Ігумен Саватій (Собко)


Channel's geo and language: Ukraine, Ukrainian
Category: Religion


Духівник храму на честь Собору Київських святих
Запрошую вас завітати на мій сайт https://savatiy.com
https://t.me/savatiy_sobko
https://www.facebook.com/savvatiy

Related channels  |  Similar channels

Channel's geo and language
Ukraine, Ukrainian
Category
Religion
Statistics
Posts filter




Зі Святою Неділею, дорогі друзі!

Блудний син повертався додому не в розкоші й не в славі, а змучений, знесилений, покритий ганьбою та соромом. І як зустрів його батько? Не криком, не осудом, а обіймами, сльозами радості, святковим бенкетом. Так само і Господь приймає кожного з нас, коли ми з покаянням ступаємо на дорогу до Нього.

Господь не дорікне нам, не згадає нашої ганьби, не відкине, як це роблять люди. Бо Його любов не залежить від нашої праведності чи наших заслуг. Він не любить нас “за щось”, а просто тому, що Він – Любов.

Якщо ми покаяння підтверджуємо ще любов'ю і добрими справами, то Він знову приймає нас великою радістю, як Батько свого сина.

Його милосердя безмежне, але чи готові ми до нього? Чи готові ми визнати свої помилки, впасти перед Ним у молитві і щиро сказати: “Отче, згрішив я перед Тобою і більше не достойний зватися Твоїм сином”?

Якщо так – то нас уже чекає не осуд, а прощення. Не відкинення, а прийняття. Не темрява, а світло. І це світло – це сам Христос, який віддає Себе, щоб ми ожили, щоб ми мали надію і щоб наша душа знову наповнилася Його любов’ю.

Нехай же в нас буде відвага завжди повертатися до Бога, який чекає, щоб подарувати нам життя з надлишком!

Знайдемо в собі мужність визнавати свої гріхи так, як це зробив блудний син, – а Господь нас, заблукалих, – прийме у свої обійми і обдарує численними ласками.

817 0 2 14 202

В історії інтерпретації притчі її первісний контекст досить швидко відійшов на другий план, і вже в епоху ранньої Церкви її почали розглядати в кількох основних ракурсах: 1) як універсальний образ відпадання людини від Бога й подальшого покаяння; 2) як вказівку на милосердя Боже, яке не знає меж; 3) як короткий алегоричний опис усієї історії спасіння людства милосердним Богом через спокутний подвиг Ісуса Христа. Залежно від обраного ракурсу підкреслюються і по-різному тлумачаться ті чи інші подробиці.

Зрештою, притча про блудного сина говорить про те, що Бог любить людину не за її заслуги, а тому, що любов - невід'ємна властивість Бога. Любов батька з притчі є водночас образом любові Бога Отця і образом любові Бога Сина до людей - зокрема до тих, хто прибиває Його до хреста.


16 лютого - Притча про блудного сина

«Сказав Господь таку притчу: «Один чоловік мав двох синів; і сказав молодший із них батькові: “Батьку! Дай мені частину майна, що належить мені”. І той розділив їм майно. І по небагатьох днях, зібравши все, молодший син пішов у далекий край і там розтратив майно своє, живучи розпутно.

Коли ж він усе прожив, настав великий голод у тій країні, і він почав бідувати, і пішовши, пристав до одного з громадян тієї країни; і той послав його на поля свої пасти свиней; і він бажав наповнити черево своє ріжками, які їли свині, та ніхто не давав йому.

«Схаменувшись же, він сказав: “Скільки наймитів у батька мого мають надмір хліба; а я з голоду гину. Вставши, піду до батька мого і скажу йому: “Батьку! Згрішив я проти Неба й перед тобою, і вже недостойний зватися сином твоїм; прийми мене як одного з наймитів твоїх””.

І вставши, пішов до батька свого. Коли ж він був іще далеко, побачив його батько його і змилосердився; і, побігши, кинувся йому на шию й розцілував його. Сказав же йому син: “Батьку! Згрішив я проти Неба й перед тобою, і вже недостойний зватись сином твоїм”.

А батько сказав рабам своїм: “Швидше винесіть кращу одежу й одягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги; і приведіть годоване теля, й заколіть; і поївши, будемо веселитись! Бо син мій оцей мертвий був і ожив, і загиблий був і знайшовся”. І почали веселитися.

Був же син його старший у полі; і коли, повертаючись, наблизився до дому, почув пісні й танці; і, покликавши одного зі слуг, питав, що це таке? Той же сказав йому: “Брат твій прийшов; і заколов батько твій «годоване теля, бо здоровим його прийняв”. І розгнівався він і не хотів увійти. Батько ж його, вийшовши, запрошував його.

Він же сказав батькові у відповідь: “Ось, я стільки років служу тобі і ніколи наказу твого не переступив, і ти ніколи не дав мені й козеняти, щоб мені з друзями моїми повеселитися. Коли ж цей син твій, що проїв твоє добро з блудницями, прийшов, ти заколов для нього теля годоване”.

Він же сказав йому: “Сину, ти завжди зі мною, і все моє — твоє, а з того належало радіти й веселитися, що брат твій оцей мертвий був і ожив, загиблий був і знайшовся”».

Лк. 15: 11-32
——

Притча про блудного сина, що читається сьогодні, - найвідоміша з усіх притч Ісуса Христа. Згідно з Лукою, основними слухачами притчі стають фарисеї та книжники, хоча учні також присутні. Безсумнівно, присутній і народ, включно з митарями та грішниками.

У якомусь сенсі притча про блудного сина є скороченим викладом усього Євангелія. Якби з усіх притч, виголошених Ісусом, треба було вибрати одну, що найповніше відображає загальний сенс Його вістки, зверненої до людства, слід було б вибрати саме цю притчу. Якби в усьому Новому Заповіті необхідно було позначити образ, який найточніше відповідає тому, що Ісус говорив про Свого Отця, це був би образ батька з притчі про блудного сина. Якби потрібно було знайти один символ, який найбільш ємко і лаконічно відображає християнське бачення людства в його взаємовідносинах з Богом, це був би блудний син.

Батько в притчі символізує Бога, для якого всі люди є синами і дочками. Кожному Бог дає "спадкову частку" - ті таланти, здібності та можливості, які людина може повною мірою реалізувати, перебуваючи з Богом і присвячуючи Йому свої труди. Той самий потенціал людина може розтратити далеко від Бога, використавши його на досягнення земних або гріховних цілей. Такий вибір стояв перед першими людьми, які могли через послух Богові зростати в чеснотах, але натомість за порадою диявола скуштували заборонений плід і одразу усвідомили свою наготу. Подібний же вибір стоїть перед кожною людиною, і люди, один за одним, на тому чи іншому етапі свого життєвого шляху повторюють помилку Адама і Єви, піддаючись різноманітним спокусам під впливом диявола. У цьому сенсі блудний син стає символом кожної людини в той момент, коли вона робить вибір на користь гріха.




15 лютого — Про дві лепти вдови

*“І коли весь народ слухав, Він сказав учням Своїм: остерігайтеся книжників, які люблять ходити в довгих одежах, люблять вітання на народних зібраннях, перші місця в синагогах і перші ложа на бенкетах, які поїдають доми вдів і лицемірно довго моляться; вони приймуть тим більше осудження.

Подивившись, Він побачив багатих, які клали свої дари до скарбниці. Побачив також і бідну вдову, яка поклала туди дві лепти, і сказав: Істинно кажу вам, що ця бідна вдова поклала більше за всіх; бо всі ті поклали в дар Богові від свого надлишку, а вона зі своєї вбогості поклала все своє прожиток, який мала.”*
(Лк. 20:45 – 21:4)
———

У сьогоднішньому Євангелії, після викриття книжників, які «поїдають доми вдів і лицемірно довго моляться», слідує промовиста сцена: бідна вдова приносить у жертву дві лепти, що протиставляється щедрим, але надлишковим пожертвам багатих. Цей епізод є не просто випадковою деталлю, а змістовним продовженням Христового викриття лицемірства.

Вдова у старозавітному суспільстві належала до категорії найбільш незахищених людей. Без чоловіка й без достатку вона залежала від милості інших. Її пожертва була матеріально незначною, але Бог оцінює не суму, а серце жертводавця. Погляд Ісуса падає не на розкішні вклади багатіїв, а на смиренний дар жінки, яка віддала останнє.

Цей принцип Господь послідовно відкриває у Своєму вченні:

“Що високе серед людей, те мерзота перед Богом” (Лк. 16:15).

Світ цінує зовнішній блиск, а Бог — глибину серця. Ісус неодноразово протиставляє бідність багатству, смирення — гордині, жертовність — егоїзму. Цю ж думку розвивають апостоли:

“Хіба не вбогих світу вибрав Бог, щоб вони були багатими у вірі і спадкоємцями Царства, яке Він обіцяв тим, хто любить Його?” (Як. 2:5).

“Бог вибрав немудре світу, щоб осоромити мудрих, і немічне світу вибрав Бог, щоб осоромити сильних; і незначне світу, і зневажене, і те, що ніщо, вибрав Бог, щоб знищити те, що є значним” (1 Кор. 1:27–28).

Розповідь про дві лепти вдови отримала глибокий сенс у християнській традиції.

В «Апостольських постановах» (IV ст.) ця вдова представлена як взірець благочестя для всіх вдів.

Блаженний Августин зазначає, що Боже Царство здобувається не величиною дару, а наміром серця:

“Одне й те саме Царство Боже Закхей здобув за половину свого майна, а бідна вдова — за дві лепти; одне й те саме Царство для багатого вимірюється скарбами, а для бідного — чашею холодної води.”

Ця євангельська сцена закликає нас не оцінювати людей за зовнішнім благополуччям, а за глибиною їхньої віри та жертовності. Богові не потрібні великі пожертви — Йому потрібне відкрите серце.

1k 0 1 19 179

1-й Псалом

«Блажен муж, що не йде на раду нечестивих, і на путь грішників не стає, і в зборищі губителів не сидить. Але в законі Господнім воля його, і закон Його вивчає він день і ніч» (Пс. 1:1-2).

Цей псалом відкриває книгу Псалтиря і відразу ставить перед нами образ праведника та грішника. Він ніби проводить межу між двома шляхами – шляхом благословення та шляхом загибелі.

Святий Августин пояснює: «Псалом починається з проголошення блаженства, бо ніхто не може бути істинно блаженним, якщо не відійшов від гріха і не знайшов радості в Господі». Блаженний – це той, хто відвертається від зла не лише зовнішньо, а й серцем, хто уникає спокуси і не співучасник беззаконня.

Святий Іоан Золотоустий зауважує: «Помічаєте порядок? Він не каже: “Не стоїть”, а “не ходить”; потім “не стоїть”, потім “не сидить”. Гріх, якщо людина не чинить опір, поступово заволодіває нею». Тобто людина спочатку йде за порадою грішників, потім зупиняється на їхньому шляху, а зрештою стає однією з них.

Але блаженний той, хто має насолоду в законі Божому. Святе Письмо для нього – не тягар, а джерело радості. Як говорить пророк Єремія: «Коли знаходився Твій слів, я їв їх, і було слово Твоє для мене радістю і веселістю серця мого» (Єр. 15:16).

«І буде він, як дерево, посаджене при потоках вод, що приносить плід свій вчасно, і лист його не зів’яне, і все, що він чинить, буде встигати» (Пс. 1:3).

Тут образ праведника уподібнюється до плодоносного дерева. Це дерево не росте саме по собі – воно посаджене Богом біля джерел живої води, тобто біля благодаті.

Святитель Василій Великий говорить: «Як дерево не може жити без води, так душа не може без Божої благодаті». Води потоків – це благодать Святого Духа, яка живить людину через молитву, слухання Слова Божого, таїнства.

Праведник приносить плід вчасно – тобто духовні чесноти, які з’являються у відповідний момент. Листя його не в’яне – його віра жива і не зникає під час випробувань.

«Не так нечестиві, не так! Але вони – як порох, що вітер розвіває» (Пс. 1:4).

На противагу праведнику грішник нестійкий, як порох. Він може мати тимчасовий успіх, але його життя позбавлене справжньої міцності. Господь Ісус Христос порівнює таких людей із домом, збудованим на піску: «І впав дощ, і розлилися ріки, і повіяли вітри, і налягли на той дім, і він упав, і було падіння його велике» (Мф. 7:27).

«Тому не встоять нечестиві на суді, ані грішники в зібранні праведних» (Пс. 1:5).

У день суду грішники не матимуть виправдання. Святитель Кирил Єрусалимський пояснює: «Праведники встоять, бо вони мають надію на Господа, а грішники будуть засоромлені».

«Бо знає Господь путь праведних, а путь нечестивих загине» (Пс. 1:6).

Господь не просто спостерігає за шляхом праведних – Він провадить їх, оберігає і веде до спасіння. А шлях грішників, яким би привабливим він не здавався, неминуче веде до загибелі.

Таким чином, 1-й Псалом є духовною картою для кожної людини. Він закликає нас обирати шлях праведності, віддалятися від зла, знаходити радість у Божому слові та приносити плоди віри. Як сказав Господь: «Ось, я дав перед тобою життя і смерть, благословення і прокляття. Обери життя!» (Втор. 30:19).

1.2k 0 3 32 201

Творіння людини

Святе Письмо розповідає, що після створення духовного та фізичного світу Бог створив людину як завершення Свого творіння. Видимий світ був створений для людини, і Творець довірив їй особливе місце у світобудові, наділивши її розумом, свободою волі та здатністю до духовного спілкування з Ним. Людина була покликана до вічного життя в єдності з Богом.

Людина поєднує в собі два начала: духовне і матеріальне. Ми – не просто істоти з тілом, але духовно-тілесні створіння, унікальні в Божому задумі. Наше тіло – не просто тимчасова оболонка, а невід’ємна частина людської особистості. Навіть смерть не є остаточним знищенням тіла, а лише тимчасовим розлученням душі й тіла до Всезагального воскресіння.

Як духовно-тілесні істоти, ми підпорядковуємося не лише фізичним законам, а й духовним – Божим заповідям, які мають вплив на наш стан і життя. Можна провести такі паралелі між фізичними та духовними законами:

– Як фізичні закони впливають на тіло, так і духовні – на душу: вогонь обпікає тіло, бруд забруднює його, а гріх ранить душу, позбавляючи її чистоти й цілісності.
– Як фізичні закони діють незалежно від нашої згоди, так само й духовні. Людина може заперечувати існування закону всесвітнього тяжіння, але якщо вона стрибне з висоти, то зазнає падіння. Так само і гріх, навіть якщо людина його виправдовує чи ігнорує, має згубні наслідки для душі та нерідко для тіла.
– Духовний потенціал людини незрівнянно більший, ніж фізичний. Якщо фізичні можливості обмежені тілесними силами, то духовний розвиток може сягати безмежної висоти у пізнанні Бога, любові, милосерді й освяченні.

Бог створив людину для життя у гармонії з Ним, з собою і з навколишнім світом. Але ця гармонія можлива лише тоді, коли людина живе згідно з Божими заповідями, дотримується законів духовного життя та прагне єднання з Творцем.

1.1k 0 3 14 137

🟥ПОДАТИ ЗАПИСКУ НА МОЛИТВУ🟥

Дорогі друзі, хто має потребу, пишіть в коментарях, або в повідомлення, імена своїх близьких, за здоров’я та упокій, для поминання в НЕДІЛЮ – 16 ЛЮТОГО.

📩 ➡️ m.me/418630668700082

Також прошу взаємних молитов.
Дякую за репост)


Притча про блудного сина – одна з найвідоміших і, здавалося б, найпростіших для розуміння, але водночас глибока за змістом.

Блудний син – це образ усього грішного людства і кожного з нас, хто з власної волі віддаляється від Бога. Він робить цей вибір свідомо, беручи з собою дари Отця: життя, здоров’я, знання, таланти. Але, залишившись без Батьківської опіки, розтрачує все у далекому краї, символі відчуження від Бога. Лише після втрати він усвідомлює свою помилку і вирішує повернутися.

«Встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою…» (Лк. 15:17-19). Це момент духовного пробудження – рішення покаятися та повернутися. І як тільки він робить перший крок, Батько вже чекає, зустрічає його з любов’ю та радістю.

Старший брат, який залишався з батьком, обурюється поверненням молодшого. Це пересторога для тих, хто вважає себе праведним, порівнює себе з іншими, забуваючи, що Божа любов однакова для всіх. «Брат твій був мертвий і ожив, пропав і знайшовся» (Лк. 15:31).

Ця притча нагадує нам про безмежну любов Бога, який завжди чекає на повернення Своїх дітей. Від нас потрібне лише щире бажання повернутися до Нього.

У цей час випробувань для нашого народу, молімося до Господа за захисників Батьківщини-України, за всіх нужденних, за весь наш народ та за перемогу над ворогами.

Нехай Боже благословіння буде з усіма нами.
——

❤️
Молитовно дякую за підтримку та допомогу. Як завжди, все добровільно, в міру Вашого милосердя і можливостей.

Якщо Ви хочете зробити пожертву, або у вас є питання, будь ласка, напишіть мені повідомлення:
📩 ➡️ m.me/418630668700082

Для пожертв:

▪️ Переказ на картку monobank:
https://send.monobank.ua/932Rwavz1A

▪️ buymeacoffee:
https://buymeacoffee.com/savatiy

▪️ Wise:
https://wise.com/pay/me/oleksiis605

▪️ PayPal:
okbos.ua@gmail.com

На моєму сайті:
▪️ https://savatiy.com/donate

——

🙏
Не забувайте, життя християнина не є і не може бути обмежене подачею записок про здоров'я та упокій, важливо приходити на служби в храм самим, разом з усією Церквою молитися за церковним богослужінням про дорогих і близьких Вам людей, сповідатись і Причащатись, а також не залишати домашньої молитви про них!

Нехай спільна молитва об'єднує нас незважаючи на обставини і відстані!

З повагою та молитвою,
Ваш Ігумен Саватій Собко

1.1k 0 4 234 137

14 лютого — Ісус у домі Симона прокаженого

*“І коли Він був у Віфанії, в домі Симона прокаженого, і возлежав, — прийшла жінка з алавастровою посудиною мира з чистого, дорогоцінного нарду, і, розбивши посудину, вилила миро Йому на голову.

Дехто ж обурився й говорив між собою: навіщо така трата мира? Адже можна було б продати його більше ніж за триста динаріїв і роздати бідним. І вони докоряли їй.

Але Ісус сказав: залиште її; чому її турбуєте? Вона добре діло зробила для Мене. Бо вбогих завжди маєте з собою, і коли забажаєте, можете їм робити добро; а Мене не завжди маєте.

Вона зробила, що могла: заздалегідь намастила Моє тіло для погребіння. Істинно кажу вам: де тільки буде проповідане це Євангеліє в усьому світі, сказано буде в пам’ять її і про те, що вона зробила.”*
(Мк. 14:3-9)
———

Подія, описана в сьогоднішньому Євангелії, відбувається в домі Симона прокаженого у Віфанії. Ісус возлежить за столом, коли до Нього підходить жінка з дорогоцінним миром і виливає його Йому на голову. Це викликає обурення деяких присутніх, які вважають, що таке миро слід було продати й роздати гроші бідним. Однак Ісус заступається за жінку, наголошуючи на символічному значенні її дії: вона приготувала Його тіло до погребіння.

Про самого Симона прокаженого, згаданого в Євангеліях від Матвія та Марка, відомо дуже мало. Чи був він хворий у той момент, коли Ісус перебував у його домі, чи вже зцілився? Блаженний Ієронім припускає, що Симон був уже зцілений, але залишав своє старе ім’я, щоб засвідчити силу Господа. Святитель Іоанн Золотоуст також вважає, що проказа залишила його завдяки Христу.

Виникає питання: чи має Симон прокажений якесь відношення до Симона-фарисея, згаданого в Євангелії від Луки (Лк. 7:36-50), де грішниця помазує ноги Ісуса миром? Скоріш за все, ні. Попри збіг імені, події мають суттєві відмінності, а ім’я Симон було одним із найпоширеніших у Юдеї.

Щодо самої жінки, то Євангеліє від Івана ототожнює її з Марією, сестрою Лазаря (Ін. 12:3), тоді як у Матвія і Марка вона залишається безіменною. Вона приносить миро з чистого нарду, що є надзвичайно дорогим ароматичним маслом. Помазання голови Ісуса має глибокий символізм: воно відповідає традиції помазання царів та священників, але також нагадує про майбутню смерть і погребіння Христа.

Одна з незвичних деталей цього епізоду — жінка розбиває посудину з миром. Такої практики не підтверджують ані літературні джерела, ані археологічні знахідки. Чому вона це зробила? Можливо, з поспіху, бо боялася, що їй не дозволять завершити дію, або ж для того, щоб миро вилилося швидше і в повній мірі.

Реакція учнів свідчить про їхнє нерозуміння всієї глибини моменту. Вони вбачають у цьому лише марнотратство, не розуміючи, що жінка зробила пророчий жест. Слова Ісуса про вбогих звучать як нагадування: допомога нужденним — це важливо, але присутність Господа серед людей була унікальною можливістю, що більше не повториться.

Цей уривок закликає нас задуматися: чи вміємо ми цінувати моменти зустрічі з Богом? Чи не витрачаємо ми час на докори й дискусії, замість того щоб діяти з любов’ю? Чи готові ми віддати Богові найцінніше, що маємо, як це зробила ця жінка?

Згадаймо слова Ісуса: “Де тільки буде проповідане це Євангеліє в усьому світі, сказано буде в пам’ять її і про те, що вона зробила.”

Хай і наші вчинки любові будуть такими, що про них пам’ятатиме Бог.

1.1k 0 2 15 135

13 лютого — Настанови про пильнування

**«Небо й земля проминуть, але слова Мої не проминуть. А про день той чи годину ніхто не знає: ні Ангели небесні, ні Син, тільки Отець. Пильнуйте, чувайте, моліться, бо не знаєте, коли той час настане. Це подібно до того, як чоловік, відходячи в далеку дорогу й залишаючи свій дім, дав слугам своїм владу, кожному свою справу, а привратникові наказав пильнувати. Отже, пильнуйте, бо не знаєте, коли прийде господар дому: увечері, опівночі, при співі півнів чи вранці, – щоб, прийшовши несподівано, не знайшов вас сплячими. А що́ вам кажу, кажу всім: пильнуйте».

За два дні мав бути празник Пасхи й Опрісноків. І шукали первосвященники та книжники, як би хитрістю схопити Його й убити. Але говорили: «Тільки не у свято, щоб не сталося заворушення в народі».**

(Мк. 13:31 – 14:2)
———

Продовжуючи мову про ознаки й терміни Свого Другого Пришестя, Ісус, відповідаючи учням на запитання: «Коли все це має здійснитися?» (Мк. 13:4), каже: «А про день той чи годину ніхто не знає: ні Ангели небесні, ні Син, тільки Отець» (Мк. 13:32).

Ці слова ясно показують, що навіть Сам Ісус, хоча й знав послідовність подій, за Своєю людською природою не мав повного знання про те, скільки часу пройде між руйнуванням Єрусалима, з одного боку, і Його Другим Пришестям та кінцем віку – з іншого.

Цей важливий фактор потрібно враховувати при розгляді Його пророцтва, де Ісус послідовно передбачає як події найближчого майбутнього, так і віддаленого. Він не дає конкретних дат, а лише закликає до постійної духовної готовності.

Головна думка цієї частини вчення – заклик до пильнування. У Євангелії від Марка цей заклик оформлюється у притчу про очікування господаря дому.

У притчі з’являється новий персонаж – привратник. Палестинські будинки зазвичай були відокремлені від вулиці огорожею та зовнішніми воротами, біля яких і знаходився привратник. Саме від його пильності значною мірою залежала безпека дому. Привратник або сторож – це той, хто пильнує серед ночі, поки інші сплять. Він охороняє дім і чекає повернення господаря.

Слова «увечері, опівночі, при співі півнів чи вранці» вказують на чотири нічні варти. За римською системою ніч поділялася на чотири періоди, і саме цей поділ згадує Марко, який, за припущеннями, писав своє Євангеліє для християн Риму.

Образ привратника не згадується в апостольських посланнях, але отримав неочікуваний розвиток у східнохристиянському вченні про духовну тверезість – тобто уважність до власного серця, розпізнавання помислів і боротьбу зі спокусами.

Практика нічної молитви в християнській літургійній і чернечій традиціях – лише один із прикладів того, як Ісусів заклик до пильнування набув конкретного практичного втілення. У монастирях завжди були чергові браття, які молилися навіть тоді, коли всі інші спочивали.

Проте цей заклик звернений не лише до монахів. Він має універсальний зміст, зберігаючи свою актуальність у всі часи та для всіх християн.

Бути пильним означає не лише очікувати Другого Пришестя Христа, а й бути готовим до зустрічі з Богом у будь-який момент. Це заклик до того, щоб жити у світлі Христового вчення щодня, а не тільки у визначені моменти.

Пильнування – це стан серця, що шукає Бога, живе Його волею і не дозволяє темряві застати себе зненацька.

1.4k 0 2 19 194

Створення видимого світу

Як випливає зі змісту Святого Письма, видимий світ був створений протягом шести творчих днів (Бут. 1:31). Водночас оригінальний біблійний еквівалент слова «день» — «йом» — перекладається не лише як «день», але й як «період».

Значна частина святих отців Церкви вважала, що тривалість цих йомів-періодів дорівнювала тривалості нинішньої доби, однак так вважали не всі. Наприклад, блаженний Августин зазначав, що нам достеменно невідомо, якими саме були дні творіння.

У процесі творення світу можна побачити ідею поступового піднесення. Так, створенню людини передувало створення звірів і худоби (Бут. 1:24-25), створенню звірів і худоби — створення риб, плазунів, птахів, перед якими, своєю чергою, була сотворена рослинність (Бут. 1:11-12). Таким чином, людина була створена останньою, як вінцева ланка творіння (видимого світу).

Що стосується можливості творення Богом світу через еволюцію, то ця теорія має низку серйозних недоліків.


Падіння в ангельському світі

Бог найперше створив духовний, ангельський світ. Він створив ангелів для того, щоб вони брали участь у Божественній любові. Але любов неможлива без свободи, бо примусово не можна змусити любити. Свобода передбачає і можливість відмовитися від любові (та пожинати плоди цього вибору). Три ключові, взаємопов’язані поняття у стосунках між Богом і людиною: Любов – свобода – відповідальність.

Бог створив усіх ангелів добрими. Водночас усі вони мали здатність до вільного морального вибору. Це означає, що за бажанням вони могли відступити від Бога та обрати богопротивний шлях. Частина ангелів повстала проти Бога і випала з гармонії світу. Очолив це повстання один із вищих ангелів на ім’я Денниця (лат. Люцифер – світлоносний). Він зробив згубний вибір, зловживаючи свободою, досконалістю та могутністю (Іс. 14:12-15). Повставши проти Бога, Денниця захопив за собою багатьох інших ангелів. У результаті вони були скинуті з Неба.

Ангели, що повстали, називаються занепалими ангелами (нечистими, злими духами, бісами), а їхній ватажок – сатаною (євр. «противник») або дияволом (грец. «наклепник»), що є синонімами.

Сила сатани незрівнянно менша за Божу, адже він лише створіння, а не Творець. Бог лише попускає йому в певних межах чинити зло на короткий час до Страшного Суду.

Чому ж Бог не знищує диявола?

– Тому що Бог створив ангелів безсмертними.
– Тому що диявол нікого не змушує чинити його волю: він лише спокушає, підштовхує, пропонує – люди або погоджуються, або ні.
– Крім того, Бог попускає дияволу спокушати нас, щоб ми могли особисто переконатися, наскільки жахливе зло, і використовує його як застереження від гріха.

У духовному житті немає середини: ми виконуємо або волю Божу, або волю сатани. Коли ми чинимо зло, ми добровільно стаємо на службу дияволу, уподібнюємося йому, вкорінюємося у гріху. За словами апостола Іоана: «Хто чинить гріх, той від диявола» (1Ін. 3:8).

1.4k 0 6 24 207

11 лютого - Церква шанує пам’ять священномученика Власія Севастійського

З юних років святий Власій був лагідний і благочестивий. Громадяни севастійські, цінуючи такі його якості, вибрали його в єпископи, це звання він виконував з великою честю. Але настало жорстоке гоніння Діоклітіана. Пам'ятаючи про свої обов'язки, Власій втішав стражденних і гнаних, відвідував в'язниці, але сам він не віддавав себе добровільно мучителям, знаючи, що його життя потрібне пасомим.

Коли християни пішли з міста, він також пішов і оселився в одній печері. Тут він ховався і під час гоніння Лікінія, проводячи дні в молитві та пості; тут же був знайдений язичницькими воїнами, які привели його до правителя. Останній спочатку ласкаво умовляв Власія принести жертву ідолам, але, бачачи твердість християнського єпископа, наказав бити його нещадно палицями і потім ув'язнив. Коли про це дізналася одна благочестива вдова, то вона заколола своє єдине порося, зварила його, взяла плодів та овочів і понесла цю їжу святому до в'язниці. Подякувавши та благословивши її за її доброту, святий Власій сказав: «Кожен рік роби так на пам'ять мою, і не збідніє в твоїм домі ніщо з необхідного».

Тим часом мучитель знову покликав Власія на суд. Але ні нелюдські муки, ні прохання – ніщо не могло похитнути святителя Власія. Твердість його віри так вразила присутніх сімох християнок, що вони відкрито сповідали себе віруючими в Христа і були нелюдяно умертвлені.

Святий Власій був після мук обезголовлений.


10 лютого — Про ознаки кінця світу

«Але ви пильнуйте за собою, бо видаватимуть вас на суди і битимуть у синагогах, і поставлять вас перед правителями та царями заради Мене, на свідчення їм. І належить, щоб Євангеліє спершу було проповідане між усіма народами. Коли ж поведуть вас, щоб видати, не турбуйтеся заздалегідь, що́ говорити, і не обмірковуйте; але що́ буде дано вам у ту годину, те й говоріть, бо не ви говоритимете, а Дух Святий. І брат видасть брата на смерть, і батько — дітей; і повстануть діти на батьків і вб’ють їх. І будете ненависні всіма за ім’я Моє; хто ж витерпить до кінця, той спасеться».
(Мк. 13:9-13)
———

Сьогоднішнє євангельське читання є частиною великого повчання Ісуса про останні часи. Одним із найважливіших знаків наближення кінця є гоніння на віруючих. Христос застерігає Своїх учнів, що їх будуть переслідувати, судити, бити та навіть віддавати на смерть.

Ці слова не лише про учнів Ісуса, а й про всіх християн, які прагнуть зберігати вірність Богові у світі, що дедалі більше віддаляється від Нього. В історії Церкви завжди були періоди жорстоких переслідувань, і вони не припиняться аж до останніх днів. Християни покликані не боятися, а пам’ятати, що в годину випробувань сам Святий Дух буде говорити через них.

Закликаючи учнів не обмірковувати заздалегідь, що говорити під час гонінь, Ісус наголошує на дії Святого Духа. В Євангелії зібрані такі свідчення про Святого Духа:
1. Він є Утішитель.
2. Він є Дух Істини.
3. Він виходить від Отця.
4. Він дається Отцем за клопотанням Сина.
5. Він посилається у світ Сином.
6. Він свідчитиме про Сина.
7. Він прийде лише тоді, коли Син повернеться до Отця.
8. Прийшовши, Він «викриє світ щодо гріха, правди і суду».
9. Він прославить Ісуса.
10. Він буде сповіщати те, що почує від Ісуса.
11. Він «наставить» учнів на всю істину, «навчить» їх усього, «нагадає» їм те, що говорив Ісус.
12. Він звістить їм майбутнє.

Саме Святий Дух допомагає християнам залишатися твердими у вірі в часи випробувань, укріплює їхню надію та веде їх дорогою спасіння.

Проповідь Євангелія у всьому світі

Ще одна тема, пов’язана з кінцем світу, — це всесвітня проповідь Євангелія. Христос говорить: «І у всіх народах спершу має бути проповідане Євангеліє».

Ця істина має велике значення. Кінець світу не настане, поки Благовістя не буде проголошене всім народам і всьому творінню. Бог дає людству час, щоб кожен мав можливість почути Добру Звістку.

Сьогодні, коли Євангеліє доступне в різних куточках світу завдяки книгам, радіо, телебаченню та інтернету, можна припустити, що це пророцтво вже частково виконується. Однак багато людей усе ще не прийняли Христову науку. Можливо, саме тому Господь продовжує історію людства, даючи кожному шанс почути про спасіння.

Терпіння як шлях до спасіння

Ще одна важлива тема цього повчання — терпіння. Христос говорить: «Хто витерпить до кінця, той спасеться». Святитель Іларій Піктавійський пояснює:

«Господь підбадьорює нас, щоб ми очікували приходу кінця з належною вірою і терпінням. Нас не чекає порожнеча, але існує плід віри, і нагорода за віру не скасовується. Кінець означає остаточне набуття обіцяного блаженства. Блаженні ті, хто встоїть, зробивши своєю метою набуття справжнього щастя: їхня віра здійсниться в повній мірі» (пор. 2 Сол. 1:5-7).

Терпіння — це не просто здатність витримати труднощі, а внутрішня готовність залишатися вірним Христу за будь-яких обставин. Це означає не лише пережити випробування, а й зростати у вірі, наближаючись до Бога.

Слова Ісуса є нагадуванням для кожного християнина. Світ може змінюватися, і випробування можуть ставати тяжчими, але Христос закликає нас залишатися вірними, терпеливими та відкритими до дії Святого Духа.

Господь дав нам місію — нести Євангеліє у світ. І поки ця місія не буде виконана, історія людства триватиме.

Але ми не знаємо ні дня, ні години, коли прийде Господь. Тому кожен день нашого життя має бути прожитий у світлі Євангелія, у постійній готовності до зустрічі з Христом.

«Хто витерпить до кінця, той спасеться». Це обіцянка Спасителя, яка дає надію кожному з нас.

1.9k 0 6 20 209

З Воскресним Днем, дорогі друзі!

Іноді в проповідях ми чуємо запитання: «Хто ти: митар чи фарисей?» Але весь парадокс нашого життя полягає в тому, що ми не є повноцінними ані митарями, ані фарисеями. Ми часто буваємо гіршими за них обох: не виконуємо заповіді, як фарисей, але гордимося своєю уявною праведністю, не каємося щиро, як митар, але продовжуємо користуватися іншими людьми.

Фарисей не є таким, як його часто змальовують: він не носить чорного плаща й не ставить підніжки бабусям. Навпаки, фарисей усміхається, є приємним у спілкуванні, допомагає нужденним і має гарну репутацію. Його не розпізнати за зовнішньою поведінкою, бо він виглядає праведником.

А митар? Він був людиною безчестя, але коли усвідомив свою гріховність, опам’ятався і змінився. Ми ж часто грішимо, не відчуваючи жодного внутрішнього болю, не наближаючись до справжнього покаяння.

Саме тому важливо звертати увагу не тільки на свої вчинки, але й на мотиви, що стоять за ними. Якщо ви думаєте про себе: «Я добра й порядна людина, принаймні не такий поганий, як…», – це тривожний знак. Саме в такі моменти фарисейство прослизає у душу й бере в полон наше мислення.

Люди легко впадають у фарисейство, порівнюючи себе з іншими. Християни, на жаль, також не застраховані від цієї небезпеки. Тож, пильнуймо своє серце, пам’ятаючи, що Господь не просто чує наші молитви, але й бачить глибину нашої душі. Він шукає не зовнішньої праведності, а смиренного серця, готового до покаяння.

1.8k 0 1 24 230

Дорогі друзі, хто має молитовну потребу, можете надіслати мені записку з іменами дорогих вам людей, і я буду молитися за них.

Імена можна писати за здоров'я та за упокій.

Я буду поминати їх щоденно на келейній молитві та за Божественною літургією кожного разу, коли буду здійснювати богослужіння. Також прошу і ваших взаємних молитов.

Записки можна написати в особисті повідомлення:
https://www.facebook.com/savvatiy

або в телеграм:
https://t.me/savatiy_sobko
———

Молитовно дякую за підтримку та допомогу. Як завжди, все добровільно, в міру Вашого милосердя і можливостей.

Якщо Ви бажаєте підтримати моє служіння або у вас є питання, будь ласка, напишіть мені повідомлення:
https://www.facebook.com/savvatiy

Для пожертв:

️ за номером картки:
4441111040253092

️ Переказ на картку monobank:
https://send.monobank.ua/932Rwavz1A

️ Переказ на картку Приват:
https://www.privat24.ua/send/dgzxr

️ buymeacoffee:
https://buymeacoffee.com/savatiy

️ Wise:
https://wise.com/pay/me/oleksiis605

️ PayPal:
okbos.ua@gmail.com

Запрошую відвідати мій сайт:
https://savatiy.com

Свічки з вощини ручної роботи:
https://savatiy.com/candle

Дякую вам за вашу підтримку та молитви!
——

Не забувайте, важливо приходити на служби в храм самим, разом з усією Церквою молитися за церковним богослужінням про дорогих і близьких Вам людей, сповідатись і Причащатись, а також не залишати домашньої молитви про них!

З благословенням і молитвою
Ваш, ігумен Саватій (Собко)

2k 0 0 100 158

9 лютого — Притча про митаря і фарисея

Двоє чоловіків увійшли до храму помолитися: один — фарисей, а інший — митар. Фарисей, ставши, молився сам у собі так: «Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди: грабіжники, неправедні, перелюбники, або як оцей митар. Я пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що набуваю».

Митар же, стоячи здалеку, не смів навіть підняти очей до неба, але, вдаряючи себе в груди, говорив: «Боже! Будь милостивий до мене, грішного!»

Кажу вам: цей пішов до свого дому виправданий більше, ніж той, бо кожен, хто підносить себе, буде принижений, а хто принижує себе, той піднесеться.
Лк. 18:10-14
———

Згідно з Євангелієм від Луки, притча про митаря і фарисея, яка читається сьогодні, — остання в серії притч, виголошених Ісусом на шляху до Єрусалима. Це єдина притча Ісуса, в якій фарисей виступає як головний персонаж.

Адресатами цієї притчі є саме фарисеї: вони вважали себе праведниками та приписували свої добрі справи собі у заслугу. Фарисеї любили молитися, але робили це на показ, за що Ісус суворо критикував їх у Нагірній проповіді. Там же Він дав настанову Своїм учням про те, як вони мають молитися: не напоказ, а в таємниці, і не наслідуючи язичників у багатослів’ї (Мт. 6:5–8). Притча про митаря і фарисея є чудовою ілюстрацією до цих слів.

Контраст між двома персонажами притчі підкреслюється яскравими деталями. Фарисей стояв близько до жертовника, митар — далеко. Фарисей, ймовірно, молився, піднявши очі до неба, як це було прийнято; митар не наважувався підняти погляду. Фарисей стояв прямо і, мабуть, не рухався; митар супроводжував молитву ударами в груди.

Молитва фарисея була раціональною, а молитва митаря — емоційною. Фарисей довго молився, перелічуючи свої чесноти, не повторюючись; митар виголошував коротке і просте прохання. Фарисей молився подумки, а митар — уголос. Фарисей міг спостерігати за митарем, бачити його рухи і, можливо, чути його слова; митар не зважав на фарисея і, ймовірно, навіть не помічав його.

Фарисей був зосереджений на собі, а митар — на Бозі.

Головний зміст притчі можна передати кількома простими істинами:
1. Бог дивиться не на заслуги людини, а на її серце.
2. «Жертва Богові — дух сокрушений; серця скорботного і смиренного Бог не зневажить» (Пс. 50:19).
3. Кожна людина грішна перед Богом; усвідомлення власної гріховності та щире покаяння виправдовують людину перед Богом більше, ніж «діла закону» (Рим. 3:28).
4. Жодні добрі вчинки, якими б цінними вони не були самі по собі, не можуть бути приводом для гордості.
5. Спасіння людини залежить не від суми її заслуг, а від Божої милості.


Forward from: Ігумен Саватій (Собко)
🟥ПОДАТИ ЗАПИСКУ НА МОЛИТВУ🟥

Дорогі друзі, хто має потребу, пишіть в коментарях, або в повідомлення, імена своїх близьких, за здоров’я та упокій, для поминання в НЕДІЛЮ – 9 ЛЮТОГО.

📩 ➡️ m.me/418630668700082

Також прошу взаємних молитов.
Дякую за репост)


Цієї Неділі, Євангельська розповідь є нагадуванням для кожного з нас про те, що істинне боговгодне життя починається не з видимих зовнішніх подвигів, а з внутрішнього стану серця. Фарисей виконував усі приписи Закону, постився, приносив десятину, молився — але його серце було наповнене гордістю та зневагою до інших. Він, замість того щоб звертатися до Бога, спирався на власні заслуги, забуваючи, що без смирення будь-які добрі справи не мають цінності перед Господом.

Митар же, хоч і був грішником, усвідомлював свій стан, і тому його коротка, але щира молитва: «Боже, будь милостивий до мене, грішного!» (Лк. 18:13) стала молитвою, яка принесла виправдання. Він не виправдовував себе, не шукав собі відмовок, не порівнював себе з іншими, а просто щиро визнав свою неміч і звернувся до Бога з проханням про милість. Саме така молитва, наповнена щирим каяттям і глибоким смиренням, відкриває нам двері до Божої благодаті.

Ця притча є важливим уроком для кожного з нас, особливо в часи, коли зовнішні досягнення нерідко ставляться вище за внутрішній стан душі. Вона нагадує нам про небезпеку духовної гордості та про велич справжнього смирення. Ми можемо бути активними в церковному житті, ретельно виконувати всі приписи віри, але якщо наше серце сповнене самозамилування та осуду ближніх, то чи дійсно ми наближаємося до Бога?

Тож нехай ця неділя стане для нас приводом ще раз переглянути своє серце, свою молитву, свої думки про інших людей. Відмовмося від осуду, зневаги та гордості, навчімося просити Бога не про похвалу чи визнання наших заслуг, а про милість та очищення наших сердець. Бо тільки той, хто смиренно визнає свою неміч, стає гідним Божого виправдання і благословення.

Нехай же молитва митаря стане і нашою молитвою: «Боже, будь милостивий до мене, грішного!»

У цей час випробувань для нашого народу, молімося до Господа за захисників Батьківщини-України, за всіх нужденних, за весь наш народ та за перемогу над ворогами.

Нехай Боже благословіння буде з усіма нами.
——

❤️
Молитовно дякую за підтримку та допомогу. Як завжди, все добровільно, в міру Вашого милосердя і можливостей.

Якщо Ви хочете зробити пожертву, або у вас є питання, будь ласка, напишіть мені повідомлення:
📩 ➡️ m.me/418630668700082

Для пожертв:

▪️ за номером картки:
4441111040253092

▪️ Переказ на картку monobank:
https://send.monobank.ua/932Rwavz1A

▪️ buymeacoffee:
https://buymeacoffee.com/savatiy

▪️ Wise:
https://wise.com/pay/me/oleksiis605

▪️ PayPal:
okbos.ua@gmail.com

На моєму сайті:
▪️ https://savatiy.com/donate

——

🙏
Не забувайте, життя християнина не є і не може бути обмежене подачею записок про здоров'я та упокій, важливо приходити на служби в храм самим, разом з усією Церквою молитися за церковним богослужінням про дорогих і близьких Вам людей, сповідатись і Причащатись, а також не залишати домашньої молитви про них!

Нехай спільна молитва об'єднує нас незважаючи на обставини і відстані!

З повагою та молитвою,
Ваш Ігумен Саватій Собко

707 0 1 130 154

Завтра – Неділя про митаря і фарисея, де під час євангельського читання почуємо одну з найвідоміших притч Господа Ісуса Христа про двох чоловіків, які одного разу прийшли до храму помолитись Богові, – про митаря і фарисея. Вислухавши молитви кожного, Господь прийняв молитву митаря: «Кажу вам, що цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той: бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться» (Лк. 18: 14). Чим же завинив фарисей?

У сучасному мовленні слово «фарисей» вживається здебільшого в переносному значенні: людина лицемірна, ханжа. А колись, у стародавній Юдеї, фарисей був послідовником релігійно-політичної течії, що виражала інтереси заможних юдеїв і відзначалася фанатизмом та надмірною увагою до зовнішніх проявів релігійності.

Фарисеї в давні часи вважалися особливими, привілейованими, заможними, добре освіченими людьми, які вирізнялися своєю праведністю, суворим виконанням священних настанов. Вони були старанними і ревними у виконанні закону та передання, суворі у дотриманні постів і формальних обмежень, вважали себе праведними і самодостатніми, любили шану, звання й чини. Але водночас були жадібними і жорстокими, хвалилися своєю благодійністю, удавали, грали на публіку, аби отримати схвалення інших. Усе життя фарисеїв переважно було спрямоване до показної, зовнішньої і поверхневої праведності, водночас прискіпливим було їхнє засудження недоліків ближніх.

Тож гордість, корисливість та лицемірство були їхніми головними вадами. За це і викривав їх Господь наш Ісус Христос. З особливою силою і повнотою викрив Він істинну суть фарисеїв перед Своїми хресними стражданнями, і тоді ж оголосив їм вирок: «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри…» – 23-я глава Євангелія від Матфея містить цю викривальну промову Месії. Там Він називав фарисеїв зміями і поріддям єхидновим (Мф. 23: 33), вважав їх безумними і сліпими вождями (Мф. 23: 17, 24), порівнював їх з розмальованими гробами, «які зовні здаються гарними, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти» (Мф. 23: 27).

Водночас фарисеї приписували Спасителю силу сатанинську (Мф. 12: 24), часто замишляли погубити Його, посилали слуг Його схопити (Ін. 12: 34) і, зрештою, зіграли активну роль у засудженні на смерть і розп’ятті Сина Божого.

У сучасному суспільстві теж чимало фарисеїв, в будь-якому середовищі. Вони завжди на показ доводять, що «не такі, як той митар», що є кращими за інших, правильнішими, вони завзято осуджують, принижують інших. Наприклад, як часто ви чуєте, коли сучасні фарисеї говорять: «Можливо, я і не святий, але значно кращий тих «лицемірів», що збираються у храмах»?

Так само і у середовищі церковному є люди, які піддаються спокусі фарисейства, думаючи, що через саму належність до Церкви вони є кращими за інших. Тож всякій людині слід стерегтися «закваски фарисейської», не вважати себе кращою за інших, пам’ятаючи, що «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать (Як. 4: 6).

1.5k 0 1 25 141
20 last posts shown.