Майже рік тому я писав, що прямим наслідком довготривалої війни є різке падіння якості піхоти. Сьогодні додам до цього істотне погіршення рівня офіцерського складу. Всіх ланок, від молодшої до вищої. З одного боку це дивує, враховуючи наявність великої кількості хороших командирів з бойовим досвідом. Проте факти кажуть про інше – чим довше йде війна, тим більше у війську некомпетентних офіцерів, які не можуть адекватно виконувати свої обов’язки.
Сьогодні знайти гарного командира роти є надскладним завданням. Те саме стосується батальйонної ланки і вище. Причин цьому декілька:
1. Висока інтенсивність бойових дій передбачає значні втрати серед командного складу молодшої та середньої ланок.
2. Різке розширення війська, яке виливається в збільшення штатів наявних підрозділів та масове формування нових. Бойових чи просто толкових командирів для них не вистачає.
3. Щоб виростити толкового командира роти потрібно мінімум чотири роки. Проте наразі такої розкоші немає. Та і командири взводів на повномасштабній війні стільки не живуть.
4. Толковий командир взводу, далеко не обов’язково стане гарним командиром роти. Бо це зовсім інший рівень фаху та відповідальності. Те саме стосується ротного, якого призначають командувати батальйоном. Для заняття вищої посади в нього немає необхідного досвіду і навичок. Сюди можна додати швидке просування по службі під час війни що призводить до того, що людину з новою зірочкою на погоні призначають на вищу посаду, з якою він не зможе впоратися.
5. Чим довше йде війна, тим більше падає мотивація. Після тривалої служби «в полях» чимало командирів-фронтовиків прагнуть перевестися служити в якийсь зі штабів чи підрозділів у тилу. Їх можна зрозуміти: втома, поранення, вигорання, загибель товаришів, проблеми в родинах. Проте замінювати їх, зазвичай, нема ким.
6. Якість підготовки курсантів воєнних академій в цілому залишається незадовільною. Коли новоспечений лейтенант потрапляє у бойовий підрозділ, то відразу стає зрозумілим, що командувати людьми йому не можна доручати. Треба навчатися наново, тепер вже на практиці.
Це одна з причин того, чому на даному етапі війни не варто масово формувати нові бригади. Офіцерів для них набирають в буквальному сенсі «по оголошенню», якість їх дуже сумнівна. І навіть якщо в таку бригаду потрапляє толковий командир роти чи батальйону, то він швидко розчиняється в загальній сірій масі інших офіцерів. Цікаво, що це проявилося ще більше року тому, під час «контрнаступу». Тоді одна з новостворених «леопардових» бригад мала настільки кепське командування на всіх рівнях, що бойовий дебют цих довгоочікуваних «Леопардів» обернувся ганебним фіаско. Зараз становище ще більше поглибилося.
Втішає одне – процес обоюдний і на армію нашого противника також поширюється.
Сьогодні знайти гарного командира роти є надскладним завданням. Те саме стосується батальйонної ланки і вище. Причин цьому декілька:
1. Висока інтенсивність бойових дій передбачає значні втрати серед командного складу молодшої та середньої ланок.
2. Різке розширення війська, яке виливається в збільшення штатів наявних підрозділів та масове формування нових. Бойових чи просто толкових командирів для них не вистачає.
3. Щоб виростити толкового командира роти потрібно мінімум чотири роки. Проте наразі такої розкоші немає. Та і командири взводів на повномасштабній війні стільки не живуть.
4. Толковий командир взводу, далеко не обов’язково стане гарним командиром роти. Бо це зовсім інший рівень фаху та відповідальності. Те саме стосується ротного, якого призначають командувати батальйоном. Для заняття вищої посади в нього немає необхідного досвіду і навичок. Сюди можна додати швидке просування по службі під час війни що призводить до того, що людину з новою зірочкою на погоні призначають на вищу посаду, з якою він не зможе впоратися.
5. Чим довше йде війна, тим більше падає мотивація. Після тривалої служби «в полях» чимало командирів-фронтовиків прагнуть перевестися служити в якийсь зі штабів чи підрозділів у тилу. Їх можна зрозуміти: втома, поранення, вигорання, загибель товаришів, проблеми в родинах. Проте замінювати їх, зазвичай, нема ким.
6. Якість підготовки курсантів воєнних академій в цілому залишається незадовільною. Коли новоспечений лейтенант потрапляє у бойовий підрозділ, то відразу стає зрозумілим, що командувати людьми йому не можна доручати. Треба навчатися наново, тепер вже на практиці.
Це одна з причин того, чому на даному етапі війни не варто масово формувати нові бригади. Офіцерів для них набирають в буквальному сенсі «по оголошенню», якість їх дуже сумнівна. І навіть якщо в таку бригаду потрапляє толковий командир роти чи батальйону, то він швидко розчиняється в загальній сірій масі інших офіцерів. Цікаво, що це проявилося ще більше року тому, під час «контрнаступу». Тоді одна з новостворених «леопардових» бригад мала настільки кепське командування на всіх рівнях, що бойовий дебют цих довгоочікуваних «Леопардів» обернувся ганебним фіаско. Зараз становище ще більше поглибилося.
Втішає одне – процес обоюдний і на армію нашого противника також поширюється.