Перебуваючи на чергуванні у Вічності, учень скорботи починає сприймати всі печалі тимчасових форм як радість, розуміючи, що зовнішні шляхи людини, весь сенс її поточного дня - швидше досягти звільнення. Коротше, простіше і легше скинути омертвілі пелени сприйняття життя як форми однієї землі та почати діяти як жива свідомість двох світів.
Перед тобою майорять образи людей, що живуть у найрізноманітніших умовностях. Ряд, низка народжень, низка смертей. Ти живеш в атмосфері тривалої, жорстокої війни і знаєш, що за кожним уступом гір тебе може зустріти куля ворожа.
Навіщо, здавалося б, тобі, людині високого духовного розвитку та устремлінь, людині колосальної освіти, ерудиції якої нелегко віднайти рівних, людині унікального розуму і таланту, навіщо тобі жити під постійною загрозою смерті? Серед кретинів та вбивць, серед тупих і розбещених, з якими тобі доводиться зустрічатися кілька разів на день?
В учнівстві немає питань зовнішньої справедливості, яка завжди запитує навіщо і чому. Між типовим трактуванням «щастя» і діяльністю учня - діяльністю любові і миру - така дистанція, як між дикуном, що не відходив від свого поселення далі десяти миль, і культурною людиною.
І навіть це порівняння мало допоможе тобі зрозуміти свої та чужі земні обставини, якщо твої очі не втратили здатності плакати, вуха можуть ще сприймати образи і язик може ще промовити вразливе слово.
Поки в тобі це живе, ти не матимеш сил тримати в руках чашу твого Учителя, що взяв на себе спільну діяльність на землі з тобою.
Перенесись тепер зі мною з цієї маленької кімнати, де ми з тобою сидимо, з твоїх звичних обставин, із турбот про брата, із атмосфери війни та постійних сутичок із горцями Кавказу у світове поле діяльності Життя.
Що залишається в тобі зараз непорушним? Що бачиш ти в навколишньому світі? Ти бачиш лише дві речі, плодом яких є земля і все на ній: любов та праця.
Любов творить непрестанно. І Її діяльність, не відокремлена від Неї, двояка. Вона діє, підіймаючи людей на високий шлях і допомагаючи їм вдосконалюватися. І Вона ж переливається дією як їхнею працею на землі, зближуючи людей, єднаючи їх, зрощуючи їх, як квіти та плоди, для майбутніх поколінь.
Серед тисяч і тисяч форм, що безладно метушаться - миготливих вогнів, що чадять - ти бачиш окремі вогні, що рівно горять, бачиш навіть цілі вогнища, що горять багаттями рівного вогню.
Що це таке? Чому одні - більшість - вогні блимають і наповнюють смородом все навколо себе? Чому окремі вогники не згасають серед цих болотяних вогнів? Чому не спалюють все навколо себе палаючі стовпи і вогнища полумʼя?
Тремтячі, миготливі вогники - це ті, хто працює в потоці пристрастей і розуміння однієї землі. Всі втілення цих людей не враховуються, тому що ніхто з них не усвідомив, що перебуває у Вічності. І діяльність їхня, удосконалюючи їхню особистість, не могла розбити перегородок умовності і не увійшла в їхню вічну, духовну творчість. Дух їхній оживотворяється особистою любовʼю, зрідка поривами самовідданості, поривами до краси, спалахує миттєвостями і водночас занурюється знову в оболонку особистості.
Ще ти бачиш зовсім дрібні крапки, що ледве тліють. Придивися: одні з них світяться слабо, але рівними крихітними вогниками, - це тварини. Інші вергають громи. Це дикі тварини, а також згаслі свідомості людей. Зараз ти не зможеш відрізнити вогнів диких тварин, що сиплять снопами червоних іскор, від темних, згаслих свідомостей, які теж вивергають іскри та зигзаги блискавиць. І ті і інші для твого погляду зараз однаково огидні і однаково смердючі.
Дивись тепер на сяюче широке поле рівних вогнів. Це шматочок землі, очищений людьми від сліз, скорбот, страждань. Це місце, де мешкають знаючі. Ті, хто знає, що земля є життя діяльності, в якій проживаються всі пристрасті і через яку входять у Вічність. Це місце щасливих, вільних від пристрастей, які трудяться з миром в серці.
Прожити на землі без праці - цілком рівнозначно тому, що прожити без користі і для себе, і для всесвіту.
Перед тобою майорять образи людей, що живуть у найрізноманітніших умовностях. Ряд, низка народжень, низка смертей. Ти живеш в атмосфері тривалої, жорстокої війни і знаєш, що за кожним уступом гір тебе може зустріти куля ворожа.
Навіщо, здавалося б, тобі, людині високого духовного розвитку та устремлінь, людині колосальної освіти, ерудиції якої нелегко віднайти рівних, людині унікального розуму і таланту, навіщо тобі жити під постійною загрозою смерті? Серед кретинів та вбивць, серед тупих і розбещених, з якими тобі доводиться зустрічатися кілька разів на день?
В учнівстві немає питань зовнішньої справедливості, яка завжди запитує навіщо і чому. Між типовим трактуванням «щастя» і діяльністю учня - діяльністю любові і миру - така дистанція, як між дикуном, що не відходив від свого поселення далі десяти миль, і культурною людиною.
І навіть це порівняння мало допоможе тобі зрозуміти свої та чужі земні обставини, якщо твої очі не втратили здатності плакати, вуха можуть ще сприймати образи і язик може ще промовити вразливе слово.
Поки в тобі це живе, ти не матимеш сил тримати в руках чашу твого Учителя, що взяв на себе спільну діяльність на землі з тобою.
Перенесись тепер зі мною з цієї маленької кімнати, де ми з тобою сидимо, з твоїх звичних обставин, із турбот про брата, із атмосфери війни та постійних сутичок із горцями Кавказу у світове поле діяльності Життя.
Що залишається в тобі зараз непорушним? Що бачиш ти в навколишньому світі? Ти бачиш лише дві речі, плодом яких є земля і все на ній: любов та праця.
Любов творить непрестанно. І Її діяльність, не відокремлена від Неї, двояка. Вона діє, підіймаючи людей на високий шлях і допомагаючи їм вдосконалюватися. І Вона ж переливається дією як їхнею працею на землі, зближуючи людей, єднаючи їх, зрощуючи їх, як квіти та плоди, для майбутніх поколінь.
Серед тисяч і тисяч форм, що безладно метушаться - миготливих вогнів, що чадять - ти бачиш окремі вогні, що рівно горять, бачиш навіть цілі вогнища, що горять багаттями рівного вогню.
Що це таке? Чому одні - більшість - вогні блимають і наповнюють смородом все навколо себе? Чому окремі вогники не згасають серед цих болотяних вогнів? Чому не спалюють все навколо себе палаючі стовпи і вогнища полумʼя?
Тремтячі, миготливі вогники - це ті, хто працює в потоці пристрастей і розуміння однієї землі. Всі втілення цих людей не враховуються, тому що ніхто з них не усвідомив, що перебуває у Вічності. І діяльність їхня, удосконалюючи їхню особистість, не могла розбити перегородок умовності і не увійшла в їхню вічну, духовну творчість. Дух їхній оживотворяється особистою любовʼю, зрідка поривами самовідданості, поривами до краси, спалахує миттєвостями і водночас занурюється знову в оболонку особистості.
Ще ти бачиш зовсім дрібні крапки, що ледве тліють. Придивися: одні з них світяться слабо, але рівними крихітними вогниками, - це тварини. Інші вергають громи. Це дикі тварини, а також згаслі свідомості людей. Зараз ти не зможеш відрізнити вогнів диких тварин, що сиплять снопами червоних іскор, від темних, згаслих свідомостей, які теж вивергають іскри та зигзаги блискавиць. І ті і інші для твого погляду зараз однаково огидні і однаково смердючі.
Дивись тепер на сяюче широке поле рівних вогнів. Це шматочок землі, очищений людьми від сліз, скорбот, страждань. Це місце, де мешкають знаючі. Ті, хто знає, що земля є життя діяльності, в якій проживаються всі пристрасті і через яку входять у Вічність. Це місце щасливих, вільних від пристрастей, які трудяться з миром в серці.
Прожити на землі без праці - цілком рівнозначно тому, що прожити без користі і для себе, і для всесвіту.