Запуск в “Армії+” онлайн переведень військових – це космічний стрибок від совкової армії до сучасних Збройних Сил. Військові отримують право (спробу) обрати, з ким служити.
Ви знали, що для переведення навіть молодшого офіцера треба був дозвіл Головнокомандуючого, а звичайнісінького солдата - Начальника генерального штабу? А до цього військові мусив зібати погодження ще на близько 5-ти рівнях.
Уявляєте шизофренічність та неефективність такої процедури?!
В підсумку найкращі і найефективніші командири не могли наповнити свої підрозділи. Навіть якщо перевестися до них просилися тисячі військових.
Нормальні ж військові не могли вирватися від тупоголових мʼясників (не завжди, але часто), які за старих правил відчували себе феодалами.
Цю проблему, до речі, повністю так і не вирішено (хоч перший крок і зроблено). Але зарза про інше.
Так от, необхідність зміни цієї ідіотичної моделі була очевидна ще мінімум РІК тому.
Рік про неї говорили на всіх можливих публічних та непублічних платформах.
Про цю проблему чудово знали і в Генштабі, і в Міноборони. Більше того – в обох структурах були люди, які билися головою об стіну (керівництва), що цю проблему треба вирішити.
Нуль. Зеро. По-ба-ра-ба-ну. Допоки після зустрічі з громадськими організаціями президент не наказав ГШ і Мінобороні нарешті це вирішити.
І тут в мене питання до всіх нас: а ми як країна виживемо, якщо для вирішення очевидної проблеми Генштаб і Мінооборони потребують вказівки президента (і то після зустрічі з громадським організаціями)?
Це при тому, що схожих проблем в секторі оборони СОТНІ, якщо не ТИСЯЧІ! По кожній з них Генштаб і Мінооборони рухатимуться лише після вказівки президента (за підсумками чергової зустрічі)?
Бо така управлінська модель ще тупіша і менш ефективна від тої, яку вирішуємо он-лайн переведеннями через “Армія+”.
До речі, не факт, що вирішуємо (принаймні не швидко). Готовий посперечатися, що старий генералітет робитиме все, щоб зламати цю реформу. От побачите.
Ви знали, що для переведення навіть молодшого офіцера треба був дозвіл Головнокомандуючого, а звичайнісінького солдата - Начальника генерального штабу? А до цього військові мусив зібати погодження ще на близько 5-ти рівнях.
Уявляєте шизофренічність та неефективність такої процедури?!
В підсумку найкращі і найефективніші командири не могли наповнити свої підрозділи. Навіть якщо перевестися до них просилися тисячі військових.
Нормальні ж військові не могли вирватися від тупоголових мʼясників (не завжди, але часто), які за старих правил відчували себе феодалами.
Цю проблему, до речі, повністю так і не вирішено (хоч перший крок і зроблено). Але зарза про інше.
Так от, необхідність зміни цієї ідіотичної моделі була очевидна ще мінімум РІК тому.
Рік про неї говорили на всіх можливих публічних та непублічних платформах.
Про цю проблему чудово знали і в Генштабі, і в Міноборони. Більше того – в обох структурах були люди, які билися головою об стіну (керівництва), що цю проблему треба вирішити.
Нуль. Зеро. По-ба-ра-ба-ну. Допоки після зустрічі з громадськими організаціями президент не наказав ГШ і Мінобороні нарешті це вирішити.
І тут в мене питання до всіх нас: а ми як країна виживемо, якщо для вирішення очевидної проблеми Генштаб і Мінооборони потребують вказівки президента (і то після зустрічі з громадським організаціями)?
Це при тому, що схожих проблем в секторі оборони СОТНІ, якщо не ТИСЯЧІ! По кожній з них Генштаб і Мінооборони рухатимуться лише після вказівки президента (за підсумками чергової зустрічі)?
Бо така управлінська модель ще тупіша і менш ефективна від тої, яку вирішуємо он-лайн переведеннями через “Армія+”.
До речі, не факт, що вирішуємо (принаймні не швидко). Готовий посперечатися, що старий генералітет робитиме все, щоб зламати цю реформу. От побачите.