки описано, як вартові глузували з Ісуса, били Його, знущалися, закривали Йому очі й вимагали:

«Проречи, хто вдарив Тебе?»

І ще багато інших наруг чинили над Ним.

Ймовірно, Лука, кажучи, що засідання відбулося «як настав день», має на увазі його заключну частину, коли було винесено вирок. Сам суд міг початися ще до світанку, а завершитися вже вдень.

Суд над Ісусом тісно пов’язаний з розповіддю про відречення апостола Петра. Святий Іоанн Златоуст, розмірковуючи над цією подією, вказує на самовпевненість Петра: замість того, щоб покладатися на власні сили, йому слід було просити допомоги у Вчителя. Порівнюючи Петра з Іудою, Златоуст говорить:

«Перший, отримавши багато допомоги, не скористався нею, бо сам цього не захотів і не доклав зусиль; другий, хоч і намагався, але впав, бо не отримав допомоги. Добродійність складається з обох цих складових».

Ця історія вчить нас, що людина не повинна покладатися лише на себе, а має у всьому уповати на Бога і просити Його допомоги. Саме тому Христос заповідав учням закінчувати молитву словами:

«І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого» (Мф. 6:13).

Кожен, навіть найближчий до Господа апостол, потребує Божої підтримки, щоб не впасти в спокусу, не піддатися слабкості, не стати здобиччю диявола. Це застереження важливе для кожного з нас.

25 лютого — Гефсиманська боротьба та арешт Ісуса

Євангеліє від Луки 22:39-42, 45 – 23:1
———

Після Тайної Вечері, як читаємо в сьогоднішньому Євангелії, Ісус вирушив на Оливну гору разом зі Своїми учнями. Євангелісти Марк і Матвій описують цей шлях дуже просто: «І, проспівавши, пішли на гору Оливну» (Мф. 26:30; Мк. 14:26). Проте Лука подає це трохи інакше: «І, вийшовши, пішов за звичаєм на гору Оливну, за Ним пішли і Його учні» (Лк. 22:39).

Ця деталь має значення: Лука описує, що Ісус іде попереду, а учні лише слідують за Ним. Це відповідає тому, що відомо про шлях із Єрусалима до Кедронської долини — вузьку стежку, якою люди могли йти лише один за одним.

Можна пригадати ще один схожий епізод, що стався кілька днів до цього: «Коли ж вони були в дорозі, йдучи в Єрусалим, Ісус ішов перед ними, а вони дивувалися й, ідучи за Ним, боялися» (Мк. 10:32). Учні чули пророцтва Ісуса про Його страждання та смерть і бачили, як Він рішуче й свідомо прямує їм назустріч. Вони йшли за Ним, але з тривогою і страхом.

Після прибуття на Оливну гору відбувається подія, що отримала назву «Гефсиманська боротьба». Вона передує розповіді про арешт Ісуса і міститься лише в синоптичних Євангеліях (Матвій, Марк, Лука), тоді як сам арешт описують усі чотири Євангелісти. У Гефсиманському саду Ісус молиться, щоб Його оминула майбутня страшна доля, але при цьому віддає все у волю Отця: «Отче! Якщо хочеш, пронеси цю чашу мимо Мене; однак не Моя воля, а Твоя нехай буде!» (Лк. 22:42).

Описуючи арешт Ісуса, лише Лука зберіг Його проникливі слова до Юди: «Юдо! Цілуванням ти зраджуєш Сина Людського?» (Лк. 22:48). Також тільки в Луки учні питають: «Господи! Чи не вдарити нам мечем?» (Лк. 22:49). Однак Ісус не дозволяє їм цього зробити. Дія розгортається швидко — один із учнів усе ж вражає мечем слугу первосвященика і відтинає йому праве вухо.

Саме Лука єдиний з євангелістів згадує, що Ісус не просто зупиняє напад, а ще й зцілює раба, сказавши: «Залиште, доволі!» (Лк. 22:51).

Цей момент особливо важливий: навіть у час зради, арешту і насильства Ісус не перестає проявляти милосердя. Він не дозволяє захищати Себе мечем і творить останнє чудо перед Своїми стражданнями — зцілює того, хто прийшов Його взяти під варту. Це ще раз засвідчує, що Христос іде на Голгофу не як жертва людської зради, а як Той, Хто свідомо виконує волю Отця, приймаючи хрест заради спасіння всього світу.

Дорогі друзі, вітаю з масляною!

Як же нам провести цей сирний (масляний) тиждень, щоб він справді став дверима у Великий піст, часом духовного очищення й оновлення?

Перш за все, не забуваймо, що це – особливий період, коли наші серця мають наповнитися теплом, добротою й любов’ю. Сирний тиждень нагадує, що ми повинні бути милосердними, терпеливими і щирими одне до одного. Не чекаймо лише останнього дня тижня, щоб попросити пробачення. Вже від сьогодні звернімо увагу на свої стосунки: з ким ми давно не розмовляли, хто потребує нашої уваги, кому важливо почути саме наше «прости»?

Важливо цього тижня знайти час для тиші й молитви, аби подумати про своє життя, про своє серце, про те, які ми є перед Богом. Запитаймо себе: чи готові ми зустрітися з Христом у дні Великого посту, чи готові відкрито і чесно подивитися на власні недоліки й гріхи?

Хоча сирний тиждень ще дозволяє нам вживати молочні продукти, яйця і рибу, пам’ятаймо, що основною ціллю цього тижня є не їжа, а підготовка духу. Тому спробуймо стриматися від зайвого, галасу, особливо від того, що нас відволікає від молитви й духовних роздумів.

Нехай у нашій оселі в ці дні панує атмосфера миру, доброти і спокою. Збирайтеся сім’єю, готуйте разом страви, говоріть один з одним щиро й відкрито, ділячись не лише їжею, а й радістю бути разом. Пам’ятаймо також тих, хто самотній і чекає нашого тепла – стареньких сусідів, самотніх родичів, нужденних, навіть тваринок) Зробімо їм добро від щирого серця, бо саме так виявляється справжня любов, до якої закликає нас Христос.

І, нарешті, особливо підготуйте своє серце до неділі прощення. Не соромтеся попросити вибачення й самі пробачте тих, хто завдав вам болю. Нехай наша душа стане легкою і чистою, немов оновлена весняним подихом. Бо тільки в мирі та любові, примирившись із ближніми, ми зможемо по-справжньому увійти у священний Великий піст і провести його так, щоб у день Світлого Воскресіння радіти від щирого серця, зустрічаючи Воскреслого Господа.

Хай благословить вас Господь і допоможе гідно провести цей святий, сирний тиждень!

24 лютого — Таємна вечеря

Лк. 19:29–40; 22:7–39
———

Сьогодні в Євангелії чуємо розповідь євангеліста Луки про Таємну вечерю, під час якої згадується суперечка між учнями щодо того, хто з них більший.

Про подібні суперечки між апостолами свідчать також й інші євангелісти (наприклад, Мк. 9:33–35). Проте тільки у Луки цей епізод пов’язаний саме з Таємною вечерею. Це не обов'язково означає, що конфлікт виник саме під час вечері; можливо, Лука згадав більш ранню подію, підкреслюючи важливість повчання Ісуса про смирення саме в контексті Його останньої вечері. Христос відповідає на суперечку своїм прикладом: «Бо хто більший: той, хто возлежить, чи той, хто служить? Хіба не той, хто возлежить? А Я посеред вас як той, хто служить» (Лк. 22:27). Таким чином, Господь ставить перед учнями приклад справжнього служіння та смирення.

Особливим для Євангелія від Луки є і згадка про мечі, яку Ісус робить наприкінці сьогоднішнього читання. Господь говорить: «Хто не має меча, нехай продасть одяг свій і купить» (Лк. 22:36). Цей заклик часто розуміють у переносному, духовному значенні як готовність до боротьби з силами зла. Саме в цьому контексті часто цитують слова апостола Павла з послання до Ефесян: «Одягніться у повну зброю Божу, щоб ви могли протистояти хитрощам диявольським… і меч духовний, який є Слово Боже» (Еф. 6:11–17). Християнин має бути готовим захищати свою душу, користуючись не фізичною, а духовною зброєю, перш за все молитвою і Словом Божим.

Однак апостоли зрозуміли слова Христа буквально і відповідають Йому про два справжніх мечі, які були у них. Відповідь Господа «досить» можна трактувати як заклик припинити розмову або ж як констатацію, що двох мечів достатньо, щоб виконалося пророцтво про Нього як про злочинця, до якого ставляться з підозрою. Можливо, в словах Ісуса звучить гірка іронія: Він готує учнів до духовних випробувань, до мужності у вірі, а вони занадто прив’язані до земного й матеріального розуміння Його слів.

Як і багато разів раніше, Христос закликає нас дивитися на життя очима віри, а не людськими мірками. Він нагадує, що справжня велич не в пануванні, а у смиренному служінні ближнім.

І відкриється на Страшному Суді, що єдиним сенсом життя на землі була ЛЮБОВ!

Не знання, не досягнення, не багатство, не славні подвиги чи виснажлива праця, а саме любов, тихе і глибоке сяйво серця, яке зігрівало нас у холодні хвилини самотності, підтримувало в момент слабкості, надавало сил прощати, допомагало милосердно обіймати навіть тих, хто колись заподіяв нам біль.

І саме любов стане мірилом життя кожного з нас, коли Бог погляне на душі і спитає: «Чи любив ти? Чи відкривав своє серце ближньому? Чи знаходив у ньому сили прощати і вірити?»

Тому нехай уже зараз наше серце буде храмом любові, нехай кожен день наповнюється тихим подвигом доброти, ніжності й милосердя, щоби у той вирішальний день, коли відкриється Істина, ми з радістю і вдячністю могли сказати:

«Так, Господи, я любив… І в любові Твоїй знаходив сенс життя!»

Зі Святою Неділею, дорогі друзі!

Страшний Суд полягає в тому,
що ти станеш перед обличчям досконалої Любові
й побачиш, як мало її в тобі,
і жахнешся…

Жахнешся не гніву Божого, не покарання,
а того, що міг любити, але не любив,
міг простити, але не простив,
міг обійняти, але не обійняв,
міг зігріти чиєсь серце, але пройшов повз, бо поспішав жити для себе…

Цей момент стане найбільшим болем,
адже Любов дивитиметься просто в твої очі,
і ти ясно зрозумієш, що всі дні, які тобі були подаровані,
дані були саме для того, щоб ти навчився любити,
щоб ти хоч трохи став схожим на Того, Хто тебе створив.

І тоді, коли твоє серце стиснеться від гіркоти та жалю,
ця Любов простягне до тебе руки й обійме.
І якщо ти зможеш хоч трохи відповісти взаємністю,
хоч трохи впустити цю любов у своє серце,
то Страшний Суд перетвориться на милосердну зустріч,
на радість повернення, на свято життя й любові,
яке ніколи вже не закінчиться…

23 лютого — Про Страшний суд

“Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї, і зберуться перед Ним усі народи; і Він відокремить одних від інших, як пастир відокремлює овець від козлів; і поставить овець праворуч Себе, а козлів — ліворуч.

Тоді скаже Цар тим, що праворуч Нього: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, приготоване вам від створення світу: бо Я голодував, і ви дали Мені їсти; прагнув, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви одягли Мене; був хворим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене».

Тоді праведники запитають Його у відповідь: «Господи! коли ми бачили Тебе голодним і нагодували? або спраглим і напоїли? коли ми бачили Тебе подорожнім і прийняли? або нагим і одягли? коли ми бачили Тебе хворим чи у в’язниці і прийшли до Тебе?»

І Цар відповість їм: «Істинно кажу вам: що зробили ви одному з найменших братів Моїх, те зробили Мені».

Тоді скаже й тим, що ліворуч: «Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь, приготований дияволові й ангелам його: бо Я голодував, і ви не дали Мені їсти; прагнув, і ви не напоїли Мене; був подорожнім, і не прийняли Мене; був нагим, і не одягли Мене; був хворим і у в’язниці, і ви не відвідали Мене».

Тоді й вони запитають Його у відповідь: «Господи! коли ми бачили Тебе голодним, або спраглим, або подорожнім, або нагим, або хворим, або у в’язниці, і не послужили Тобі?»

Тоді Він відповість їм: «Істинно кажу вам: що не зробили ви одному з цих найменших, того не зробили й Мені».

І підуть ці на муку вічну, а праведники — в життя вічне.”
(Мф. 25:31-46)
———

У сьогоднішньому Євангелії звучить завершальна частина повчання Ісуса про кінець світу.

Часто цей уривок розглядають як притчу і включають до досліджень, присвячених притчам Ісуса. Іноді його називають «притчею про Страшний суд» або «притчею про овець і козлів». Однак, якщо уважно розглянути цей уривок, то стає зрозумілим, що він не є притчею в повному розумінні слова. Образ пастиря, який розділяє овець і козлів, з’являється лише на початку і є радше порівнянням, а не центральним мотивом оповіді.

Ісус змальовує картину Страшного суду, в центрі якої Він Сам — Суддя. Але це вже не той Ісус, якого люди бачили під час Його земного служіння. Він постає у славі, сидячи на престолі, як Цар всесвіту. Під час Свого першого пришестя Він смиренно прийняв вигляд слуги, але в другому пришесті Його слава буде явлена повною мірою. І тоді вже не люди судитимуть Його, а Він буде судити всі народи від імені Свого Отця.

Люди розділяться на дві групи не просто за своїми вчинками, а за ставленням до Ісуса, яке проявляється у їхніх діях. Ті, хто праворуч, отримають благословення за свою милосердність, а ті, що ліворуч, будуть засуджені не через явне зло, а через відсутність добрих справ.

Особливість цього євангельського уривка в тому, що на суд приходять «усі народи». Тут не робиться жодного виключення для ізраїльського народу, хоча фарисеї та книжники вважали його особливим, вибраним Богом. Страшний суд — це універсальна подія, яка стосується всіх людей без винятку. Дехто намагається трактувати вираз «усі народи» як «усі язичники», але така інтерпретація не має достатніх підстав. У контексті навчання Ісуса «усі народи» означають саме всіх людей.

Варто також зазначити, що суд буде не над народами як колективними спільнотами, а над кожною людиною

Той тиждень, який за народною традицією називають Масляною, або Масницею, в церковній традиції зветься Тижнем сирним, масляним, або Сирною седмицею. Таку назву цей тиждень отримав через те, що впродовж нього дозволяється вживання молочних продуктів (відтак, і сиру), а також яєць. До того ж, цей тиждень є загальницею, тобто одноденних постів у середу і п’ятницю немає.

Починається Сирна седмиця з Неділі м’ясопусної, а закінчується Неділею сиропусною, коли «відпускається сир» (тобто, добровільно християни відмовляються його вживати), адже далі настає період Великого посту.

Але попри схожість щодо продуктів споживання, народна Масляна та Сирна седмиця дуже різняться за змістом та характером їх проведення. Якщо звичаї народної Масниці, здебільшого, спрямовані на веселощі, гуляння, загравання, пустощі і щедрі частування, то для вірян Сирна седмиця – це останній підготовчий тиждень до Великого посту, в який бажано увійти з миром і спокоєм у душі.

На Сирному тижні у храмах вже не звершується Таїнство шлюбу (вінчання). У середу та п'ятницю не служиться літургія. А з середи вже починають читати покаянну молитву преподобного Єфрема Сиріна.

Останній день Масляної – Неділя сиропусна, прощена. В цей день не лише за церковною, а й за народною традицією прийнято «прощатися» – просити у рідних і ближніх прощення за кривди чи гріхи, вчинені навмисно чи ненароком. Олекса Воропай в етнографічному нарисі «Звичаї нашого народу» фіксує також давню традицію у Прощену неділю відвідувати цвинтарі, щоби просити прощення у спочилих родичів. Такий звичай Церква теж вітає, нагадуючи, що спочилих рідних завжди можна вшанувати також молитвою і ділами милосердя.