Ліпший кент Слуг народу, депутат Юрій Бойко знов підняв «флаг борьбы за идеалы сказки про одну историю и братскую дружбу». Ну, а чому би і ні, якщо ця лабуда спрацьовує завжди?! Як тільки немає чого сказати, одразу піднімають тему «русскава языка». Ах да! і памʼятників. Ну ок… Давайте поговоримо.
1. Мовне питання.
Беріть подвійні листочки. Ручки. Сідайте та пишіть, «В Україні не існує мовних проблем! Перевірочне слово - взагалі». В побуті люди спілкуються будь-якою мовою. І це право закріплено законом. Вийдіть на вулицю та самі послухайте. Тим же самим законом, який в свою чергу чітко вказує, що державна мова - українська. Тобто вдома чи із приятелем за келихом пива в барі, спілкуйся хоч на пушту. Але наприклад в державних установах, виключно українською. Це так просто, що багато хто не може досі зрозуміти. Приклад? Та будь ласка. В Ізраїлі або Німеччині запросто на вулиці можна почути російську або українську, але скрізь тебе оточує офіційна мова країни знаходження. Спитайте у Бойка, скільки обʼяв українською він чув в аеропорту Шереметьєво, чи на «великам и магучем» в аеропорту Орлі?
2. Памʼятники (назви вулиць).
Я ніколи не міг зрозуміти яке відношення Карли Лібкнехт (прості Господі) та Маркс мали до мого рідного Мелітополя? Роза Люксембург до речі також. І чомусь жоден шанувальник памʼятників леніну не може відповісти на просте запитання, «Чому ж декомунізація, яка сраною мітлою прибрала згадки про Кірова, Дзержинського та Фрунзе, навіть на торкнулась вулиць Фролова, Сухова та Абдалієва в тому ж Мелітополі»? Питання не в памʼятниках. Питання в тому, що від нас ретельно ховали справжню історію України. Справжню, а не написану під наглядом колегії московських вчених. Тепер Україна повертає втрачене. Це природньо.
3. Церква.
Взагалі не зрозумів претензій. В країні існує ПЦУ, себто православна церква України. Права на існування якої до речі, закріплені Томосом який країна отримала від Вселенського патріарха. А ще є сінагогі, мечеті, католицькі собори. Ахххххх… московську так звану церкву попросили на вихід. Дійсно, дичина якась. В Україні і московська церква із гарно налагодженою шпигунською сіттю.
А ось що нам точно заважає, так це природня толерантність до усіляких під@расів, які сьогодні розповідають про любов до України, а завтра із квітами зустрічають окупантів!
1. Мовне питання.
Беріть подвійні листочки. Ручки. Сідайте та пишіть, «В Україні не існує мовних проблем! Перевірочне слово - взагалі». В побуті люди спілкуються будь-якою мовою. І це право закріплено законом. Вийдіть на вулицю та самі послухайте. Тим же самим законом, який в свою чергу чітко вказує, що державна мова - українська. Тобто вдома чи із приятелем за келихом пива в барі, спілкуйся хоч на пушту. Але наприклад в державних установах, виключно українською. Це так просто, що багато хто не може досі зрозуміти. Приклад? Та будь ласка. В Ізраїлі або Німеччині запросто на вулиці можна почути російську або українську, але скрізь тебе оточує офіційна мова країни знаходження. Спитайте у Бойка, скільки обʼяв українською він чув в аеропорту Шереметьєво, чи на «великам и магучем» в аеропорту Орлі?
2. Памʼятники (назви вулиць).
Я ніколи не міг зрозуміти яке відношення Карли Лібкнехт (прості Господі) та Маркс мали до мого рідного Мелітополя? Роза Люксембург до речі також. І чомусь жоден шанувальник памʼятників леніну не може відповісти на просте запитання, «Чому ж декомунізація, яка сраною мітлою прибрала згадки про Кірова, Дзержинського та Фрунзе, навіть на торкнулась вулиць Фролова, Сухова та Абдалієва в тому ж Мелітополі»? Питання не в памʼятниках. Питання в тому, що від нас ретельно ховали справжню історію України. Справжню, а не написану під наглядом колегії московських вчених. Тепер Україна повертає втрачене. Це природньо.
3. Церква.
Взагалі не зрозумів претензій. В країні існує ПЦУ, себто православна церква України. Права на існування якої до речі, закріплені Томосом який країна отримала від Вселенського патріарха. А ще є сінагогі, мечеті, католицькі собори. Ахххххх… московську так звану церкву попросили на вихід. Дійсно, дичина якась. В Україні і московська церква із гарно налагодженою шпигунською сіттю.
А ось що нам точно заважає, так це природня толерантність до усіляких під@расів, які сьогодні розповідають про любов до України, а завтра із квітами зустрічають окупантів!