В той момент, коли в США йде підрахунок голосів на виборах президента, що точно можна казати так це те, що обраний поточною адміністрацією в Білому Домі підхід до великої війни Україна-Московія ввійшов в серйозну кризу і пробуксовує.

Є негативна стратегічна динаміка, коли ворог локальні успіхи на фронті конвертує в інструменти впливу на настрої всередині України і на зовні, щоб створювати нові можливості для просування вперед. Здатність ворога підтримувати і масштабувати цей цикл стримується до значної міри власними обмеженнями - перш за все щодо кількості і якості піхоти.

Криза стратегії адміністрації Байдена (котра вписується в формулу "Ось вам зброя яку ви поєднуєте із власним людським потенціалом і досягаєте політичних цілей комбінуючи оборону і наступ") відбувається на фоні кризи якості і кількості української піхоти. І ці дві кризи взаємоповʼязані, адже не можна забезпечувати той самий рівень професіоналізму і залученості піхоти як і в 2022 році, коли кількісна перевага Московії у вогневій могутності і піхоті постійно вимивала нашу перевагу в кадрах, які постійно компенсували дефіцит вогневої могутності із нашого боку, але вічно то робити не можуть.

Ну і «сюрприз-сюрприз» поточна трагедія вкотре показала, що війна - це не ліки від внутрішніх хвороб, а це перевірка на здатність функціонувати якісно. І ми після періоду активної низової мобілізації опустилися на відомий рівень нашої функціональності включно через гостру кадрову кризу. Дива не сталося.

Одним словом, в нас криза тих підходів, які сформувалися навесні 2022 року. І ставка навіть на інерційний сценарій може не спрацювати. І треба дійсно щось нове. Щось спільно і радикально нове, бо ми проходимо етап який про те, що "треба дуже сильно бігти щоб хоча б триматися на поточному місці". Щоб хоча б стабілізувати негативну стратегічну динаміку.

Не хотілося це підсвітлювати чітко перед 5.11. А тепер вже можна чесно говорити про то.