Анастасія Шептіфрац

‼️ Сьогодні останній день, коли ФОП повинні вперше сплатити військовий збір.

Нагадаю, що з 1 січня 2025 року змінилися правила сплати деяких податків для ФОПів:

✅ повернення обовʼязкової сплати ЄСВ

✅ введення військового збору

Строк сплати військового збору для ФОП - платників єдиного податку першої, другої та четвертої груп - 20 січня (сьогодні).
Його розмір становить 10 % від мінімальної заробітної плати - 800 грн.

Юридичні особи та ФОПи платники єдиного податку третьої групи почнуть сплачувати військовий збір у розмірі 1% від свого обороту за підсумками першого кварталу 2025 року.

Реквізити для сплати єдиного податку та єдиного соціального внеску можна знайти в електронному кабінеті платника податків та в додатку «Дія».
А реквізити для сплати військового збору на сайтах Держказначейства (https://www.treasury.gov.ua/rekvizyty-dokhidnykh-rakhunkiv-v-rozrizi-oblastei) та ДПС (https://tax.gov.ua/rahunki-dlya-splati-platejiv/)

Нещодавно в додатку Дії додали можливість сплати військового збору для ФОПів. Але в деяких користувачів ця кнопка не активна.
Можливо комусь вже вдалось?)

Магія ранку!
Коли ще всі і все довкола спить, жінка депутат (мама) вдихає і налаштовується на важливе🤞

Сьогодні, 20 січня 2025 року, Дональд Трамп офіційно вступає на посаду 47-го президента США. Тому цього тижня дуже багато буде новин навколо його інавгурації.

Але наша справа залишається незмінна - кожному на своєму фронті працювати на Перемогу🇺🇦

Випадково в «Книгарня «Є» натрапила на цю книжку.
Запитала у своєї подруги, залюбленої в книжки, чи читала вона її. На що вона відповіла, що це найбільш мотиваційне, що довелося читати за останній час, а ще «ця книжка ніби написана для тебе»🤔

Такої рекомендації мені звісно було достатньо.
Тому сьогодні вона вже в мене🤗

Поділюся враженням згодом. А хто вже читав - можите залишити свій відгук тут😊

Видихаю) сьогодні про кухню))
***
Робота роботою, але паралельно минає те, що називається життям. І вже ні для кого не секрет, що депутат теж буває на кухні 😅

Сьогодні наші серця розірвані новинами з Кривого Рогу💔
Тіла людей у автівках і на землі😞
Вже 4 загиблих та 5 постраждалих.

Не тільки навчальний заклад, а й дві пʼятиповерхівки пошкоджені вибухом🤬

Бідні люди рятують своїх улюбленців попри те, що самі постраждали…

Співчуття всім, хто постраждав від чергового терору.

Сьогодні хочу поговорити трішки про ментальне здоровʼя.

Тривалий стрес і напруга від війни призводять до змін у психіці, які ми не завжди помічаємо. На третьому році повномасштабного вторгнення кожен відчуває емоційне виснаження, душевну втому, моральне оніміння. І чи не кожен з нас час від часу ставить собі діагноз «депресія». Питання, це справді діагноз чи людина просто банально хоче виспатися від перевтоми? Та беззаперечним є факт, що українці, навіть ті, хто не бере участі в бойових діях і в кого рідні не перебувають на фронті, не загинули, потребують психологічної підтримки чи психіатричного лікування.

От чесно: невідомо, хто зазнає більшого психологічного навантаження – жінка з двома дітьми, чоловік якої служить у ЗСУ й п’ять днів не виходить на зв’язок, чи сам військовий.

Ми часто запитуємо одне одного: «Ти як?». Зазвичай чуємо у відповідь: «Живий/-а, і слава Богу». Це наче аксіома, бо для людини важливе життя саме по собі. Але яка його якість? Між тим основою якості нашого життя є саме ментальне здоров’я. І турбота про нього має стати нашою щоденною звичкою. Це не про егоїзм. Піклуючись про своє психологічне благополуччя,ми запобігаємо багатьом інших проблемам на роботі, у побуті, вихованні дітей. ..

Фундамент держави – це люди, а для їїзбереження та відновлення потрібна здорова нація. Недарма слоганом Всеукраїнськоїпрограми ментального здоров'я Ти як? ініціаторкою якої стала Олена Зеленська, є слова «Відновимо людину — людина відновить усе!». Програма спрямована на розбудову якісної системи надання послуг у сфері психосоціальної підтримки та розвиток культури піклування про ментальне здоров'я.

Вчора Верховна Рада ухвалила законопроект №12030 про систему охорони психічного здоров’я. Це ще один дуже важливий крок від держави і для держави у реформуванні системи ментального здоров’я, що нарешті отримало цілісну законодавчу базу. Закон створює підґрунтя для надання психологічної допомоги за єдиними чіткими стандартами, розширює поняття ментального здоров’я та інтегрує його у всі сфери суспільного життя. Найголовніше ж -забезпечує доступ до якісної послуги кожному громадянину України.

Це буде не простий шматок роботи, але уже багато речей рухають це питання вперед завдяки Міністерство охорони здоров'я України, а за підтримки Viktor Liashko, маю надію, ми зрушимо це питання і в Лубнах.

Поки ж закликаю дбати про себе, про своє здоровʼя. І не забувати, що все у наших руках. Треба знаходити час для себе, вміти морально розвантажуватися, відволікатися від важких думок, займатись різноманітними активностями…За даними експертів, більшість людей зможуть самостійно впоратися з пережитим, якщо регулярно турбуватимуться про власний душевний стан.

Перш ніж я далі продовжу розповідати про позитивні зрушення та ділитися планами щодо подальшого розвитку Лубенської лікарні інтенсивного лікування, хочу ще раз звернути увагу на свій учорашній допис. На те, що успіхи - це не про те, що все ідеально і проблем більше не існує. Це про роботу, яку я роблю тут, у Лубнах, це певний звіт і це про результат.

Читаю коментарі й бачу, що є ті, хто не задоволений роботою місцевої лікарні. Ну, бо навіть серед тих, хто їстиме червону рибу в ресторані, знайдуться ті, хто скаже, що вона не так підсмажена.

Звісно, нардеп «винна» в тому, що в палатах немає мікрохвильовок і що ковдри з дірками. Винна в тому, що хтось встановив не вірний діагноз, а хтось поводився з пацієнтом грубо. Та у всьому поганому, що відбувається в лікарні, винна нардеп, якщо вона взялася хвалитися успіхами.

Дехто намагається своїм негативним досвідом лікування (за що мені прикро) чи спілкування з медиками перекреслити/не побачити/знецінити/викривити (читай як зручно) всі ті зміни, що відбулися в нашій лікарні за доволі короткий час.

Я все розумію й не сперечаюся з тим, що негаразди є. Не говорю, що в нас усе гарно й ідеально наче в казці. Я говорю про те, що конкретно було зроблено з моєю допомогою для поліпшення матеріально-технічної бази медичного закладу завдяки державним коштам та про те, що лікарня робе самостійно.

Власне, поліпшення медицини - це пріоритет держави. Це держава п’ять років тому вирішила модернізувати приймальні відділення у відділення невідкладних станів, відкрити палати інтенсивного лікування, створити кластерні і надкластерні медзаклади з сучасним обладнанням. Це держава виділяє фінансування і дає можливість лікарням розвиватися стратегічно. І лубенська медицина йде в ногу з часом і тією політикою, яку проводить Міністерство охорони здоров’я та держава Україна.

Я теж хотіла б, щоб у терапії був зроблений супер ремонт і щоб скрізь були душові кабінки з теплою водою й багато інших благ цивілізації. Але гріш ціна тому всьому буде, якщо хворого відправлятимуть з Лубен до Полтави чи Миргорода робити МРТ-або КТ-обстеження. Якщо людині з нефункціонуючими нирками треба буде їздити на гемодіаліз тричі на тиждень за сотню кілометрів. Якщо на місці не можна зробити коронографію, стентування чи визначити стан кровоносних судин на ангіографі й оперативно провести тромболізіс…

Раніше у приймальному відділенні можна було дуже довго сидіти, а то й померти в очікуванні надання допомоги. А тепер у новому відділення невідкладних станів настільки швидко і комплексно обстежують ургентних пацієнтів на сучасному обладнанні, що у відділення до вузькопрофільних спеціалістів вони потрапляють за лічені хвилини.

Це все про порятунок людей. Не про умови.

Згадайте, ще зовсім недавно цього не було в Лубнах. Сьогодні це доступно кожному, хто має проблеми зі здоров’ям.

Водночас багато інших людей, які пройшли повноцінне обстеження, лікування й реабілітацію на базі Лубенської лікарні інтенсивного лікування й живуть далі повноцінним життям, можуть розповісти про свій позитивний досвід. Багатьох із них оперував, до прикладу, молодий лікар-інтерн Руденко, а не професор з клініки Амосова.

Та скільки б не було зроблено, всього завжди буде замало. Тож є куди рухатися, вдосконалюватися, розвиватися.

Ми спільно з адміністрацією лікарні послідовно працюємо в напрямку підсилення її спроможностей, щоб мати тут, у Лубнах, можливість рятувати важких пацієнтів. На жаль, одночасно зробити все нереально.

А коментарі в соцмережах… Як же без них? Люди щодня зіштовхуються з якимись проблемами. І в суперклініках, і в 5-зіркових готелях, і кожен може висловити своє невдоволення ними.

Тому тут про собак і караван доречно було б згадати, але в мене сьогодні настрій інакший. Тому просто побажаю всім добра і здоровʼя❤️

День памʼяті захисників Донецького аеропорту.

Хотіла написати про цей день, але в голову відразу приходить слово кіборги, за ним - страшний мороз по шкірі, а перед очима жахливі кадри.
Захист Донецького аеропорту - одна з найстрашніших сторінок в історії цієї війни.

ДАП героїчно захищали люди, які виявилися сильнішими за бетон. За це вороги назвали їх кіборгами, бо інакше не могли пояснити, чому гарнізон неможливо взяти штурмом.

Оборона Донецького аеропорту – це тисячі історій хоробрості та звитяги. Одна з них – утримування протягом двох днів будівлі пожежного депо.
«Це була група відчайдухів із 90-го аеромобільного батальйону на чолі з Максимом Ридзаничем «Адамом». Снайпери Віталій Зварич «Рекс», Володимир Коляда «Живчик», Максим Абдуразаков «Абдулла», Анатолій Левчук «Фокс», кулеметники Віктор Левицький «Жмеринка» та ще один боєць із позивним «Вовк» стали останнім бойовим підрозділом, який вийшов із ДАП. Українські захисники відбили дві атаки противника. Ворог намагався виманити їх із пожежного депо – вів переговори начебто від імені комбата Олега Кузьміних, який на той момент уже був у полоні. Але «Адам» розкусив намір ворога. Ввечері, обходячи своїх, він попередив, що зранку може бути атака. Запропонував: хто хоче, може піти до зруйнованої вежі та здатися в полон. Усі відмовилися. Командир усміхнувся: «Згоден, хлопці. Краще вмерти людиною, чим животіти покидьком».
Стрілянина та звуки бою біля «пожежки» привернули увагу українського командування. Зв’язку з останніми оборонцями ДАП не було. Їм на підмогу вислали офіцерів-зв'язківців – В’ячеслава Волобуєва на позивний «Окунь», чемпіона України зі спортивного орієнтування, та Максима Бубеля «Єшка». Вони вивели групу «Адама» на підконтрольну територію.Про подвиг групи «Адама» почали говорити лише після смерті Максима Ридзанича в березні 2015 року. Він загинув біля селища Опитне Донецької області, рятуючи побратима. У 2021 році захисникові надали звання Героя України посмертно».

Оборона Донецького аеропорту стала легендою ще до її завершення. Наші захисники довели – там, де є українці, там є незламність.

242 дні нелюдської витримки і незламної волі.

За офіційними даними, захищаючи Донецький аеропорт, загинули більше 200 військових💔

Сьогодні ніхто не може заперечити того, як прогресувала медицина в Лубнах. Те, що було у провідних клініках України – стентування, тромболізіси, гемодіалізи, обстеження на КТ, МРТ тощо – це все зараз на порядку денному в Лубенській лікарні інтенсивного лікування. Тут проводять оперативні втручання кращі нейрохірурги, а молоді лікарі-інтерни, яких запросив медзаклад, уже зараз проводять операції у головах, серцях, судинах, на хребтах і де тільки хочеш.

Сьогодні вчергове спілкувалася з медиками, що роблю традиційно. З молодими спеціалістами, з тими, хто переїхав до нашого міста з окупованої території, з багатьма іншими.

Іноді я сама не вірю в те, на який рівень вийшла медицина в нашому місті. Бо прірва, в якій десятиліттями перебувала лубенська лікарня, і яку я, працюючи ще журналісткою, критикувала, позаду.

Пам’ятаю, 5 років тому, коли мене обрали народним депутатом і я вже мала певні напрацювання, розуміла, які орієнтовно кошти будуть виділені для соціально-економічного розвитку депутатських округів, якими могла розпорядитися на власний розсуд, на одному з бігбордів чи на кількох написала великими літерами: «50 мільйонів на лубенську медицину». Не на заміну вікон і дверей в найглухіших селах, під конкретну підрядну організацію, а на медицину. Вже тоді чітко розуміла, як ми будемо розвивати медицину в нашому місті. Хоча багато хто вважав, що попусту розкидаюся гаслами. Мовляв, витратити 50 мільйонів гривень на лубенську медицину - це з галузі фантастики.

Насправді ж за ці 5 років ми залучили у розвиток лікарні інтенсивного лікування в рази більше.

Те, що 5 років тому видавалось нереальним, сьогодні повністю функціонує і цього ніхто не може заперечити.

Особливо радію відділенню реабілітації, без якого сьогодні обійтися неможливо просто.

Велика заслуга в тому, що пацієнти Лубенського госпітального округу можуть отримувати якісні медичні послуги, безперечно нової адміністративної команди, яку очолює Лариса Сухопар. Знаю, що в лютому в неї закінчується річний контракт з Лубенською міською радою, який вона виборола в ході конкурсу. Я абсолютно впевнена, що міськрада продовжить договір з пані Ларисою, а депутатський корпус підтримає це рішення. Бо тільки сліпий не може бачити тих позитивних зрушень, що відбулися при новому керівництві Лубенської лікарні. Тепер тут усе по-іншому. Це зовсім інший рівень надання медичних послуг.

Ми багато чого зробили, нам є чим пишатись! Позитивні відгуки пересічних громадян це підтверджують. Особисто я надзвичайно горджуся тим рівнем надання медичних послуг, який є сьогодні в Лубнах.

Продовжу працювати в цьому напряму і далі. Маємо ряд ідей і напрацювань, які вже в роботі.

Тема ВИБОРІВ стає все актуальнішою.

Люди запитують - будуть чи ні?
Коли будуть?
Які будуть?
А вибори у нас найулюбленіша тема нації чи не так? То нависає, то зависає😁.
С - стабільність.

Є й ті, хто про них думає найменше, мовляв, які вибори «на крові», кому вони в голові можуть бути? Якщо Америці то треба, то нехай собі призначать когось та й не чіпають нас, бо нам тут і без виборів «весело».

У будь якому разі, це не просте «здригання» і очевидно навіяне тиском зовнішніх партнерів, особливо США. У світі відбувається суттєвий перерозподіл сил. Загалом світовий устрій змінюється, тому прийдешній рік буде дуже не простим для нас і водночас цікавим.

Тема виборів дійсно активно обговорюється в різних кабінетах, як у владних, так і в кожній партії, яка планує брати у них участь. Хтось уже навіть почав витрачатися на політичну рекламу, що особисто я вважаю поки що недоречним і завчасним.

Якщо бути виборам, то спочатку бути змінам правилам гри, і без цього ніяк. А отже, чекаємо нового виборчого законодавства.

Чи хвилюють ці питання лубенців?
І так, і ні.
Люди зайняті своїми проблемами, які за них ніхто не вирішить, як до виборів, так і після них. Очікувати, що одного ранку, після виборів, можна прокинутися і всі їхні проблеми зникли, можна лише в казці.

Про місцеві вибори мова покищо не йде.
Перші по термінах - президентські, потім - парламентські. А, може, одночасно будуть😁
І хто там в Лубнах сидить - американцям не цікаво, будьте спокійні.
Слідкуйте за ямами на дорогах і тротуарах.

Повернулися з Давидком з прогулянки. Традиційно в Лубнах прогулянка - це справжній квест! Пройти мамі з дитиною у візочку по тротуарах нереально. Вони тут не те що роками, а вже десятиліттями у жахливому стані - яма на ямі.

Про з’їзди з бордюрів навіть мови немає. І треба мати неабияку вправність, щоб перемістити візочок з високого бордюру на пішохідний перехід чи навпаки і при цьому, щоб дитина не випала.

Колись мамочки вивозили своїх дітлахів на вулицю, аби вони поспали на свіжому повітрі, але в Лубнах давно вже ця «опція» недоступна. Коли колеса візочка постійно застряють у ямах, то який там сон?

А що вже говорити про людей з інвалідністю!
На вулицях Лубен ви їх не побачите.
Лубни – місто без осіб з інвалідністю. Особисто я, здається, ніколи їх не зустрічала. Не тому, що тут нема людей з обмеженими можливостями. Просто вони, очевидно, не в змозі кудись виїхати, бо пересуватися на візку по місту нереально.
Те, що «приватники» облаштовують пандуси, це добре, звісно. Однак людина на кріслі колісному не може перелітати від одного приватного магазину чи приватної аптеки до інших. Вона має подолати величезну перепону – розбиті комунальні тротуари та вулиці.

І тут я чую закид на свою адресу: а що ви як депутат Верховної Ради зробили для поліпшення ситуації? Може, я когось розчарую, але народний депутат не повинен займатися місцевими тротуарами. Витрачати кошти державного бюджету на ремонт тротуарів неефективно – нардеп не уповноважений самостійно шукати підрядну організацію, яка займатиметься виконанням цих робіт й контролювати використання коштів. Для цього існують місцеві програми про стан утримання доріг і тротуарів у належному стан. Але, швидше всього, існують лише на папері. На жаль, ми бачимо тут повну монополію: тендери виграють винятково підрядні організації, які вигідні місцевій владі. Програми приймають, кошти з місцевого бюджету виділяють, а по факту пішохідні доріжки перебувають у жахливому стані десятками років.

Тому тут, очевидно, питання до депутатів місцевої ради. Вони мали б прослідкувати за раціональною витратою виділених коштів і забезпечити нормальний пішохідний стан хоча б одного тротуару в своєму окрузі.

Словом, на наступних місцевих виборах голосуватиму за того, хто гарантує ремонт тротуарів, бо… доведеться самій балотуватися.

Вона тихенько лагодить цей світ,
Не напоказ, не гучно під фанфари.
Об ноги треться сіро-сивий кіт,
Чекаючи смаколика, мов чари.
Ще має оберемки добрих слів,
Складає, вʼяже у прості букети
Як на шляху зустріне злість і гнів
Із мудрості дарує амулети.
Тримає двері у метро завжди,
А місцем поступитись то забава.
І розпачу побачивши сліди
Втішає, чай готуючи на травах…

Вона тихенько лагодить цей світ,
Звичайних див невидима піхота.
А хтось щодня на небі пише звіт:
Полагоджено! Якісна робота….

Ірина Кривонос

Від кого залежить твоя безпека❓

На виховних годинах у школах дітей вчать і величезним регістром на стендах пишуть: «Завжди памʼятай, твоя безпека - в твоїх руках!»

Тому скільки б законів держава не ухвалювала, ефективність їх виконання залежить величезною мірою від нас самих.

Чи давно ви перевіряли укриття, найближче до свого місця проживання? Мали б ж кожний день. Повітряні тривоги ні на день не замовкають.

Немає укриття, закриті двері, неналежно облаштоване…. - зафіксувати порушення та викликати Національну поліцію.
Це ж в наших руках і силах ?

На цьому тижні Верховна Рада ухвалила законопроект (реєстр. №9362-1 від 23.06.2023) щодо запровадження відповідальності за порушення вимог щодо утримання та експлуатації обʼєктів фонду захисних споруд цивільного захисту.

Відтепер адміністративну та кримінальну відповідальність у Лубнах нестимуть посадові особи Лубен.

❗️Штраф накладатиметься за
обмеження вільного доступу до укриттів;
утримання захисних споруд в неналежному стані;
несправність засобів життєзабезпечення (водопостачання, освітлення тощо).
Розгляд відповідних справ покладається на ДСНС.

❗️Кримінальна відповідальність передбачена за порушення, які призвели до загибелі людей або тяжких наслідків.

Будемо чекати, щоб сталося щось таке, що призведе до загибелі, чи підемо перевіряти укриття вже❓
Я перевіряю своє, а ви перевіряйте свої. Таким чином наша безпека буде таки в наших руках.

Будьмо в безпеці❤️

9/365
«Кожен день розбита, кожен день нова. І я кажу собі щодня голосніше: падай і вставай». (Слова з пісні)

Кожен день Майдан в сльозах😥
І я просто іноді хочу зачерствіти і не відчувати цього потоку болю. Але ж ні, так не буває. Кажу собі: це щось нереальне, а воно відбувається знову і знову.
***
Співчувала вчора!
Співчуваю сьогодні!
Розділяю кожне горе…
***
Падай і вставай.
Просто повторюю собі: падай і вставай. Реальність.

Сьогодні звернулася з депутатським запитом до Президента України з проханням розглянути петицію та можливість присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) Горі Андрію Івановичу. Відповідне звернення до мене надійшло від матері військовослужбовця.

Гора А.І. вступив до лав ЗСУ у лютому 2023 року, не маючи досвіду військової служби (не служив в армії, не закінчував військову кафедру).
За кілька місяців, не маючи жодного військового досвіду, став спочатку старшим солдатом, згодом - молодшим сержантом, виконував обовʼязки старшого сержанта штурмової роти.

Після успішного виконання бойового завдання, про Гору А.І. згадував у своєму зверненні Президент України. Також він отримав грамоту, іменний подарунок та грошову винагороду, був представлений до нагороди «Золотий хрест».

Андрій Іванович загинув 5 листопада 2023 року під час виконання завдання в районі села Кліщіївка внаслідок мінометного обстрілу.

Майже рік на розгляді знаходиться петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) Горі А.І.

Тому, підготувала відповідний депутатський запит до Президента з проханням розглянути петицію та можливість присвоїти почесне звання для справжнього Героя.

Варто сказати, що якби була моя воля, я б всім такі звання дала, бо ж хіба хтось має сумніви, що Гора Герой, чи Горбатенко Герой,
Криворотько, Кудашкін, Охріменко чи Талан?
Всі вони Герої України. І ні одній матері від того паперу, звісно, легше не стане, але обовʼязок держави зберегти гідність імені, вписуючи ініціали в Книгу Героїв. Тому коли потрібно боротися за цей папір - ми боремося.

8/365
Василь Симоненко.

«Ти знаєш, що ти - людина.

«…Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Те, що завжди було не на часі, на що постійно не було грошей, ресурсу, бажання і так далі…
А сьогодні є усвідомленням стійкості, державності, незламності…
Це - КУЛЬТУРА - інструмент боротьби. Те, що лоскочить і завжди лоскотало нерви москалю, це те, що визначає нас, як націю.

90-річчя з дня народження Василя Симоненка. Сурмач епохи, витязь молодої української поезії, літературний бунтар - так називають українського поета шістдесятника, палкого патріота та борця за правду, що став символом незламного українського духу.
Залишаючи глибокий слід у свідомості багатьох поколінь автор, через свою поезію, відкривав душу народу. Проникливі слова його поетичних творів торкаються найглибших закутків серця кожного читача.

Читаймо!
Цитуймо!
Заповнюймо стрічку корисним контентом!
Обожнюймо і прославляймо!

Це не варте ніяких грошей, але дорого коштує.

Ні, це не кадри з фільму жахів, це звичайний громадський автобус в Україні.

Просто автобус, який курсував містом і перевозив простих людей. Хтось їхав додому, хтось на роботу, хтось по дітей… Можливо, там були і діти - не знаю.
Напевне знаю лише одне, кожна крапля крові стане памʼятником кожному, хто вбивав українських людей. Це зло, ця жорстокість і неприхований тероризм не можуть лишитися не покараними.