Паша Броський / вірші 🌙


Channel's geo and language: Ukraine, Ukrainian
Category: Books


Мої вірші, думки, дати виступів
🦕 Для друзів @pasha_pishe
🥃 Поетичні вечори @ursus_poetry
📖 СУП @uapoetry
🏴‍☠️ Критика віршів @litflib і @tanok_salamandr
🩸 Донори крові @ursus_donor

Related channels

Channel's geo and language
Ukraine, Ukrainian
Category
Books
Statistics
Posts filter


Forward from: Офіс Паші Броського 🥂
Хвилинка високої поезії 🤗

#вірші #мемасіки




Пляшка Jameson, кола, два квитки на концерт,
Зелений колір очей, мов Авада Кедавра..
Вип'єм чарівне зілля, згадаєм усе,
В єдиний егрегор з'єднаємо стомлені аури..

Сорочка "Pantera", кеди та пара крил,
Вітер читає проповідь - осені пастор..
Твій погляд, мов краник, подих мій перекрив,
На плечі тендітні спадають фарбовані пасма..

Жовтень вбиває Вересень кулею в лоб,
Ллються з очей помаранчеві сльози-листя..
Повітряним змієм кружляє у небі кульок,
Запах з Макдаку знущально подразнює слизову..

Пляшка Jameson, кола, два квитки на концерт,
Наче сапфіри, сіяють вогні поліцї..
Бог СБУ-шником нас з усіх щілин пасе..
Одне одному хто ми - давай розкладем по полицям..

Друзі, коханці чи може обставин збіг?
У випадковості віриш? Вибач мене, я ні, та
Здається мені, лунає десь в небі сміх,
Богів, що звели нас в середині мертвого літа..

І ми стоїмо, навколо кружляє Київ,
Мов смерч хоче нас затягнути у свій кругообіг.
Наші душі від болю схожі на дуршляки:
Куди пальцем не тикни - то дірка, то рана, то опік..

Весь сум цього міста - зеркалить блиск твоїх лінз,
Його ти ховаєш за усмішку, наче Джоконда..
Це мабуть про нас співає - Танок на Майдані Конго..
Я тобою приручений, наче казковий лис..

Що ж, до побачення, завтра побачимось ще..
Цей смуток не змиє ні дощ, ні віскі, ні кола..
Тільки знаєш, всередині, диким вогнем пече
Розуміння того, що нам разом не бути ніколи..

Пляшку з під Jameson взяв собі якийсь бомж..
Нам по 20 із гаком - враження, ніби 300..
А в небі кульок із написом "Молодь за ЗОЖ"..
Мов загублений лайнер, шукає небесну пристань..

Паша Броський
2016 рік


Forward from: Київ літературний (UrsusPoetry)
👍 Вирішив по-приколу сам виконати своє завдання і накидав дещо швидкоруч:

Кажуть, Єва була створена із ребра.
Бородатий хірург взяв мачете і вирізав.
А тепеп вона книгу читає у світлі бра,
Мріє про мир і... скоріше вирости.

Натягає колготки і смутку сірого плащ,
Розміром десь плюс-мінус як два бронтозавра.
Вона любить Нірвану, Металіку і Detach
І більше не вірить в примарне щасливе завтра...

Це ж все було вже і буде ще безліч разів.
Втомлює душу цей безпощадний ребрендинг.
І це відчуття, ніби десь хтось украй ох*їв...
І передчуття відсутності хеппі-енду...

Паша Броський

* * *
Коротше, це не складно, просто ви ліниві жопки. 🙄


Forward from: Офіс Паші Броського 🥂
якщо кому цікаво, це я образця 2011-го року


Forward from: Офіс Паші Броського 🥂
Друзі, вже не перший рік відбувається якась дивна хрінь. Наприклад, якісь незрозумілі люди пишуть моїм друзям, знайомим, відвідувачам моїх поетичних читань та навіть просто рандомним людям, що лайкають мої дописи в соцмережах, і починають їм навалювати, яка я х*йова людина, придурок і тд. Але то таке. В кожної нормальної людини є ті, кого вона бісить. Не дарма ж кажуть, що чорти бісяться від ладану. Але...

Цього разу сталося щось взагалі дивне... Почалося все з того, що ще минулоріч мені пише Поліна і каже, що їй пише якась дивна людина і питає: "Чи можна задати вам дивне питання?". Питання полягало у тому, який у мене і Поліни зріст. Погодьтеся, якийсь треш. Потім ця людина видалила переписку.

Вчора мені пише людина і питає мене, хто я такий і чому люди від мене її зай*бують. В даному випадку "якийсь Мстислав". Мстислава я ціную, люблю і поважаю, і точно знаю, що він би такою х*йньою не займався. Тому одразу скинув йому переписку. Останній скрін у каруселі – відповідь Мстислава.

Моя думка така: хтось цілеспрямовано і свідомо, прикидаючись різними людьми і пишучи від їх імені хорошим людям дурні питання, запрошуючи на мої поетичні читання, просто хоче створити в головах людей картинку, що я якийсь кончений довб*йоб.

Будьте уважніші, і якщо шось таке трапляється, пишіть мені особисті. Бо життя бентежне, і щурів хватає. 💖🤗


Forward from: Київ літературний (UrsusPoetry)
Video is unavailable for watching
Show in Telegram
#мемасіки


💙💛


ЯКА Ж ТИ БІСЯЧА БОГ ОСЕНІ

Яка ж ти бісяча – я тебе вб'ю колись!
Морда лисяча, молю тебе, посміхнись.
Вересень – твій братан: калюжі й печаль…
Така сама байдужа... Байдужа, сидиш і п'єш чай...

Вересень злий не пощадить нікого,
Але є обійми, вірші та алкоголь.
Що тобі з того, що зимно і падолист...
Якщо ти теж трошки падло... І трошечки лис...

«Експето патронум!» - лисятко твоє золоте
Розжене, мов пес голубів, дементорів вир...

Будь ласка, дві кави - американо й латте.
Наш егоїзм підведе нас під монастир...

Твоя бісячисть зжирає, мов василіск,
Твоя дитячисть - до серця мого міст,
Твої думки – не розгадає вміст
досвідчений барік, просто пекельний мікс...

Блядський характер – просто пекельний вогонь,
Тут не спасе ні "Чернігівське", ні "Оболонь".
Твої слова, мов об лоба гасиш бичок...
Ти така тиха... В тихім болоті чорт...

Лиш осені Бог з верхівок дерев спогляда
За нами двома і палець трима біля скронь...
Як місто вкриває жовтого листя орда,
Як Сонця заходить за обрій – руда посолонь...

Він не жорстокий – просто бракує тепла…
Не сірі дощі – лишень відлуння образ...
Він не самотній – просто згорів до тла,
Змінив на бурштин дерев літній хризопраз...

Напризволяще кинув, забив на нас.
Ти немовля ще, тому я це все терплю.
Було би простіше, якби я був Ілон Маск,
Втік би на Марс, а так, шо робить, я їбу...

Осінь нам дана, щоб смакувати біль,
Згадувати колишніх і всіх, хто пішов....
Казати собі тихенько: "Ох, бля, дибіл...",
Різати лезом серця тоненький шовк...

В мене ж є ти, то ж смакувати є що.
Яка ж ти бісяча, та я чомусь все ще тут...
Мов роси, збираю сльози із твоїх щок,
Ти скачеш по нервах, наче то є батут...

Морда лисяча... Трішки, трішки зусиль…
Навіть маленька посмішка – є прогрес...
Все це Бог Осені, я впізнаю його стиль -
Спочатку схиляє на сум, а потім на секс...

Просто він просить требу, давай йому
На вівтар покладемо айстри і шоколад,
Заваримо кави, щоб запах сповнив пітьму,
І збірочку теплих віршів, щоб гнів послаб...

І все буде добре… Лисятко твоє золоте
Спалить всіх демонів, наче багаття хмиз...

Твій блядський характер будь-кого в могилу зведе...
Та все це не страшно... Якщо ти трошечки лис...

Яка ж ти бісяча... Я тебе вб'ю колись...

Паша Броський


Forward from: Офіс Паші Броського 🥂
Кожна талановита людина в якийсь момент має зробити вибір – чи за талант можна пробачити все, чи пох*й на талант, якщо людина довбой*б. Я свій вибір зробив – якщо людина довб*йоб, мені взагалі пах*ю шо вона там пише чи робить, якою б вона талановитою не була. Виключення – лікарі, військові і ті, хто приносить пряму користь суспільству, ну бо вони мають на це повне моральне право (але чомусь 99% саме із цієї категорії людей ним не користуються, дивно, да?), бо якщо нє – то якого х*я ти не на їх місці? Але, якщо це якийсь поетішка, котрий хамло, лицемір, обсирає людей за спинами, піариться на обсиранні інших, плете інтриги, ставить себе вище інших тільки тому, шо він, вимбачте, віршики пише, то "такіє варіанти єб*в я в рот і в носа", як казав один з моїх улюблених класиків. До таких людей я буду ставитись з огидою, і тільки з огидою.

Але є люди, котрі готові за талант продати душу Дияволу. Але це їх вибір. Я його не засуджую. Так само, як і вони не мають права засуджувати мій вибір більше ніколи з ними не спілкуватись і вважати їх довбой*бами.

Бо особисто я для себе ще не дав відповіді на питання, хто гірше – довбой*би чи твої колишні друзі, котрі проміняли тебе на довбой*бів?


СІРІ ОЧІ

Сірі очі – чисті карпатські озера,
Тихі й спокійні, пронизують душу наскрІзь...
Стерти всі правила – в них своя атмосфера.
Сірі очі – тайфун, ураган, катаклізм...

Сірі очі... Скажи мені, друже, "Siri",
Як вберегтись від мороку тих безоднь?
Сірі очі – цькування нещасного звіра,
Навіть якщо він дужий, наче бізон...

Навіть, якщо він дужий, наче атланти,
Буде сидіти тихо, мов джин у лампі...

Заховай якомога далі інстинкт звірячий...
Багато сміливців із ними зіграло в ящик...

Глибокі, немов западина Маріанська,
Близькі, мов Ісус, далекі, наче Плутон.
Сірі очі завжди атакують зненацька,
Сірі очі – жорстокі, не беруть у полон...

Холодні й байдужі – осіннього неба чари.
Ти в небо молитву, вони тобі з неба дощ...
Солодкі й смачні, мов цукерки із фабрики Чарлі,
Навчать тебе тому, чому не навчить жоден коуч...

Сірий колір – найяскравіший колір,
Безсилі полин, свічки й обережне коло...

Ти можеш дивитись на скільки завгодно веселок,
Та сірі очі так і манять до себе...

Співають спокусливо, як вміють лише сирени.
О, скільки нещасних, забувши слова молитов,
Ішли на ту пісню, зрадивши рідну землю,
Шукати в ній щастя, і не вертались знов...

Сірі очі – прокляття, чорне та біле,
Де чорне біле зґвалтувало і вбило,
А потім спалило, залишивши лише попіл...
Але якщо чесно, біле було непроти...

Коли його шия пручалась в звірячих лапах,
Коли Смерть тягла його душу, мов акушер...

Сірі очі – не можливо здолати...
Сірі очі – можна кохати лише...

Паша Броський
2018-й рік

3k 6 19 1 17

НЕ ІГРАШКА

"Я, бл*ть, не іграшка!" - каже вона постійно.
Між нами – то міліметри, то стіни...
Очей чорний космос,
Сльози блискучі, мов зорі –
Стискається серце до розміру інфузорії...

Між нами – страхи, сірий світ та дикі образи...
Душі, покриті голками, мов дикобрази...

Чорна смола її сукні спада до колін,
Вбиває свідомість цілунків її мескалін...

Вбиває свідомість дотиків її струм,
Варто лише торкнутися її струн...

А їй би збирати волошки, сушити полин,
Розводити хмари руками й часу плин
Спиняти й стискати,
Кликати духів лісних,
Читати по рунах,
Бачити віщі сни...

Варити чарзілля, славити Рідних Богів,
У серце своє не впускати людей без бахіл,
Спати з котом, споглядати вогонь у печі,
В прозорих озерах плескатися уночі...

Від Азазелло на тіло мастити крем,
Втікати на Лису Гору від власних проблем,
Плести віночки, ставати зозулею вмить...

Та ось вона просто... навпроти мене сидить...

Та ось вона просто... і складно так водночас...
Коли ти із нею, забудь все чому навчавсь.
Її почуття та істерики – просто треш...
Каже: "Піду – х*й мене ти знайдеш..."

Але не іде – знаходить сто тисяч причин,
Мозок скипає та лютововком гарчить...
На всі запитання талдичить лише одне:

"Ти просто не любиш... Просто не любиш мене..."

І зникла... – пославши до біса усе...
Забрала драконів, спалила власний палац...
Лиш спогади теплі з минулого вітер несе...
Для людства нічого, для мене ж суцільний колапс...

Чорна смола її сукні, біле Мерло...
Vivienne Mort, філософія, біль, у думках каламуть...

Я не тримаю... Бо, що би там не було –
Ті, хто нас люблять,
Насправді нікуди не йдуть...

Паша Броський

12 last posts shown.