У четвер Уряд звільнив першого заступника Міністра у справах ветеранів Віктора Байдачного — ветерана російсько-української війни.

За його кураторства, попри шалений спротив, запрацювало Національне військове меморіальне кладовище. Паралельно розбудовувалася мережа державних ветеранських просторів, перші з яких уже скоро мають відкритися.

Позиція була простою: не дозволяти будувати абияк, розтягувати державні гроші й заробляти на ветеранах та пам’яті загиблих.

При цьому — мінімум медійності й чиновницької показухи. Без пафосних нарад, правильних фоточок та підготовлених картинок для начальства. На об’єкти — без попередження, щоб бачити реальність, а не декорації. Просто робота і вимога результату.

Схоже, саме це й стало головною «проблемою».

З першого дня після призначення Віталія Кіма стало зрозуміло: новій команді буде незручно з людиною, яка не промовчить і не домовиться там, де бачить ризик для державних грошей чи якості робіт.

Тому її вирішили прибрати.

Паралельно, схоже, почали шукати «правильного» ветерана на заміну — публічного, зручного і керованого, щоб ветеранській спільноті можна було показати: одного ветерана просто замінили іншим.

Але звільнення вже відбулося, а нового першого заступника так і не призначили.

Схоже, знайти охочого бути красивою вивіскою для чужих рішень виявилося не так просто.

Бо принциповий заступник, який лізе в кошториси, вимагає якості й питає, куди йдуть гроші, страшенно заважає.

Особливо коли гроші треба «освоювати» вже сьогодні.

От і вся кадрова політика.