148 окрема артилерійська бригада ДШВ ЗСУ

"Я професійний металург, але не професійний військовий, проте успішно виконую бойові завдання на фронті": історія пілота "Люкса"

"Люкс" - аеророзвідник реактивної батареї 148-ї бригади. Він допомагає відбивати штурми. Чоловік пройшов через окупацію з родиною в Київській області. Боявся, що росіяни доберуться до його дітей та жінки. Тому, вирвавшись з окупації, відразу пішов у військкомат.

“Росіяни вже були дуже поруч із моїм домом. Моє підприємство розбомбили… Я професійний металург, але не професійний військовий, проте успішно виконую бойові завдання на фронті! Ми захищаємо свою родину, тому відсидітися не вийде ні в кого, бо росіяни прийдуть до тебе додому”.

У мирному житті “Люкс” 10 років відпрацював на заводі та виростив двох доньок. За два роки він став досвідченим аеророзвідником.

“Найважче мені було тільки з самого початку. Зараз легше обрати своє місце у війську відповідно до цивільного фаху, більше часу на навчання. У війську ти адаптуєшся. Згуртованість велика, кожен знає свою роботу".

Репортаж з бойової позиції мавікістів

5 ранку. Ми на позиції пілотів реабатру. У бліндаж забігає піхотинець. "П@дари прорвалися, зараз арта їх вибиває!” - кричить.

Звідси чути стрілецькі бої. Відстань між нами та противником змінюється по кілька разів на день. Штурмують.

Коли між нами та росіянами залишається 800 метрів - пілот каже:

“Ми - “очі” піхоти. Що буде якщо ми всі відійдемо? Заспокойтеся! головне, що ми дали п@зди їхній броні! А під@рів зараз виб’ємо”.

Чути прицільні “прильоти” по нашій посадці. Є загроза прориву. Він продовжує коригувати арту.

“Противник не встигає закріпитися. Якщо під@ри пройдуть, знатиму про це першим і буду їх чекати. Я третій рік на війні", - каже “Спарта”.

Він навчався на юриста. Війна застала на Волині. Ще міг виїхати, але долучився до ЗСУ разом з усіма своїми друзями. Став командиром відділення штурмовиків. Навчився опановувати себе в критичних ситуаціях. Пройшов крізь втрату побратимів і поранення. Міг списатися, але повернувся на фронт.

Черговий накат відбито.

Наші воєнкори. Ви роками показуєте війну з бойових позицій, так само як і ми, ризикуючи власним життям. Ви заїжджаєте з нами пізно вночі під снарядами та FPV-дронами. Стійко і з жартами пересиджуєте під обстрілами, а потім робите матеріали, від яких в нас мокріють очі і розпирає гордість за своїх.

Ви пропускаєте через себе радість та біль наших військових. Ваші глибокі історії розповідають всьому світу правду про війну в Україні. Вони чіпляють. Ви фіксуєте, як ми звитяжно виборюємо перемогу та сприяєте поставкам іноземних зразків озброєння й снарядів. Ваша заслуга є в тому, що нам є чим палити окупантів.

Направду воєнні кореспонденти - наші друзі, бо ви залишаєте наші імена в історії - створюєте для майбутніх поколінь хроніку про те, як ми билися за вільну Україну.

Воєнна журналістика - це також важко і небезпечно, але попри все з року в рік ви показуваєте фронт, допомагаєте закривати наші збори та вболіваєте за кожного з тих, хто в пікселі.

З днем журналіста України, професійні, сміливі та чуйні медійники! 💪🤝🇺🇦
Сил, витримки та гарних історій. Будьте нам живі та здорові.
Мріємо на наближаємо той час, коли ви зафіксуєте нашу перемогу та остаточний розгром російських окупаційних військ.