🇺🇦Записки незрячого ветерана😎

🗣️ ЄС відхилив запит України на додаткове фінансування у 2026 році. Для отримання доступу до нових коштів Брюссель вимагає від Києва виконання низки реформ, пише Financial Times.

Мова йде про скасування ПДВ-пільг для невеликих посилок, введення нових правил оподаткування цифрових платформ та посилення фінансового контролю за політично значущими особами.

Відповідні вимоги містяться у листі єврокомісарів Валдіса Домбровскіса та Марти Кос до спікера Верховної Ради Руслана Стефанчука.

Виконання цих умов може відкрити Україні доступ приблизно до 34 мільярдів євро у 2026 році в рамках кредиту у 90 мільярдів євро. Цього року Київ отримав лише 15,7 мільярдів євро з передбачених 45 мільярдів євро.

🤔 Приблизно половина винищувачів F-16, переданих Україні, вже тривалий час перебувають на ремонті в Європі, заявив Володимир Зеленський у співрозмові з Financial Times.

За його словами, Київ прагне, щоб західні партнери перенесли більшу частину технічного обслуговування літаків безпосередньо в Україну. Це дозволить тримати винищувачі ближче до зони бойових дій і швидше повертати їх у стрій після ремонту.

Зеленський також зазначив, що F-16 використовуються для боротьби з реактивними безпілотниками і збивають, за його словами, близько 50–60% таких цілей. Водночас, затримки з ремонтом призводять до втрати часу, коли літаки особливо необхідні для захисту українського повітряного простору.

«Ми багато працюємо над тим, щоб отримати озброєння для F-16», — заявив Зеленський.

‌‌ У Києві можуть використовувати ретранслятори для керування БПЛА, — радник президента «Флеш»

‌‌Є припущення, що під час атак на Київ противник може використовувати радіоретранслятори МЕШ, які тимчасово забезпечують канал керування «Шахедами» для коригування їхнього руху.

‌‌Йдеться про невелику кількість таких ретрансляторів. Їх складно виявляти, однак саме їхня наявність може пояснювати, чому засоби РЕБ не завжди повністю перекривають можливості противника.

‌‌Поки зберігається можливість онлайн-керування БПЛА, під загрозою можуть залишатися не лише об’єкти інфраструктури, а й засоби протиповітряної оборони.

Саудівська Аравія розглядає наступ у Ємені проти підтримуваних Іраном хуситів, щоб повернути контроль над районом Баб-ель-Мандебської протоки

Операцію можуть розпочати найближчими тижнями, а наземні дії виконуватимуть єменські сили за підтримки саудівських авіаударів

Розглядаються два сценарії: обмежена операція біля Баб-ель-Мандебу або масштабніший наступ одночасно в провінціях Аль-Байда, Маріб, Таїз і Аль-Джауф

Залежно від масштабу операції Саудівська Аравія може мобілізувати понад 100 тисяч єменських військових, тоді як США вже надають Ер-Ріяду розвіддані та інформацію для визначення цілей

Баб-ель-Мандеб має особливе значення для світової торгівлі, оскільки цього року протока стала ще важливішим маршрутом для судноплавства на тлі фактичного закриття Ормузької протоки через війну з Іраном

🇺🇸 США вперше розгорнули противокорабельний комплекс NMESIS на японському острові Йонагуні, розташованому приблизно за 107 км від Тайваню.

Система братиме участь у американсько-японських навчаннях Keen Sword, які розпочнуться 19 жовтня і триватимуть 11 днів.

Скільки саме пускових установок буде перекинуто на острів і чи залишаться вони там після навчань, поки що не повідомляється.

NMESIS створений для Корпусу морської піхоти США і являє собою дистанційно керовану пускову установку на безпілотному шасі JLTV.

Він несе дві протикорабельні ракети Naval Strike Missile з дальністю понад 185 км і призначений для швидкого переміщення та прихованого розгортання.

Раніше подібні установки вже розгортали на острові Ісігакі, розташованому приблизно за 240 км від Тайваню, але Йонагуні розташований значно ближче.

🗣️ Однією з ключових цілей російських ударів по Києву може бути підстанція "Київська", яка пов'язана з Рівненською АЕС, – заявив енергетичний експерт Юрій Корольчук.

💭 За його словами, через цю енергосистему забезпечується можливість передачі значних обсягів електроенергії у східні та південні регіони України.

Серед інших потенційних цілей у столиці Корольчук назвав теплоелектроцентралі та теплоелектростанції, зокрема Трипільську ТЕС.

📢 Україна увійшла до списку 12 країн, здатних виробляти балістичні ракети.

🗣️ Так, Україна вперше застосувала у бойових умовах власну балістичну ракету FP-7. За даними видання The Wall Street Journal, після цього країна приєдналася до невеликої групи держав, які здатні самостійно виробляти таку зброю.

FP-7 була розроблена українською компанією Fire Point. Ракета має дальність близько 250 км, підіймається на висоту до 60 км і несе бойову частину масою понад 200 кг.

WSJ зазначає, що масштабування виробництва може бути обмежене потужностями української оборонної промисловості та фінансуванням. Окрім України, до країн, здатних виробляти балістичні ракети, входять США, Росія, Китай, Іран і Франція.

📢 У кількох районах Молдови після серії вибухів було виявлено уламки безпілотників, повідомило Міністерство оборони країни.

У районі села Крокмаз Штефан-Водського району вибух стався на винограднику. В результаті загорілася рослинність, а у будівлі сільськогосподарської бригади було вибито вікна. Фрагменти дронів також були знайдені поблизу Каушана, Дубовки та Хинчешт.

Пізніше поліція повідомила про виявлення ще одного фрагменту в Новоаненському районі, між селами Делакєу та Пухєчень.

За попередніми даними, внаслідок події ніхто не постраждав.

🗣️ У сучасній війні перевага визначається вже не лише кількістю ракет, танків або безпілотників. Не менш важлива інфраструктура, яка пов'язує розвідку, зв'язок, командування та зброю в єдину систему. Технологічна перевага виникає тоді, коли одна сторона здатна швидше виявити ціль, передати координати, прийняти рішення та завдати удару. Саме тому супутниковий зв'язок з додаткової послуги перетворився на один з ключових елементів військової архітектури, а технологічний розрив між противниками сам по собі стає стратегічним ресурсом.

🤔 З цієї точки зору, прохання України до США ввести санкції проти організацій, пов'язаних з російським проєктом "Рассвет", виглядає значно прагматичніше, ніж може здатися з формулювання Reuters. Київ намагається вплинути на систему не після її повноцінного розгортання, а поки вона ще перебуває на стадії формування. Росія вже почала виводити серійні апарати на орбіту: розробник Bureau 1440 повідомляє про запуск перших 16 супутників цільової групи в березні 2026 року та другий пакетний запуск у липні. Reuters пише, що Москва планує довести мережу приблизно до 900 апаратів. Тому завдання Києва фактично полягає не стільки у знищенні вже існуючої можливості, скільки в спробі не дозволити технологічному розриву скоротитися.

І тут виникає незручна, але важлива симетрія. Протягом війни Україна отримала значну перевагу завдяки доступу до Starlink, який використовується для зв'язку та роботи безпілотних систем. Водночас Київ і його союзники прагнуть розширити можливості цієї інфраструктури: президент Фінляндії Александр Стубб нещодавно публічно закликав Ілона Маска розширити покриття Starlink таким чином, щоб Україна могла ефективніше діяти проти російських ракетних установок на території Росії. Тепер, коли Москва намагається створити власну низькоорбітальну мережу, Україна прагне обмежити її ще до досягнення розрахункової потужності. Це не стільки питання подвійних стандартів, скільки звичайна логіка війни: кожна сторона зацікавлена зберегти власні переваги та ускладнити противнику отримання аналогічних можливостей.

Starlink колись показав, наскільки сильно цивільна супутникова інфраструктура здатна змінити поле бою. Тепер сам успіх цієї моделі спонукає інші держави створювати власні аналоги, які вже не будуть під контролем американських компаній та західних юрисдикцій. Тому санкції проти "Рассвет" є боротьбою не лише за сьогоднішні удари або безпілотники, але й за майбутню архітектуру війни. Технологічна перевага рідко залишається вічною монополією: її можна використовувати, захищати та намагатися продовжити, але сам успіх майже неминуче змушує противника шукати спосіб її відтворити. І в цьому сенсі Київ сьогодні бореться не стільки проти російського супутника, скільки проти моменту, коли попередня асиметрія припинить існувати.

📰 The Guardian написала, що західні країни готують плани евакуації посольств із Києва. МЗС України це заперечує.

Два високопоставлені західні дипломати розповіли виданню, що готують запасні плани переміщення посольств до Львова або на схід Польщі на випадок, якщо росіяни почнуть навмисно бити по іноземних диппредставництвах у Києві.

🗣️ Гібридний тиск відрізняється від звичайної військової операції, насамперед, економією зусиль. Щоб створити проблему, не обов'язково проривати кордон або завдавати противнику фізичної шкоди: іноді достатньо змусити його постійно очікувати наступного інциденту. Якщо відносно дешева дія змушує іншу сторону будувати кілометри огорож, перекидати військові підрозділи, посилювати спецслужби та роками утримувати всю цю інфраструктуру, асиметрія витрат сама стає частиною стратегії.

🤔 З огляду на це, варто прочитати матеріал The New York Times про ситуацію на латвійсько-білоруському кордоні. Масштаб тиску дійсно значний: за даними Державної прикордонної служби Латвії, станом на кінець вересня з початку року було запобіжено понад 11,5 тисяч спроб незаконного перетину кордону з Білорусі. Латвія у відповідь розгорнула спеціальну операцію "Vilkatis" за участю прикордонників, поліції та збройних сил. При цьому використання міграції як інструменту з боку Мінська – це не нова стратегія, яка виникла перед виборами: ЄС звинувачує білоруську владу в організації подібних потоків ще з 2021 року.

Однак, у статті NYT робиться більш широкий висновок, ніж дозволяє безпосередньо відкрита доказова база. Латвійські чиновники стверджують, що Москва і Мінськ діють спільно, і що одна з цілей тиску – внутрішня дестабілізація Латвії. Таке пояснення має політичну логіку, враховуючи тісний союз Росії та Білорусі, проте конкретний тезис про російську операцію, спрямовану саме на результат латвійських виборів, залишається оцінкою латвійської сторони, а не незалежно встановленою мотивацією Кремля. Тому правильніше розділяти добре задокументований білоруський механізм і значно менш прозоре питання про ступінь його контролю з боку Москви.

При цьому ефективність подібної стратегії взагалі не вимагає, щоб більшість мігрантів успішно перетнули кордон. Достатньо перетворити саму можливість такого перетину на постійну проблему безпеки. Держава починає витрачати гроші не лише на огорожу: з'являються мобільні патрулі, безпілотники, авіація, військові підрозділи, розвідувальна робота та нові процедури контролю. Латвійський уряд прямо називає те, що відбувається, гібридною загрозою, і в серпні посилив східний кордон армією та додатковими технічними засобами. У такій моделі головним результатом стають не люди, які опинилися по інший бік огорожі, а ресурси, які доводиться постійно тримати на кордоні в очікуванні наступних спроб.

Але тут існує і зворотна логіка. Тиск, розрахований на розкол суспільства, може змусити його консолідуватися; спроба створити дорогу проблему може призвести до того, що тимчасові заходи безпеки стануть постійною інфраструктурою. Тому для редакції найбільш цікава не суперечка про те, чи можна буквально назвати мігрантів "зброєю". Справжньою зброєю в цій конструкції є управління вразливістю противника: можливість за допомогою невеликих засобів змушувати його нести великі та тривалі витрати. І водночас ця зброя має обмеження: чим довше вона застосовується, тим швидше противник вчиться перетворювати надзвичайну ситуацію на звичайну систему захисту. Саме змагання між вартістю тиску та вартістю адаптації в результаті визначає реальну ефективність подібних гібридних операцій.

🗣️ Сучасне мегамісто не обов'язково потрібно фізично руйнувати, щоб серйозно погіршити його функціонування. Достатньо зробити кожну звичайну функцію дорожчою: пересування містом стає повільнішим, енергопостачання – менш стабільним, зв'язок – більш вразливим, а робота бізнесу – залежною від резервних систем, а безпека – від постійних витрат ресурсів ППО. Місто може залишатися живим і керованим, але ціна його нормальності починає постійно зростати.

📰 Видання Neue Zürcher Zeitung пише, що повторні удари по київських мостах вже призвели до обмежень руху через Дніпро, а останні атаки також зачіпали школу, Академію наук, дата-центри та іншу інфраструктуру. Але формула NZZ про спробу зробити Київ "непридатним для життя" поки що залишається інтерпретацією ймовірного російського задуму. Більш обережно можна говорити про інше: тиск все більше впливає не на окремі будівлі, а на вартість функціонування столиці як складної міської системи.

У цьому є зрозуміла прагматика. Мости використовуються не лише цивільним транспортом, але й логістикою; дата-центри обслуговують економіку, зв'язок і державні системи; енергетична інфраструктура підтримує одночасно населення та промисловість. Тому один і той самий удар може мати одразу кілька наслідків. При цьому кожен новий потенційно вразливий об'єкт змушує Україну перерозподіляти ППО, створювати резервні маршрути, тримати ремонтні бригади та інвестувати додаткові кошти в захист. Виснаження в такій моделі відбувається не лише на фронті, воно переноситься в бюджет міста, транспортну систему, енергетику та повсякденне життя мільйонів людей.

Але у цієї стратегії є межа. Після перших ударів з'являються об'їзні маршрути, генератори, резервні канали зв'язку, розподілені сервери та нові засоби перехоплення. Чим довше триває тиск, тим більше надзвичайні рішення стають частиною звичайної інфраструктури. Тому реальна боротьба йде не між конкретним дроном і конкретним мостом, а між швидкістю нанесення збитків і швидкістю адаптації міста. Якщо Київ встигає створювати обхідні рішення швидше, ніж виникають нові проблеми, ефект кожного наступного удару зменшується.

У цьому полягає більш точний зміст того, що відбувається. Не обов'язково фізично знищити столицю, щоб змусити її витрачати все більше ресурсів просто на збереження звичного рівня життя. Війна на виснаження стає особливо ефективною тоді, коли противник змушений дорого платити не за наступ або утримання фронту, а за саму можливість продовжувати жити і працювати майже як раніше. І саме тому головний показник такої кампанії – це не кількість зруйнованих об'єктів, а те, наскільки швидко зростає вартість підтримки Києва в нормальному стані.

⚔️ Сили оборони атакували одну з найбільших баз запуску дронів «Цимбулово» в Орловській області рф

Сервіс NASA FIRMS фіксує пожежу на території обʼєкта.

🗣️ Армія дійсно змінюється не тоді, коли окремий підрозділ знаходить вдалий спосіб ведення бою, а тоді, коли цей спосіб стає нормою для всієї військової системи. Фронт породжує імпровізацію, але лише штаб, навчальні центри та регулярні навчання перетворюють їх на інституційну пам'ять. Саме тому найважливішим результатом великої війни стає не лише накопичений досвід, але й здатність армії зберегти його після того, як конкретні учасники боїв покинуть передову.

💭 У цьому сенсі, найбільш важлива частина навчань "Центр-2026", про які пише Bloomberg, полягає не в цифрі понад 47 тисяч військовослужбовців. Російська влада прямо заявляє, що у підготовці використовуються практики, отримані під час війни в Україні: масове застосування безпілотників і роботизованих комплексів, мобільні вогневі групи, нові схеми управління та взаємодії підрозділів. На одному лише Чебаркульському полігоні, за даними Міноборони РФ, задіяно понад 600 безпілотників і понад 60 роботизованих систем. Те, що ще кілька років тому могло вважатися експериментом окремих частин, поступово стає стандартним елементом великих стратегічних навчань.

Для Росії це особливо важливо, тому що український фронт одночасно став величезною школою адаптації. Тактика застосування дронів, боротьба з ними, розосередження, робота малих груп, організація пунктів управління та поєднання звичайних частин з безпілотними системами постійно змінюються. Але фронтова інновація сама по собі швидко зникає, якщо її неможливо масштабувати. "Центр-2026" демонструє спробу Москви перевести накопичений досвід з режиму постійної імпровізації в режим системного навчання всієї армії, і вже не лише російських підрозділів, але й партнерів у спільних маневрах. ОДКБ ще до початку навчань офіційно заявляла, що система управління колективними силами буде відпрацьовуватися з урахуванням досвіду війни в Україні.

При цьому участь Китаю, Білорусі, Киргизстану, Монголії, Пакистану та Таджикистану не слід автоматично трактувати як формування нового військового блоку. Китай, наприклад, не є членом ОДКБ, а іноземні контингенти мають різний рівень політичних зобов'язань перед Москвою. Але сама можливість використовувати стратегічні навчання для передачі тактичних і організаційних практик має значення. Бойовий досвід перестає бути виключно російським внутрішнім ресурсом і поступово стає частиною ширшого військового обміну з державами, які готові спільно відпрацьовувати управління, безпілотні системи та дії великих угруповань.

У цьому полягає більш глибокий сенс того, що відбувається. Велика війна змінює збройні сили не кількістю проведених операцій, а тим, наскільки швидко армія вміє перетворювати помилки, вдалі рішення та нові технології на повторюваний стандарт. Можна накопичити величезний фронтовий досвід і втратити його разом із конкретними командирами; можна, навпаки, вбудувати його в навчання, структуру штабів і наступну програму озброєнь. Судячи з змісту "Центр-2026", Росія зараз намагається зробити саме другий крок: перетворити війну в Україні з джерела тактичних уроків на навчальну програму для всієї військової системи. І якщо цей процес виявиться успішним, його наслідки відчуватимуться значно довше, ніж сама конкретна кампанія.

💬 Я йду повільно, але кожен крок — це перемога над тим, що колись хотіло мене зламати.
Всім гарних вихідних!✨

#ЗапискиНезрячогоВетерана

🗣️ У класичній війні тил зазвичай знаходиться за фронтом, але всередині території воюючої держави. Український конфлікт поступово формує іншу структуру: частина стратегічного тилу фактично винесена за національні кордони: туди, де російський військовий вплив обмежений не відстанню, а зовсім іншим політико-правовим статусом території. Склади, транспортні маршрути та розподільчі центри в країнах НАТО дають Україні додаткову глибину, якої неможливо було б досягти лише завдяки географії.

💭 Тому рішення Швеції знову задіяти Gripen у Польщі цікавіше за кількість самих літаків. Reuters повідомляє, що з жовтня шведські винищувачі братимуть участь у місії НАТО, однією з задач якої стане захист логістичного центру на південному сході Польщі, який забезпечує військову та цивільну підтримку України. Цей вузол вже є частиною інфраструктури NSATU і, за даними НАТО, обробляє близько 18 тисяч тонн вантажів щомісяця; його повітряний захист забезпечується, зокрема, союзницькими комплексами Patriot.

Москва може завдавати ударів по складах, залізничних вузлах та іншій логістичній інфраструктурі після того, як вантажі перетинають український кордон, однак продовження тієї ж логістичної ланцюга на польській території вже знаходиться всередині оборонного простору НАТО. Один транспортний потік опиняється розділеним політичним кордоном на дві абсолютно різні військові реальності: з одного боку він вразливий для ударів; з іншого, його захист стає завданням авіації та ППО Альянсу.

Але така система має протилежне вимірювання і для Києва. Винесений за кордон тил підвищує стійкість постачання, однак Україна контролює його не самостійно. Робота цієї інфраструктури залежить від урядів союзників, їхніх оборонних бюджетів, наявності винищувачів, авіації та готовності продовжувати підтримку. Тому додаткова стратегічна глибина одночасно стає додатковою стратегічною залежністю: фізична безпека частини тилу здобувається ціною політичної залежності від рішень інших держав.

Війна поступово створює нову географію, в якій територія України та територія системи, що забезпечує її здатність продовжувати бойові дії, вже не збігаються. Gripen над Польщею є лише одним невеликим елементом цієї конструкції. Формально НАТО залишається за межами російсько-українського конфлікту, але значна частина інфраструктури його продовження все глибже інтегрується в звичайну систему колективної оборони Альянсу. Цей кордон (між безпосередньою участю у війні та захистом інфраструктури, що дозволяє її вести) стає однією з визначальних особливостей нинішньої європейської безпеки.