Олег Шарп

🍁 Акція протесту у Тбілісі біля будівлі парламенту проти підсумків виборів завершилася спокійно та без ексцесів, - Reuters.

👆 Саме це остаточно зневірює. Рускій мір «без ексцесів» не подолати - доведено історією.

🍁 Санду - YES! І це за великим рахунком важливіше для України, аніж фактична втрата Грузії.

🍁 Щодо вимушеної еміграції - декілька нотаток на полях.

Був час подивитись останній тренд соцмереж. А вони (соцмережі), як велика зграя маленьких рибок - їх кидає зі сторони у сторону в залежності від того, хто на цей раз виявився хедлайнером якогось досвіду - власного чи соціального.

Так от, щодо вимушеної еміграції...

Знаєте, майже будь-яка еміграція вимушена, і це не туризм. Люди рідко переїжджають кудись від хорошого життя. Завжди цій стресовій події, як правило, передує якийсь негативний досвід у своїй країні, а тому люди просто шукають кращої долі, кращого заробітку, кращої освіти, кращої безпеки, кращих умов життя. Знаходять? У кожного власний досвід.

Проте, у час війни майже усі перелічені мотиви перекриває основний - безпека дітей. Я не нівелюю такі мотиви, як власна безпека, безпека похилих батьків, втрата житла тощо, але основним все ж таки залишається безпека дітей. Заради неї доводиться йти на зниження стандартів життя, роботу не за спеціальністю, прийняття іншого менталітету.

Хочу моя донька, яка, з огляду на колишню роботу батька, з 12 років живе за кордоном (Японія, Китай, Європа, зараз США) взагалі не визнає такого поняття, як "менталітет". Для неї жителі усіх країн, усіх релігій і усіх кольорів шкіри діляться лише за двома критеріями: шляхетна людина чи ница, підтримує вона Україну чи торгує своєї совістю і виправдовує дії росії. Все!

Просто, за великим рахунком є люди, у яких дім там, де він народився, а є ті, у яких дім завжди з собою. І це залежить не від патріотичності людини, а від суто особистих рис.

Є ті, хто, проживши 20 років за кордоном, не можуть звикнути до того, що там життя інше, аніж у нас. Воно не краще, не гірше, воно просто ІНШЕ. А є ті, хто швидко вивчив мову і вже через півроку з головою занурився у місцевий колорит та спокійно сприймає ті умови, в які його поставило життя. При цьому не забуває Україну.

Наприклад, один успішний бізнесмен, який проживає у США вже 14 років, щомісяця віддає на потреби ЗСУ тисячі доларів. Саме він зараз купляє за свої кошти розвідувальні безпілотники Black Hornet, на які ми з вами збирали гроші у першій половині року.

Я йому весь час кажу: "Друже, давай я тебе публічно подякую - заодно прорекламую." Відмовляється... Каже: "Це найменше, що я можу зробити для своєї країни, а ти краще рекламуй наших воїнів та розповідай людям, що до чого. Бо багато вже зневірилось, а робити цього не можна."

Проте, зустрічав тут і людей-лямблій. Вони ніколи нікому не будуть вдячні, всі їм заборгували, будь-де їм буде погано. Їм фіолетова, яка влада в Україні, як закінчиться війна і чи збережеться наша державність. Головне, щоб продовжували виплачувати матеріальну допомогу, і щоб був такий же б`юті-салон, як у Києві чи Жмеринці. Але хто я такий, щоб їх засуджувати? Люди народились рівними, а значить мають право бути різними...

Чи багато людей повернеться в Україну? За оптимістичним сценарієм, відсотків 70. Хто з патріотичних почуттів, хто не зможе продовжити статус, хто не знайде себе у жодній сфері за кордоном. Деякі залишать старших дітей на навчання - особливо хлопчиків. Але як тільки закінчиться війна - багато людей повернеться. І це вже будуть зовсім інші люди - збагачені досвідом життя в іншому середовищі. Ті, хто більш фахово розставлятиме пріоритети та цінити своє.

Будуть й ті (зараз більше про чоловіків), хто одразу виїде до своїх сімей за кордон. Частина з них потім теж повернеться, але перший рефлекс буде виїхати. Від цієї влади, від щохвилинної пам`яті про вибухи, від того, що завжди буде асоціюватись з війною.

І все ж найбільша моя дяка тим людям, хто залишився і залишиться в Україні. Попри все. Ми всі, хто зараз за кордоном, у якомусь сенсі "ухилянти". Хоч і донатимо, хоч і підтримуємо, хоч і допомогаємо, хоч і рятуємо своїх близьких, але історію творять ті, хто в Україні. За це їм низькій уклін.

Радити нікому нічого не збираюсь. У мене в підписниках розумні та самодостатні люди - самі розберуться, що до чого, і яка ціна їх власних вчинків. Обійняв.

В оточенні Трампа є люди, які підтримують Україну. Серед його кандидатів на важливі міністерські посади або адміністрації є люди, які не хочуть, щоб їх вважали пропутінськими. Це може прибрати мотиви, що стримують Байдена у підтримці України.

🍁 Ще один штрих до портрету «хороших рускіх».

У розмові з Die Zeit Навальна (на росії у реєстрі «екстремістів та терористів» - ха-ха) так відповіла на запитання про те, як вона оцінює український наступ у Курській області: «Ця ситуація має дві сторони». Такі атаки, на її думку, ще більше згуртують російський народ і зміцнять владу Путіна.

На запитання, чи вважає вона постачання зброї Україні правильним рішенням, Навальна відповіла: «Важко сказати, бомби ж вражають мирних росіян також».

Крім того, Навальна продовжує наполягати, що це виключно «війна Путіна». На зауваження про те, що саме звичайні російські солдати щодня жорстоко атакують українців, вона відповіла: «Звичайно, люди воюють. Але це не їх війна».

Ну, а щоб не палитись зовсім відверто, вдова заявила, що «Росія КОЛИСЬ має вибачитися перед Україною».

Вибачитись… Колись... Дякуємо, дуже дякуємо.

Цинізм, вєлічіє та марнославство зникають у таких людей тільки тоді, коли вони стають невидимими на екрані тепловізора. Все інше - компроміс.

UPD. До речі… Підводячи підсумки цього інтерв’ю, в Німеччині вже заявили, що Навальна не має жодного співчуття до українських жертв російської агресивної війни:

"Очевидно, що вона не розуміє законне право України на самооборону".

На думку низки німецьких політекспертів, Навальна - «партнер, який не заслуговує на довіру для відповідальної політики в рамках міжнародного права» - вона скоріше «адвокат імперських претензій росії». Нема чого й додати… 🤷‍♂️

🍁 Ви знаєте, що у передвиборчій гонці у США я підтримую Харріс. Бо вважаю її кращим вибором з точки зору інтересів Києва. Ми ж відкрито говоримо про вибори у Молдові та Грузії з цієї позиції - так чому не можемо говорити так само про США? Можемо, і це не втручання у вибори, а аналіз наслідків для України.

Але щоб все, що я пишу, не виглядало однобокою пропагандою, наведу викладену New York Times думку експертів із зовнішньої політики республіканців - Роберта О'Брайєна, який обіймав посаду радника Трампа з нацбезпеки, та Елбріджа Колбі, помічника міністра оборони при Трампі.

Зокрема, Колбі заявив, що Трамп готовий «зважати на своїх суперників і готовий до переговорів з ними». Мовляв, нинішнє становище Білого дому в Україні пов'язане з відсутністю гнучкості та прагматизму, властивих Трампу.

Колбі заявив, що за адміністрації Трампа Україну не повинні приймати до НАТО. Також з Росією «має бути правдоподібна домовленість, яка дозволить уникнути війни» із Заходом загалом.

О'Брайєн, у свою чергу стверджує, що Трамп також вестиме політику непередбачуваності, коли росіяни «не знають, що ми робитимемо, але водночас розмовлятимемо з росіянами і бути з ними сердечними».

Це те, чого люди, нібито, не розуміють. Трамп був дуже сердечний із путіним. Він був сердечний із Сі Цзіньпіном. Але він використав цю щирість, щоб говорити їм дуже жорсткі, важкі речі, - заявив експерт.

Ключовим важелем тиску на Росію щодо України він називає санкції:

«Я ввів би масштабні санкції — не символічні санкції — наклав би повні санкції на Центральний банк рф, наклав би вторинні санкції на китайські компанії, які ведуть бізнес з росією, скоротив би прибуток, який отримують путін та олігархи. Це може призвести до того, що вони сядуть за стіл переговорів з українцями в дусі доброї волі. Це один із підходів».

Експерт вважає, що Трамп не піде на військову ескалацію, але він може піти на економічну ескалацію і стимулювати їх до досягнення рішення.

Колбі також вважає, що військового рішення щодо України у США не буде, тому що «українці стикаються з дуже серйозними проблемами з робочою силою, нестачею боєприпасів, яка не має нічого спільного лише з силою волі, але пов'язана з виробничими потужностями західного світу».

«І зрештою, потрібно укласти перемир'я десь уздовж лінії зіткнення, на лінії фронту, тому що саме так закінчуються війни, подібні до цієї», - додав Колбі.

Брайєн при цьому вважає, що потрібно перекласти тягар подальшого озброєння Києва на європейців:

«Тільки Німеччина має більшу економіку, ніж Росія. Німеччина могла б, по суті, самостійно вирішити російську загрозу із застосуванням звичайних озброєнь», - додав він.

Іншими словами, закінчення війни по лінії фронту, переговори з путіним, перекладання тягаря війни на Європу, відмова у вступі до НАТО та перетворення України на буферну зону. Це план Трампа, якщо він повернеться до влади.

* * *
Тепер від себе… Буферною зоною з багатьох об'єктивних причин Україна більше не буде. І ніякі концепції нейтралітету тут вже не допоможуть. Або ми до останнього бʼємося за НАТО, або ми станемо частиною руского міра.

Наразі 60% українців (у лютому було 72%) говорять, що вони готові терпіти війну стільки, скільки буде потрібно. Але є вимога справедливого розподілу тягаря війни.

Журналіст, якого я давно поважаю, сказав щось на кшталт того, що спочатку відстоємо державність, а з корупцією розберемось потім. З однієї сторони можна погодитись. З іншої, коли українці бачать умовних прокурорів з інвалідністю та голів МСЕК з мільйонними статками, це викликає відчуття агресії та зневіри. І повірте, з тих 60%, хто був готовий терпіти війну «до кінця», незабаром буде 50%, а потім і меншість.

Бо людям важлива не тільки перемога, але й СПРАВЕДЛИВІСТЬ. Так що саме з причини того, що тягар цієї війни розподілений в Україні дуже несправедливо, більшість людей може у серцях погодитись на трампівський підхід до завершення війни.

Сумні наслідки цього розумію, але вважаю, що проживаючи в Америці, не маю права щось радити українцям, які щодня живуть під ракетами, бомбами та постійним стресом.

🍁 Набирає обертів протистояння в Грузії.

Представники опозиції мають намір поділитися докладними доказами порушень з місцевими та міжнародними партнерами і спостерігачами.

Грузинське відділення Transparency International вже відмовилося визнавати легітимними попередні результати виборів до парламенту. А лідери партій «Єдиний національний рух» і «Коаліція за зміни» заявили про ухвалене рішення не входити до Парламенту і не отримувати мандати.

Що цікаво… Статки Бідзіни Іванішвілі, найвпливовішої людини в Грузії, на якого спирається «Грузинська мрія», оцінюється в 7,6 мільярда доларів, що становить чверть ВВП країни.

Politico випустила матеріал «Людина, яка купила країну». Цей «бізнесмен», який основні статки заробив на ерефії, дійсно купив країну з потрохами. Грузія стала другим Придністров’єм, де володар компанії «Шеріф» також приватизував цей проросійський анклав.

Але рано списувати опозицію - в неї ще є шанс. Невеликий, але є. Наскільки він дієвий, подивимось у найближчі дні.

І останнє. Обʼєктивно результат прийдешніх виборів у Молдові повинен хвилювати українців значно більше, аніж у Грузії. Чому, поясню в окремому матеріалі про Молдову.

🍁 Сприймайте це як хочете, але окремі джерела стверджують, що Лукашенко хоч і піде на вибори в 2025 році, але на перемогу в них не розраховує. Боротися за владу, як у 2020 році, він вже не планує.

Вусатий дрищ побоюється, що така боротьба для нього закінчиться долею Януковича. Тому зараз «президент» Білорусі всіляко відбілює себе і відсторонюється від путіна. У разі перемоги ліберальних сил він розраховує на спокійну пенсію. Бо сподівається, що зможе забезпечити собі мирну передачу влади і отримати гарантії для сина Миколи.

На підтвердження цієї інформації декілька останніх фактів:

👉 На форумі БРІКС Лукашенко показово дав інтерв'ю «ворожому» західному журналісту. В якому видав шедевральне: виявляється, Путін вторгся в Україну з території Білорусі без його дозволу!

👉 Далі… В одному з останніх інтерв’ю Лукашенко несподівано відповів на запитання про те, "чий Крим?" Білоруський диктатор заявив, що з погляду міжнародної юриспруденції, Крим не належить Росії. Оскільки у світі не визнають цю територію російською, це питання "врегульовано" односторонньо.

👉 І, нарешті, тиждень тому Лукашенко мав довгу розмову з представниками Держдепу - це він сам підтвердив. Після чого, за словами свідків, ходив «замислений та малоемоційний».

Навіть якщо все так, путін не дасть просто так зіскочити Лукашенку зі свого гачка. Але враховуючи те, що картопляний диктатор хворіє тяжкою формою діабету (у нього навіть відняли чотири пальці на нозі) і почувається все гірше, Лука, якому залишилось недовго, може псіханути і зробити по-своєму.

Поки що це гадання на кавовій гущі, але деякі сигнали того, що повне домінування путіна трохи набридло старому бульбодранику, все ж таки є. Подивимось.