Едуард Юрченко

ЛУЇ XVI ТА СУЧАСНА УКРАЇНА

Французька революція, уособленням якої стало вбивство короля Луї, була першим серйозним прецедентом масштабного терору з боку лівих сил і першим радикальним ударом по культурі та ідентичності європейських народів.

Українцям добре відомо, що таке лівий терор, адже ми пережили сімдесят років панування комуністичних ідей. Та й сьогодні українцям доводиться боротись проти зазіхань путінської Росії, яка вважає себе спадкоємцем більшовицької імперії, яка вважала свою жовтневу революцію наступним етапом після революції "французької". Можна багато мудрувати про "фашистського царя Путіна", але полковник КДБ, який зробив кар'єру завдячуючи дідові, який був кухарем у лєнінській резиденції, декларує саме боротьбу за СРСР.

З іншого боку, не меншим ворогом є ідеологія «культурного марксизму», який позиціонує себе лівим лібералізмом і який прагне знищити будь-які звичні відмінності між людьми та будь-які природні спільноти: від сім'ї до нації. Ця ідеологія опанувала значною частиною європейських країн і сьогодні загрожує також і нам, українцям. На щастя, віднедавна розпочався контрнаступ проти неї, але боротьба лише починається і не буде легкою. Думаю не варто нагадувати, що ліволіберали є спадкоємцями "французької" революції не меншим чином, ніж адепти СРСР.

Отож, пам'ять про європейського монарха, який першим пав жертвою лівого терору, для нас є водночас готовністю до боротьби за свою свободу та ідентичність.

Для боротьби проти ворога, необхідно розуміти його сутність і бити в саму основу. Неможливо видерти отруєну рослину, не видерши її коріння. Неможливо покінчити з ідеологіями адептів СРСР 2.0 та "воукізма", не викорінивши спадщину 1789 року. Не долікований рак дасть нові метастази.

Не варто також забувати про походження короля-мучня від священної крові наших князів. В жіночому коліні він був прямим нащадком Анни Київської, отже й її батьків й прабатків. Не можна забувати й прощати вбивство прямого нащадка Ігоря Старого та св. Рівноапостольної Ольги, Святослава Завойовника, св. Володимира Рівноапостольного та св. Ярослава Мудрого. Не варто гнівити тих, хто продовжує захищати нас, перебуваючи в Вічності.

Отже, вшануємо пам'ять короля-мучня та всіх жертв антиєвропейського терору лівих екстремістів. Вшануємо і встанемо до боротьби зі злом, яке вбивши його і мільйони європейців, досі намагається знищити Європу та Християнську цивілізацію.

@EdYurchenko🎓

Епічний Махач ельфів з орками існує лише в хворобливій уяві соцмережевих патріотів.

Насправді майже весь світ (включаючи більшість країн умовного "Заходу") оцінює ситуацію в категоріях "що з мені з цього буде/ що мені за це буде?"

Навчиться дивитись так і епічні "воїни темряви" перетворяться в мудаковатих іноземців, а не менш епічні "носії добра і світла" в не менш мудакуватих іноземців з дещо іншими умовами для бізнес - схем.

Я нічого не маю проти ухилянтів

Я проти неадекватної системи насильницької рівності, яка примусово ставить їх на один рівень з тими, хто готовий нести відповідальність за державу і співвітчизників.

Всі ці "Тиснянські пловці" і персонажі, які перелякано сидять вдома на утриманні дружин і матерів, з радістю відмовились би від тяжкого статусу громадянина й стали б чудовими підданими. Вони б з радістю платили б скільки треба і не претендували б на політичну владу, яка для таких людей є чужою незрозумілою сферою.

Якби не тоталітарне засилля безальтернативною "демократії", ми б мали можливість цілком добровільно, з закріпленням на референдумі, відновити повноцінне станове суспільство. Причому з добровільним вибором станового статусу. Тобто це було б високоієрархічне суспільство ВІЛЬНИХ людей з добровільним вибором балансу прав і обов'язків. Дуже ефективне суспільство, де ресурси на справедливу винагороду захисникам та ведення війни знайшлись би дуже, дуже швидко.

Але це не можливо, бо ліва чума, що почалась в 1789 році в колись прекрасній Франції, позбавляє народи права на вільний вибір. В сильних віднято природні "права й вільності", слабких ґвалтують, примушуючи до високого для них статусу, якого вони бояться й не хочуть.
Концентроване насильство над природою людини та здоровим глуздом...

Але не все так погано. Світова цивілізація вступає в добу загальнопланетарного перезавантаження і війна - "Батько Всього" (як казав мудрий Геракліт), розставить все по місцях.

@EdYurchenko🎓

"НЕ ВИСТАЧАЄ МІЗКІВ І НАВИЧОК" - КОМАНДИР БРИГАДИ "АЗОВ" ПРО ПРОБЛЕМИ З ФОРТИФІКАЦІЄЮ

Останнім часом доволі часто спекулюють на темі фортифікаційного обладнання рубежів оборони:

«Крадуть гроші!»
«Немає техніки!»
«Не вистачає ресурсів!»
«Не вистачає людей!»

Не вистачає мізків і навичок.

За минулий рік нашій бригаді довелося проводити стабілізаційні дії на Лиманському та Торецькому напрямках. В трьох випадках вдалося розбити ворога, який втратив ініціативу та наступальні спроможності. Просування в глибину оборони (навіть на непідготовлених рубежах) було зупинено. Згодом створювали сприятливі умови: контратакували та звільняли раніше окуповані території.

Так, звісно, на фронті є такі ділянки, де і кінь не валявся. Або де просто змушують солдатів займати оборону в «кошачих туалетах»: там, де немає шансу просидіти і кілька годин без поранення (про евакуацію взагалі мовчу). Потім браво доповідають, що «людей немає», хоча в сусідній посадці вже давно виритий і накритий той самий опорний пункт, але вже «людей немає». Насправді справа навіть не в цьому. У трьох випадках, при прийомі смуги оборони, було виявлено, що здебільшого проблема значно ширша та багатогранніша, ніж просто відсутність людського або технічного ресурсу.

У першому випадку міняли солянку підрозділів із когорти «мертвонароджених бригад». Лінійно наступали полки вдв із потужною артилерійською підтримкою (на той час FPV-дрони та скиди ще не були мейнстрімом). Тут би я просто порадив більше не формувати такі бригади.

У другому випадку, в прямому сенсі слова, я порадив одному із комбригів закопати безглуздо вириті опорні пункти, але він цього не зробив. Через короткий проміжок часу вони були втрачені та послужили чудовим укриттям для противника.

В третьому випадку СИСТЕМА оборони була відсутня як така.

Це були 2023-2024 роки. Зараз, наче, і техніка є, і ресурси є, і наймаємо будівельні компанії. Але знову щось не так! В чому полягає проблема!?

Відповідь дуже проста. Офіцери перестали думати: або не навчили, або за них «подумали» люди, які не виходили на рекогностування місцевості того рубежу і на гарматний постріл!

Навіть при наявності ресурсу, не знаючи фундаментальних азів організації та побудови оборони (ДЕ І ЯК копати?), стійкості не буде. Дуже скоро всі ці ресурси противник перетворить на попіл, і вони не виконають свою функцію захисту та збереження життя особового складу, уявний рубіж оборони перетвориться на прохідний двір.

Із задоволенням прийму ініціативних офіцерів та особисто проведу інструкторські-методичні заняття на власних прикладах по фортифікаційному облаштуванню рубежів оборони та організації оборонного бою.

За вами люди, цього не варто соромитися — пишіть в особисті повідомлення.

© Полковник Денис Прокопенко командир 12-ї бригади спеціального призначення "АЗОВ"

КОМАНДИР БРИГАДИ "АЗОВ" ЩОДО ЧЕРГОВОГО ОБМІНУ ПОЛОНЕНИМИ

Під час сьогоднішнього обміну з російського полону вдалося повернути одного військовослужбовця 12-ї бригади спеціального призначення «Азов». Обмін пройшов за окремим форматом взаємної репатріації важкохворих полонених. Саме вони мають бути першочергово повернені згідно з Третьою Женевською конвенцією.

Після важкої 86-денної оборони Маріуполя та тривалого часу у пекельному російському полоні наш боєць нарешті зможе побачити своїх рідних.

Дякую йому за мужність та стійкість. Він вкотре довів, що сила духу українського воїна незламна.

Росіяни регулярно вчиняють воєнні злочини, розстрілюючи українських військовополонених, та утримуючи їх в жахливих умовах. Катування, знущання, голод, відсутність медичної допомоги. Боєць, який повернувся сьогодні, у вкрай важкому стані. У нього важка форма відкритого туберкульозу.

12-та бригада спецпризначення «Азов» регулярно бере у полон військовослужбовців ворога та робить все, аби наш обмінний фонд зростав. Так, ми неухильно дотримуємось законів та звичаїв війни. Але навіть якби їх не існувало, у нас є військова честь та відповідальність за наших полонених побратимів. Кожен боєць бригади знає, що у російських тюрмах на визволення чекають українські воїни, серед яких 849 бійців «Азову», а єдиний на сьогоднішній день дієвий спосіб їхнього повернення додому — обміни. Яка б ненависть до ворога не охоплювала нас під час бою, противник, який склав зброю, може стати квитком на свободу для когось з наших полонених.

Російському військово-політичному керівництву байдуже на долю свого особового складу. Це очевидно і по тактиці їхніх штурмових дій, і по ставленню до полонених. Вони не розглядають полон як можливість повернути своїх. Натомість вдаються до терору щодо полонених, намагаючись посіяти паніку та деморалізувати українські війська.

Нас відрізняють від нашого ворога безліч речей. Втім, ледь не основною відмінністю є ставлення до життя свого особового складу.

Я вдячний кожному українському військовослужбовцю, який, ризикуючи життям, поповнює обмінний фонд. Завдяки вам наш боєць сьогодні зміг повернутись додому. Дякую Президенту України, представникам МВС, СБУ, ГУР та «Асоціації родин захисників Азовсталі», а також країнам, які систематично сприяють процесу обмінів. Обміни військовополонених це завжди результат спільної та злагодженої роботи на всіх можливих рівнях.

Продовжуємо щоденно працювати над поверненням кожного нашого побратима додому.

© Командир 12-ї бригади спеціального призначення "АЗОВ", полковник Денис Прокопенко.

@EdYurchenko🎓

Чудова думка Progud Progunson
https://www.facebook.com/progud.progunson
яка пояснює чому я не вірю в демократію і чому треба не обурюватись словам Портнікова (якого я терпіти не можу), а нарешті зрозуміти до чого ми дійшли. Політикани рідко кажуть правду, унікальний випадок....

"У стародавньому, ще неосвіченому і репресивному Римі, влада належала аристократії - тому на полі бою, після поразки при Каннах, залишилися лежати 80 сенаторів, два квестори, і консул Емілій Павло.

А за ліберальної демократії влада належить народу - тому в наших війнах на полях битв гинуть тільки безвісні джони, йохани та івани.

А безвладні обділені прем'єр-міністри, президенти, міністри та депутати з жахом дивляться на свій владний народ і шкодують, що їхні господарі так безтурботно розлучаються з життям.
Вони б раді як вірні слуги заступитися за нас, але позбавлені будь-якої влади і волі не можуть.

Зате вони, як вірний Хатіко, приходять на меморіали своїх господарів, що гинули, чіпляють стрічки і кладуть квіточки. "

УКРАЇНСЬКІЙ НОВИЙ РІК ТА СПІЛЬНЕ КОРІННЯ ЄВРОПИ

14 січня ми відзначаємо український Новий рік, який співпадає з днем святителя Василія Великого за юліанським календарем. Але не варто забувати, що свято настання Нового року за традиційним календарем має загальноєвропейське значення.

Крім українців та інших народів східнохристиянської традиції, що зберегли свій автентичний календар, його відзначають в деяких районах німецькомовної частини Швейцарії, в гельській частині Шотландії та на острові Мен. Юліанський календар був спільним календарем всього європейського цивілізаційного простору основну частину його історії, і його скасування супроводжувалось стійким опором.

В Великобританії відмова від юліанського календаря навіть викликала масові заворушення в 1752 році. Зверніть увагу, що одна з найбільш розвинених та «прогресивних» на той момент країн, відмовилась від традиційного календаря через 170 (!) років після початку календарної реформи. В Швейцарії повний перехід на григоріанський календар відбувся взагалі в 1812 році.

Таким чином не варто ототожнювати григоріанський календар з Західною Європою та західним християнством. Православні та греко-католики зберегли юліанський календар саме як частину нашої загальноєвропейської традиції.

Цікаво, що саме зараз в Індії відзначається свято Понгал, яке фактично співпадає з українським (традиційним європейським) святом Нового року.

Дата Понгалу визначена на основі сонячного календаря, тому вона незмінна з року в рік. Дні Понгалу надзвичайно сприятливі для індусів і астрономічно важливі — щорічно приблизно 14 січня сонце починає свою шестимісячну подорож на північ (Uttarayana), переходячи в сузір'я Козерога (сидеричне). Ця небесна подія і святкується в Південній Індії під назвою Понгал. Фестиваль відбувається в дні цвітіння полів, тому Понгал і вважається (особливо в сільських громадах) святкуванням процвітання, благополуччя і гарного врожаю. У це свято готують рис першого врожаю після довгої і суворої зими.

Слово «Понгал» (Pongal) означає «страва солодкого рису», яка готується на честь свята. Під час фестивалю селяни також висловлюють свою подяку Богу Сонця і корові за отримання хорошого врожаю. Це дуже важливе свято для всіх індусів. Згідно міфології, в цей день боги приходять на землю після шести місяців довгої ночі. Фестиваль Понгал є одним з головних фестивалів Південної Індії, в Північній і Центральній Індії свято проходить під назвою Макар Санкранті (Makar Sankranti). Свято триває чотири дні.

Варто згадати, що Індійська цивілізація була заснована саме арійськими вихідцями з Європи і таке співпадіння є зовсім не випадковим.

Хоча юліанський календар і було введено за часів доброї пам’яті Гая Юлія Цезаря, але він базувався на значно давніших астрономічних та сакральних знаннях. Юліанський календар відображає у собі гармонію космосу через поєднання космічних орієнтирів.

За відправну точку юліанського календаря було визначення року в 365 діб і 6 годин, де взята середня величина між сонячним (тропічним) і зоряним (сидерическим) роками. Ця величина була філософськи осмислена і свідомо змінена (на 1 хвилину), для того, щоб в календарі було відбито повторення фаз місяця — 19-ти річний метонів цикл, — а також збіг днів тижня з числами місяця в 28-річному періоді.

Юліанський календар містить в собі зоряний, сонячний і місячний орієнтири. Його головне досягнення, яке можна назвати наукової геніальністю, це сувора циклічність, яка, не перериваючись, приходить в нескінченність. Звернем увагу, що це чудово поєднується з християнським баченням Священного часу: з одного боку такі визначальні події як Різдво та Воскресіння відбувались одноразово, з іншого боку — космос функціонує циклічно, з третього — час є нічим іншим як інобуттям Вічності.

Отже, юліанський календар має величезне філософське та символічне значення. Варто відзначити, що мова йде не про простий символізм, а про сакральний. Тобто про певне відображення надприродної реальності в природному матеріальному світі, на кшталт ікони.

Отже, всіх з нашим рідним традиційним новим роком!

@EdYurchenko🎓

Цікаво, хтось звинуватить Вселенського Патріарха в тому, що він святкує по "московські". Ну, або засудить за підтримку "астрономічних неточностей та мракобісся".

@EdYurchenko🎓

———

Пост Сергія Шумила:

Сьогодні, 7 січня н.ст., Вселенський Патріарх Варфоломій у Константинополі традиційно взяв участь у святковій Різдвяній літургії за "старим стилем" і привітав з Різдвом Христовим всіх своїх парафіян, які дотримуються юліанського календаря. Різдвяна служба за участі Патріарха Варфоломія за "старим стилем" була відправлена у храмі Подвір'я Афонського Андріївського скита у м. Стамбул.
Патріарх Варфоломій неодноразово наголошував, що Різдво Христове покликане єднати всіх незалежно від національностей і традицій, зокрема й календарних, адже різноманітність літургійних традицій у Церкві є виявом Любові і єдності во Христі.
У складі Вселенського Патріархату здавна об'єднані єпархії і парафії різних народів з різними традиціями, зокрема й календарними. Є там і "новостильні", і "старостильні", які святкують Різдво 25 грудня н.ст., і які святкують Різдво 25 грудня ст.ст. (тобто 7 січня н.ст.). Так афонські ченці часто на "новостильних" парафіях у Греції святкують Різдво 25 грудня н.ст., а потім повертаються на Святу Гору Афон і святкують Різдво 7 січня (тобто 25 грудня старого стилю). Так само практикується і в деяких інших єпархіях Вселенського Патріархату. Зокрема, за "старим стилем" відзначають Різдво в УПЦ діаспори (під омофором Вселенського Патріархату), в Пісидійській та багатьох інших єпархіях Вселенського Патріархату.
Це не створює жодних проблем, ніхто нікого не обвинувачує і не шукає "зради". І Вселенський патріарх радо вітає і тих, і тих парафіян. Бо Різдво є Христове, а не "грецьке", "українське", "російське", "католицьке", "православне" чи ще якесь, незалежно від умовних дат та календарів.
Вчора Вселенський патріарх Варфоломій служив святкову літургію з нагоди свята Богоявлення за новим стилем. А сьогодні він радо вітає всіх, хто дотримується "старого" юліанського календаря, з Різдвом Христовим!
Лишається тільки приєднатись до мудрого прикладу і привітань Вселенського патріарха ))
Тож ще раз всіх вітаю одночасно і з Різдвом і з Богоявленням! Миру Вам і Різдвяної радості та любові!
Різдво є Христове незалежно від дат!
Христос народився! Славімо Його!

З повагою,
Сергій Шумило

P. S. На фото Вселенський Патріарх Варфоломій під час сьогоднішньої святкової літургії з нагоди Різдва Христового за "старим стилем" у храмі Подвір'я Афонського Андріївського скита у м. Стамбул, 7 січня 2025 р.

P.S.
За цим посиланням можна побачити, як Вселенський Патріарх Варфоломій минулого року так само відзначав "старостильне" Різдво Христове 7 січня:
https://www.facebook.com/share/p/18UGCsDE9P/

Друзі, всіх, хто хоче відзначити Різдво Христове завтра, за традиційним юліанським календарем - запрошуємо завтра в храм св. Стиліана (ПЦУ) на 10.00 на Літургію.

Вул. Самійла Кішки (колишня Маршала Конева) 1В, м. Київ.

«Я не “демократ” хоча б тому, що “смиренність” і рівність — це духовні засади, а механізація та формалізація лише їх спотворюють. Унаслідок утворюється не суспільство стриманості й скромності, а радше зверхності й пихи.

Відтак які-небудь орки здобувають Перстень Влади, і нам залишається лише рабство».

Дж. Р. Р. Толкін

ТОЛКІН – НЕ ПРАВИЙ, А УЛЬТРАПРАВИЙ

Сьогодні свій День народження святкує один з найвидатніших письменників ХХ ст. Джон Роналд Руел Толкін запам'ятався нам в першу чергу чарівним світом Володаря перснів. Тож варто згадати і про політичні погляди генія.

​​Консервативні симпатії Толкіна не є секретом. Але їх нерідко вважають чимось на кшталт сентиментальної симпатії до всього старовинного, не надаючи їм реального політичного значення. Тим не менш недостатня політизованість «професора» пов’язана не з його аполітичністю чи поміркованістю, а з тим, що в Європі його часу не було сил, достатньо правих та консервативних (точніше традиціоналістичних), аби пригорнути його щирі симпатії.

Толкін ненавидів демократію в усіх її проявах, зокрема і в комуністичному. Цікаво, що він, цілком в дусі крайньо правої позиції вважав ці явища різними стадіями однієї хвороби. Навіть фашизм не пригорнув його симпатій саме через те, що був занадто масовим і демократичним. В цьому позиція Толкіна дивовижно нагадує Юліуса Еволу.

Нерідко йому приписують симпатії до демократії на підставі певної ідеалізації ним способу життя хоббітів, як свого роду ідеальних «простих людей». Але йому імпонувала в них ідея спокійного життя, що базується на традиціях замість законів та добрій згоді замість державного примусу. В хоббітів немає королів і аристократів не тому, що в них рішення приймає більшість, а тому що в них відсутнє політичне життя елітарного рівня. Їх самоврядування це просто мінімальна організація побуту громади.

Так само ідея свободи, по Толкіну, є цінною саме в протиставленні її безособовій демократичній державі але, водночас, не передбачає ані рівності, ані відходу від традиції як системи регулювання життя.

В «великому світі», за межами Шира, Толкін явно звеличує монархію та аристократію і, більш того, не бачить їм альтернативи.

Про його релігійність навіть казати нічого не треба. Людина, яка прийняла католицизм як більш традиційну форму християнства в протестантській Англії і, мало того, вкрай негативно сприймала модерністські реформи в межах самого католицизму, просто не може не визнаватись християнським традиціоналістом.

Толкіна нерідко вважають ледь не інтернаціоналістом через критику Британської імперії. Але в тому і проблема, що критикував він її (і навіть Великобританію саму по собі) з позицій етнічного націоналізму, залишаючись при цьому палким патріотом Англії.

В національному питанні Толкін був попередником таких сучасних рухів як альт-райти або ідентаристи. Негативно ставлячись до шовінізму, він однозначно підтримував націоналізм в його етнічному вимірі.

Звісно, матеріал величезний і в форматі коротенької замітки викладений не може бути суто з технічних міркувань. Але деякі речі ми можемо окреслити чітко.

Толкін був за Традицію проти бюрократії та законодавства сучасного зразка. За релігію проти секулярності. За монархію та аристократію проти демократії. За етнічний націоналізм проти космополітичних держав модерного зразку. Ідею рівності він вважав чимось на кшталт синоніму дияволопоклонства.

І цікаво, як би він поставився до сучасної боротьби за толе толерантність?

@EdYurchenko🎓

Служу Українській Нації !

СЛОВО КОМАНДИРА БРИГАДИ "АЗОВ" ДО НОВОГО РОКУ

Весь 2024 рік 12-та бригада спеціального призначення «Азов» провела на фронті. Більшу частину року ми продовжували виконувати бойове завдання на Лиманському напрямку, а згодом підрозділ отримав наказ терміново передислокуватись на ділянку прориву під Торецьком. Ситуація на той час там була критичною. Титанічними зусиллями бійців «Азову» та суміжних підрозділів вдалося утримати ввірену ділянку фронту, нанести противнику максимальних втрат в живій силі та техніці, після чого він втратив свій наступальний потенціал та бажання проводити активні наступальні дії.

365 днів наші солдати, сержанти та офіцери стримували безперервні штурми росіян, контратакували, звільняли окуповані території, поповнювали обмінний фонд та евакуйовували цивільних з прифронтових територій. Я дякую кожному азовцю за проявлені мужність, відвагу та самовідданість. Цього року в результаті професійних та злагоджених дій військовослужбовців нашої бригади окупанти понесли значних втрат: як в живій силі, так і в техніці. Так буде і в 2025 році.

Та жодна успішна операція на війні не дається задарма. За кожною відбитою ворожою атакою і за кожним відвойованим метром української землі стоять піт, кров і життя наших бійців. Саме їхнім рішучим діям завдячує Україна, яка зустрічатиме новий рік у вільних українських містах.

Цієї можливості позбавлені 850 бійців «Азову», які понад два з половиною роки знаходяться у надзвичайно важких умовах у російському полоні. Спільними зусиллями різних відомств у 2024 році вдалося повернути з полону 169 наших побратимів. У наступному році ми продовжимо робити все, аби витягти з пекла російських тюрем всіх наших полонених.

Також цього року «Азову» вдалося подолати багаторічну заборону на отримання озброєння від Сполучених Штатів Америки. Втім, отримання результатів від суттєвого удару по російській пропаганді дещо призупинили бюрократичні затримки. Особовий склад «Азову» та я особисто сподіваємось, що у 2025 році бригада нарешті отримає зброю, на яку заслуговує, як ніхто.

І останнє. Сьогодні український та світовий медіапростір просякнутий впевненістю, що у 2025 році війна в Україні завершиться. Це переконання шкодить як фронту, так і тилу. Воно дає примарну ілюзію, заспокоює та розслаблює в ситуації, коли розслабитись означає втратити державу та незалежність. Якщо прогнози не виправдають себе, наше суспільство чекатиме важке розчарування, яке вдарить по обороноздатності країни. Цього ні в якому разі не можна допускати. До того ж, будь-які безпекові гарантії, які може отримати Україна, не означають, що українці зможуть перекласти відповідальність за оборону країни на плечі інших. У нас вже є сумнозвісний приклад Будапештського меморандуму, який приспав українське суспільство, переконавши у тому, що безпеку наших кордонів забезпечать підписи на папері.

Але навіть якщо бойові дії у 2025 році припиняться, війна нікуди не зникне. Вона дивитиметься на нас очима наших загиблих побратимів, нагадуватиме про себе руїнами українських міст, буде поруч у сльозах сотень тисяч українських родин, які втратили найдорожче. І вона дихатиме в спину самим фактом існування на наших кордонах ворога, який ніколи не відмовиться від наміру окупувати Україну. А це означає, що у нас не буде іншого вибору, окрім як продовжувати реформувати армію, нарощувати власний ВПК та готуватись. Тому що наступного разу окупант прийде ще сильнішим та ще більш підготовленим.

© Командир 12-ї бригади спеціального призначення "Азов", Герой України, полковник Денис Прокопенко.

ПОЛКОВНИК ДЕНИС ПРОКОПЕНКО: СЬОГОДНІ З РОСІЙСЬКОГО ПОЛОНУ ДОДОМУ ПОВЕРНУЛИСЬ 11 ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ 12-Ї БРИГАДИ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ "АЗОВ"

Сьогодні з російського полону додому повернулись 11 військовослужбовців 12-ї бригади спеціального призначення «Азов».

Вони пройшли надзвичайно тяжкі випробування, які тривали майже 3 роки. 86 днів оборони Маріуполя, важкі бої на межі людських можливостей, полон, тюрми, допити, катування. Вони не здалися та вийшли з цього пекла переможцями.

Я вітаю з поверненням кожного, хто сьогодні нарешті зможе побачити та обійняти своїх рідних, хто проведе зимові свята в колі близьких, а не під наглядом вєртухаїв. Дякую вам за вашу мужність та силу духу.

Окрема вдячність бійцям нашої бригади, які взяли у полон 68 бойовиків на Торецькому напрямку та всім підрозділам СОУ, які  поповнюють обмінний фонд на усіх ділянках фронту. Ви робите колосальний вклад у справу повернення додому наших військовополонених, і я вдячний вам за вашу роботу. Хочу подякувати Президенту України та його команді, представникам МВС, СБУ, ГУР, «Асоціації родин захисників Азовсталі» та всім, хто щодня працює над поверненням наших полонених до України.

© Полковник Денис Прокопенко, командир 12-ї бригади спеціального призначення "Азов"

Гарна компанія. Хоча я сержант, а отець Ярослав не служить капеланом в "Азові". Доречі,в бригаді більшість православні, хоча є і рідновіри, і агностики, і навіть мусульмани.

Коротше, рівень обізнаності просто топ.

Думаю українським юдеям варто святкувати хануку окремо від російських, а календар їх нехай перевірить авторитетне  товариство з фейсбучних атеїстів та агностиків. Головною ознакою авторитетності буде відсутність знань про відмінності між сефардами та ашкеназі.

ГОЛОВНИЙ УРОК РУЇНИ.

Вкрай неприємні асоціації викликає сучасність з добою Руїни. Про неї часто згадують але її досвід не вивчають. Мовляв "це ж більше 300 років тому, тепер світ інший".

А "фішка" Руїни була як раз не в тому, що українці чубились, а в тому що довіряли "союзникам" і шукали "старших братів".

Чим закінчилася дружба з мос...ми всі знають. Але забувають як поляки розстріляли про польського Виговського, а долю про турецького Юрія Хмельницького ми точно не знаємо досі (лише, що турки закатували). Легендарний Дорошенко - "сонце руїни", добровільно склав булаву коли фактично виграв (!!!), бо такі гарні турецькі союзники йому попались.

Світ ділиться на чужинців і українців. Крапка. Немає ніяких "орко - ельфійських" протистоянь. Якщо ми це будемо чітко усвідомлювати то й міжнародна політика буде на порядок ефективніше і "партнери",як не дивно, будуть корисніше на порядок.

Гасло "Православ'я або смерть" (точніше переклад гасла "ортодоксія о танатос" адже воно є першоночально елінським) офіційно заборонено в РФ і внесено в список екстремістських матеріалів за номером 865.

Щє до офіційної заборони цього еллінського за походженням гасла, проти нього особисто виступив голова РПЦ патриарх Кирило (Гундяєв).

"Якщо ми чуємо слова "православ'я або смерть !" треба побоюватись такого проповідника" - прямо заявив він щє в далекому 2009 році. Цікаво, що це було напередодні державної заборони і моспатріархія явно не реагувала на рішення влади, а просувала власну позицію. Скорш за все рішення влади було прийнято після відповідних консультацій.

За використання гасла в РФ реально пресують. Наприклад,можна сісти на декілька діб за репост з його використанням.

Так що тим хто намагається роздивитись в ньому "рашизм", я раджу припинити лицемірство і чесно визнати свою неприязнь до православного християнства і ,відповідно, до традиційної української культури яка з ним тісно пов'язана.

"ТЕОЛОГІЯ ДЛЯ ХРЕСТОНОСЦІВ" - КНИГА МОГО ДРУГА І ДУХІВНИКА.

Отець Ярослав (Ясенець) Yaroslav Yasenets , мій друг, духівник та багаторічний партнер з інтелектуальних та духовних пошуків,випустив книгу. Це гідний плід його багаторічної праці та творчості.

Замовити можна тут: https://t.me/knyharnia_otium/545?single

"Блеф і страшна для українства небезпека большовицької українізації України лежить в тому, що правляча тепер Україною московсько-інтернаціональна верства намагається вживати української мови не для того, щоб самій злитись з українським народом в одну національну цілість і сотворити на Україні свою місцеву владу (свою українську державу), а для того, щоб під покришкою "народньої" української мови прищеплювати народові свої не місцеві, московсько-інтернаціональні політичні змагання.

© В'ячеслав Липинський.