❗️6.5.❗️Бойова бригада. Запоріжжя❗️
Перший, з ким ми познайомились, був солдат, котрий, власне, виходив з будинку та кликав шефа. Він представився «діловодом», поділився з нами своїм контактом та сказав, що з будь-яких організаційних та паперових справ звертатись до нього. Це був щупленький, невисокий хлопчина, котрий всім своїм виглядом давав чітко зрозуміти, що він явно не «воїн-штурмовик» і, скоріш за все, на бойові не виїжджає…
Далі нас покликали до себе двоє чуваків, котрі сиділи на розкладних кріслах (таких, як беруть на природу або десь на риболовлю), без верхнього одягу, з максимально накачаними торсами і також повністю в татуюваннях, та попивали якісь енергетики… От ці двоє прям дійсно виглядали, як американські найманці😅… Після короткого діалогу, вони сказали: «Так, треба вам стволи намутити, є такі і такі… Які будете брати? Гранати потрібні? Візьміть по декілька штук собі… Броніки давати чи маєте свої?..😁»
Особисто я, із всього запропонованого списку взяв собі звичайний АК-74, адже на полігоні ми стріляли лише з таких, і я, власне, не знав, як працюють інші… Дядя Саша теж взяв такий самий і лише Коля вирішив «понтонутись» і вибрав якусь довжелезну (здається - швецьку) гвинтівку, котра, з його слів, була легендарною… Хоча дядя Саша сказав щось типу: «Колян, нормальна тєма, якраз буде зручно окопи нею копати…😅». Ніяких гранат і чогось подібного ми вирішили не брати, від гріха подалі…
Власне, після знайомства з усіма «наближеними» до шефа, ми ще раз уточнили у його заступника, чи є якісь задачі для нас, на що нам відповіли: «Поки відпочивайте, облаштовуйтесь, якщо ви будете нам потрібні - ми вас знайдемо».
Дорогою назад до «мєнтовки», котра нас прийняла, мені подзвонив один із побратимів, котрого відправили в піхоту (той, що з мого першого наряду в лісі), щоб запитати, як у нас склалось… Власне, я ж і розповідаю, що ось так і так… Катаємось туди-сюди по Запоріжжю, поки ніякої конкретики немає… А він, в свою чергу, розповів, що вже два рази був «на виїздах» і що там повна п*зда… Ворожа артилерія працює 24/7, прильоти по позиціям кожні пару хвилин… Мʼясо повне… І що інший наш побратим, теж з полігона, вже взагалі встиг сходити на штурм та витягнути пораненого… Для нас це все ще звучало дико, адже ми і тут умудрились все-рівно потрапити незрозуміло куди, де знову нічого не потрібно робити толкового, як і на полігоні…, мені в якийсь момент вже почало здаватись, що на мені якесь «антивоєнне прокляття🤣»…
Далі буде…
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
6.1. Бойова бригада. Запоріжжя 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.
Перший, з ким ми познайомились, був солдат, котрий, власне, виходив з будинку та кликав шефа. Він представився «діловодом», поділився з нами своїм контактом та сказав, що з будь-яких організаційних та паперових справ звертатись до нього. Це був щупленький, невисокий хлопчина, котрий всім своїм виглядом давав чітко зрозуміти, що він явно не «воїн-штурмовик» і, скоріш за все, на бойові не виїжджає…
Далі нас покликали до себе двоє чуваків, котрі сиділи на розкладних кріслах (таких, як беруть на природу або десь на риболовлю), без верхнього одягу, з максимально накачаними торсами і також повністю в татуюваннях, та попивали якісь енергетики… От ці двоє прям дійсно виглядали, як американські найманці😅… Після короткого діалогу, вони сказали: «Так, треба вам стволи намутити, є такі і такі… Які будете брати? Гранати потрібні? Візьміть по декілька штук собі… Броніки давати чи маєте свої?..😁»
Особисто я, із всього запропонованого списку взяв собі звичайний АК-74, адже на полігоні ми стріляли лише з таких, і я, власне, не знав, як працюють інші… Дядя Саша теж взяв такий самий і лише Коля вирішив «понтонутись» і вибрав якусь довжелезну (здається - швецьку) гвинтівку, котра, з його слів, була легендарною… Хоча дядя Саша сказав щось типу: «Колян, нормальна тєма, якраз буде зручно окопи нею копати…😅». Ніяких гранат і чогось подібного ми вирішили не брати, від гріха подалі…
Власне, після знайомства з усіма «наближеними» до шефа, ми ще раз уточнили у його заступника, чи є якісь задачі для нас, на що нам відповіли: «Поки відпочивайте, облаштовуйтесь, якщо ви будете нам потрібні - ми вас знайдемо».
Дорогою назад до «мєнтовки», котра нас прийняла, мені подзвонив один із побратимів, котрого відправили в піхоту (той, що з мого першого наряду в лісі), щоб запитати, як у нас склалось… Власне, я ж і розповідаю, що ось так і так… Катаємось туди-сюди по Запоріжжю, поки ніякої конкретики немає… А він, в свою чергу, розповів, що вже два рази був «на виїздах» і що там повна п*зда… Ворожа артилерія працює 24/7, прильоти по позиціям кожні пару хвилин… Мʼясо повне… І що інший наш побратим, теж з полігона, вже взагалі встиг сходити на штурм та витягнути пораненого… Для нас це все ще звучало дико, адже ми і тут умудрились все-рівно потрапити незрозуміло куди, де знову нічого не потрібно робити толкового, як і на полігоні…, мені в якийсь момент вже почало здаватись, що на мені якесь «антивоєнне прокляття🤣»…
Далі буде…
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
6.1. Бойова бригада. Запоріжжя 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.