Любов варта всього

жовтаве світло астрономів місяця
досліджує поверхню наших спин
ми не спимо – ми дихаємо й світимось
а ніч у червні – всього шість годин

ми не спимо – ми лежимо без руху
нас упокорив пульс на двох один
а час кульгає аритмічно й глухо
бо ніч у червні – тільки шість годин

бо літо в червні пещене й примхливе
причин і скутків каламутить плин
одне за одним йдуть посухи й зливи
як ніч за днем і все – за шість годин

здавалося б – лови свою удачу
тасуй колоду з наслідків й причин
та наш протест недвижний і лежачий
бо ніч у червні всього шість годин

а за вікном – вільготність субтропічна
пахтить бензин палахкотить жасмин
ми безрухом затримуємо вічність:
любов у червні – тільки шість годин

Юрій Іздрик

Вже не вперше пишу й не вперше карбую рядки.
Звикла ставити коми, писати слова й додавати їх в зміст до листів.
Кожен лист починаю питанням одним «чи є десь ще ти?»
Наче йду по шляхах колись спалених нами мостів.

Тих листів вже забита шухляда моя у столі,
Вже чорнила скінчились не раз, наче доля дає мені знак,
Що не варто чекати, бо, звісно ж, ти не відповіси,
Проте й надія моя не вмирає, однак,

Вже не вперше я знаю й сама відмовляю собі,
Їх дарма надсилати. Дарма і писати, авжеж.
Адресат невідомий, зазначено просто «тобі»,
Листоноша не знає, куди надсилати — в повітря без меж?

І лишаю тому при собі ці сумні мемуари,
Наче пам'ять моя свій карбує в кімнаті музей:
У рядках цих нема ані крихти жалю чи омани,
Лишень правда гірка вся про те, як щосили біжу від жахливих ідей.

Від себе я тікати не взмозі, пробач,
Правду цю приховати навік аж ніяк я не зможу,
А який по рахунках у нас вже триває тут матч?
Хто програв з нас чи виграв ту кулю прокляту й ворожу?

По рахунках сплатили в зневірі й брехні,
Розбиваючи реальність на крихти й секунди,
Я не вперше пишу, але вперше читатимеш ти,
Якщо знайдеш колись серед мотлоху їх цілу купу.

Якщо після прильоту лишиться бодай хоч один,
Ти відкриєш. Побачиш нерівний й нервовий мій почерк,
І обнявши, сидітимеш, може, ще кілька годин,
Відчуваючи в венах текучості гіркий цей розпач.

Кажуть, поки живий, ще є шанс повернути назад,
Недописані миті спалити, відзняти на інший сценарій.
Якби знати, що більш не зустрінемось в той листопад
Я б відзняла наново усе до секунди останньої.

Я б хоч хай не майстерно зібрала до купи сюжет,
Перевтілила ролі життя, замінивши свій сум на надію,
Вірогідно, той фільм міг отримать добро на бюджет,
Бо у нім за весь час не лунало би фраз «я не зможу» й «не вірю».

І, можливо, на його прем'єру все ж хтось би прийшов,
Хтось дивився б в екран, розуміючи з перших секунд,
Що весь сенс цих моментів й надії — аби ти колись увійшов,
Прочитавши в листах про сердечний безжально триваючий бунт.

🌸Fire_Die
#віршіпідписників

Ми ходили з тобою під дощем
І були один одному теплим плащем
А коли зима замітала дороги снігом, зігрівалися теплим сміхом
Влітку потрапляли в дурні історії,
втрачали зв’язок, і це було геть не Ок

Я на пам’ять знала твій номер,
ти завжди відповідав, хоча сам не набирав
Нам нагадував вранішній спів птахів, що час розмов скінчився і телефон сів

Я хотіла з тобою ходити в Гори, Хотіла сказати, що ти моє море
Надіялась ти прочитаєш це
Між рядків, знаю, ти теж цього хотів

Нажаль цей світ нас підвів
І твоє серце назавжди спинив
Що лишається мені? Завжди
Пам’ятати твої вії на моїй щоці.

🌸100%illuminated
#віршіпідписників

❤️ «чи подобається мені моя робота/якщо так то що саме?» а якщо ні то чому ти досі там ?
#запитайсебе

❤️ «може сьогодні фільм та замовити піцу?»
#запитайсебе

❤️ «що сьогодні мені підняло настрій?»
#запитайсебе

твій ніжний погляд зводив мене з розуму,
я пам'ятаю кожен дотик твій,
в моїх думках нема ні краплі суму.
я хтіла бути леді твоїх мрій.
я буду пам'ятати тебе вічно,
як ми в траві дивились на зірки,
як під дощем ти цілував мене магічно,
як дарував мені назбирані квітки.
ще досі в снах я бачу лиш тебе,
за весь цей час ти зовсім не змінився.
згадаю, як ти обійнявши цілував моє плече,
як вперше повністю мені відкрився.
казав, що будеш поруч назавжди.
казав, що смерть нас не наздожене.
а мокрі очі лиш казали "не іди",
і спогади мої ніщо не віджене.

🌸Barbara
#віршіпідписників

❤️ «о котрій я сьогодні приділю час для себе?»
#запитайсебе

Я не шукав кохання,
Бо само
Воно мене знаходило раптово.
Бувало, на завдання ідемо,
І втома давить плечі стопудово,
І твань холодна хлюпає з чобіт,
І обливає дощ тебе і піт.
Присядеш на годину в хутірці
Спочити, перевірити гранати —
І співчуття побачиш на лиці
У дівчини, що вигляне із хати.
Вона тобі віддасть останній хліб,
Води в ковші з криниці принесе.
Оце і все.
Але на скільки діб
Рівнішає розтерзане шосе
У чорному страшному передгроззі.
І, підірвавши толом вражий дот,
Ти думаєш,
Що краща з нагород —
Вертатися назад по тій дорозі,
Де жде тебе у тихім хутірці
Остання крихта хліба у руці,
Джерельний хміль в кленовому ковші
І рідне слово ніжної душі.

Платон Воронько

❤️ «може час звернутися за допомогою до психотерапевта?»
#запитайсебе

Я сьогодні курю і курю папіроси
Я сьогодні смутний
Я сьогодні смутний я сьогодні
смертельно смутний
Бо люблю її коси

Вечір притих зачарований місяцем сонним
Де самотить наш парк
Я сьогодні не там ах я хочу у парк
Хочу бути розмовним

Але буду мовчать поки прийде четвер
Кілька стоскнених день
Бо не можу ж я перший — який зараз день
Місяць вечір завмер

За одною — одна — я курю папіроси
Я сьогодні смутний
Я сьогодні смертельно смертельно смутний
Я люблю її коси.

Семенко Михайль

Свобода
Цвіте земля -буду на волі,
де ти, де я -хочу побачити свободу.
Там наливаються зорі,
Прозорий відблиск народу.

🌸Тетяна Кунаш
#віршіпідписників

Загудів трамвай — і зник поволі
В місячному блиску, за домами,
Як зникає в лісі за кущами
Звір високий з зіркою на чолі.

Я один в провулку мовчазному.
Стрягнуть ноги у глибокий порох;
Не почує ані друг, ні ворог,
Як я наближаюся додому.

Володимир Свідзінський

❤️ «від чого сьогодні мені стане краще?»
#запитайсебе

Як не горю — я не живу.
Як не люблю — я не співаю.
Але цього я ще не знаю,

Бо завжди я — як полум’я.
Я мертвих всіх палю, палю.
Живих огнем своїм я грію.
І як я вмру — не розумію:

Життя моє — одвічнеє.

Павло Тичина

беззаперечно,
по моїх пошарпаних венах тече Дністер,
а мої очі зелені, мов товтри,
що покривають западини очних пустель

я дихаю і дихатиму тобою, а ти зроби так, щоб я стала для тебе любовʼю невичерпною
зроби з моїх рук зброю, хочеш забери дві єдині ноги
я б хотіла віддати все тобі, аби знову бути у мирі,
з тобою.

може мене недостатньо
і голос мій слабкий і ламкий
може користі від мене мало, але
я віддаю все, що я мала і все,
що у мене колись буде, Мамо

на тобі залишають рвані рани, котрі гоються так помалу
вони загнивають і мені теж болить, і помсти мені також завжди буде бракувало

я мрію заснути й прокинутись на одинці з тобою
проспати всю ніч, прокинутись після обіду
я не можу спати, болить у ритм із тобою
забери моє все, бо більше не спати не можу

я лягаю на землю й чую, як плаче разом із зі мною Земля
без тебе ні вона не вона, ні я не я
краще нам з нею згоріти до тла,
ніж прожити до віку без тебе

любове моя,
ти значно більше ніж ґрунт на якім я стою.

🌸Лія
#віршіпідписників

Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?

Григорій Сковорода

❤️ «ти як?» .
#запитайсебе

Осінь залетіла мені в душу,
Заплуталась у фіранках..
Я дивлюсь у вікно,
А життя крізь пальці просочується
Дивлюся у вікно,
А слова не викочуються.
Не викочуються,
не вискраблюються.
Осінь заплуталась в цих фіранках...
А я так і стояла..
Стояла. І вдивлялась.
Вдивлялась, у вікно своєї ж душі,
До самого ранку, до...
самого ранку
Осінь заплуталась у моїх фіранках..

🌸by Lady Bird
#віршіпідписників