❗️6.20.❗️Бойова бригада. Запоріжжя❗️ Тим часом, зі свого виїзду повернувся дядя Саша і з неймовірною палітрою емоцій почав розповідати нам, як пройшла їх зміна… З його слів, там відбувалось в рази гірше пекло, п*дари безперервно лупили артилерією так, що вони навіть толком не могли попрацювати… Один приліт був майже чітко в бліндаж (той, де був я) і його навіть трішки пошкодило…
При всьому тому, дядя Саша розповідав все це у своїй звичній манері «приколіста», жарт за жартом, тому реальність тих подій, в яких ми тепер беремо участь, сприймалась значно легше та якось простіше…
Цього разу нам вже не потрібно було самим добиратись до будинку, де проживали наші водії. Нас мали забрати в певний час біля нашого дому (і, власне, усі подальші виїзди відбувались таким чином), тож, побачивши з балкону нашу «маршрутку» ми з Кольою, вже завчасно зібрані, подались до неї…
Дорога цього дня пройшла максимально спокійно, жодного навіть натяку на те, що нас хтось «веде» чи спостерігає за нами… Ми спокійно собі проїхали по полю до нашої, вже відомої нам «точки висадки», знову побажали вдачі один одному з хлопцями, котрі повертались з попередньої зміни, і вирушили пішки в сторону тої самої «посадки»…
Не встигли ми пройти 100-150 метрів, як почули різкий свист снаряду, після чого тут же вибух приблизно в тому ж місці, де ще досі стояв наш бус з хлопцями… Один з наших побратимів тут же крикнув, щоб ми дуже швидко продовжували рух далі, а він повернеться назад, щоб запевнитись, що з хлопцями все добре і, якщо, власне, все ок, то підтягнеться до позицій одразу за нами…
Ми, впʼятьох, почали дуже швидко бігти, тримаючи дистанцію один між одним, але вже буквально за декілька секунд почало свистіти прямо дуже близько (і то, коли ти добре чуєш прямо дуже характерний свист міни - скоріш за все, вона пролітає повз тебе, а якщо свист такий, не дуже чіткий і його ледве-ледве чути в перемішку зі звуком вітру, що розвивається від польоту снаряду, це значить, що пора лягати якомога нижче на землю…) і ми всі тут же впали на землю…
Бахнуло в полі, трішки далі від нас, метрів за 30-50, але стало чітко зрозуміло - нас конкретно засікли і ведуть обстріл мінометом десь з лівого флангу… В цей момент, я почув гуркіт машини та побачив, що наш бус нарешті почав їхати і побратим, що повертався перевірити їх, біжить в нашу сторону…
Ми піднялись, щоб продовжити рух, але пробігши 30-40 метрів знову почули звук міни, знову впали, знову голосний «Бах» дуже поруч в полі, тільки на цей раз не з перельотом, а навпаки - з недольотом…
Таким чином, під прямим обстрілом міномету, перебігаючи по 10-15 секунд нам вдалось все ж таки добратись до початку нашої посадки, де ми тут же розділились та позаскакували в окопи, щоб перечекати обстріл…
Просидівши там хвилин 20-30 та не отримавши жодного прильоту ми зрозуміли, що п*дари ніби залишили нас в спокої, можна рухатись далі…
Якщо попереднього разу ми йшли до своїх позицій біля години, то в цей день, мені здається, ми добігли до них, як мінімум, рази в 2 швидше…😅
Цього разу я був вже на іншій нашій позиції, яка сподобалась мені на багато більше. Це був бувший руський бліндаж (що-що, а копати вони вміють дуже добре, треба віддати їм належне). На стільки глибокий, що я міг в ньому стояти в повний зріст. Закручений у формі змійки, щоб коли ти знаходишся всередині - тебе прикривала стіна і вас не було видно з входу зовні… Словом, в цій «халабуді» відчуття безпеки було значно більше, ніж у попередній…
Продовження незабаром...1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
6.1. Бойова бригада. Запоріжжя 👈«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.
