Василь Марсюк

* * *

Л. Д.

Все не нове мені у світі,
крім тебе, дівчино гнучка.
Між нами є співучі ниті,
але нема до них смичка.

Льодами літ іще не скута
моя душа — рухлива ртуть...
Тримають нас незримі пута,
які повстанці тільки рвуть.

Коли ж повстать не стане сили,
маленьку втіху маю все ж:
ти на мою просту могилу
свій карий погляд принесеш.

Хто почуття свої цінує,
шукає в іншому святе...
Твої підошви поцілує
трава, що з мене проросте.

1983 р.