Шаг за Шагом

Книгоцид

Склад не схожий на військовий об'єкт. Там немає нічого, крім книжок.

Удари останніх місяців вивели з обігу від 10 до 15 мільйонів примірників, і на зустрічі Мінкульту з видавцями ці втрати порахували приблизно в 1,2 мільярда гривень. Згорів склад Ранку в Харкові, розбомбили київський фулфілмент, де лежали підручники й наклади десятків видавництв одразу. Передруковувати це ніхто не буде.

Сімдесят відсотків друкарських потужностей країни стоять у Харкові, там же сидять КСД, Віват, Фоліо і корпорація Ранок. У двадцять четвертому зруйнували Фактор-Друк. Поки друкарню відновлювали, країна втратила майже рік друку підручників.

На окупованих територіях цю ж роботу роблять руками: виносять українські книжки зі шкільних бібліотек і книгарень, вивозять, завозять натомість російські.

Черга в типографію зараз від півтора до трьох місяців. Бували випадки, коли чекали всі три.

Для малого видавця надрукований наклад - це його оборотний капітал у фізичній формі, і коли склад горить, компанія втрачає не товар, а гроші, після чого не може зробити взагалі нічого: книжки ніхто не страхує, а під заставу книжок банк кредит не дає, йому потрібна нерухомість.

Слово для цього в галузі вже придумали.

Чому російські удари по складах б'ють саме по книжках - https://youtu.be/XWF8tECNZi4

Тисяча проти ста тисяч

Український видавець друкує тисячу примірників. Російський - сто тисяч.

Усе, що лежить між автором і полицею, коштує однаково в обох випадках. Права, перекладач, науковий редактор, літературний редактор, коректор, верстальник, дизайнер обкладинки. Ці люди виставляють рахунок за роботу, а не за наклад, і коли ділиш їхні гонорари на тисячу книжок, лишається копійка на розвиток, а коли на сто тисяч - лишається бюджет на кращого перекладача, кращого дизайнера і кращого автора наступного разу.

Далі права. Російський гравець роками перекладав світові новинки першим, і поки український видавець виторговував ліцензію, попит уже був закритий. На полиці стояли дві однакові книжки, українська дорожча, і бізнес, який тоді говорив російською, брав ту, що дешевша.

До дванадцятого року російська книжка займала близько 90 відсотків полиці.

Ввезення заборонили аж у двадцять другому. Закон ухвалили без жодного голосу проти, і він рік пролежав непідписаним: Мін'юст казав, що це суперечить конституції, МЗС - що це зачіпає права меншин. Підписали у двадцять третьому, після петицій і тиску книгарів та письменників.

Яка саме меншина малася на увазі, у відповідях не уточнювали.

Чому українська книжка тридцять років програвала не якістю, а арифметикою - https://youtu.be/XWF8tECNZi4

Шість відсотків видавців тримають сімдесят

В Україні працює близько 400 видавців. Двадцять два з них тримають 70 відсотків ринку.

Весь цей ринок - 8,9 мільярда гривень, трохи більше двохсот мільйонів доларів, тоді як американський оцінюють у 33 мільярди. Але навіть українські 8,9 ніхто не рахував по звітах: цифру збирають вручну з відкритих даних про обороти компаній, бо єдиної системи обліку в галузі немає, і всередині ринку цю цифру багато хто вважає неточною.

Торік ринок виріс на 9 відсотків, інфляція за той самий рік склала 9,2, а офлайн-книгарні додали всього 4. У гривні рух є. У штуках його немає: наклади скорочуються, зростає ціна на обкладинці.

Після двадцять другого галузь була однією з небагатьох, що росла: російська книжка пішла з полиць, місце звільнилось, і молоді підприємці вирішили, що встигають на щось хороше. Зростання скінчилось наприкінці двадцять п'ятого.

Тепер видавців майже 400, нових тайтлів щороку більше, а читач той самий. Навіть видавець номер один у нонфікшні бачить, як його частка в тайтлах меншає рік за роком.

Що саме читають ті, хто читає, теж змінилось. Нонфікшн просів до двадцяти-двадцяти п'яти відсотків ринку і падає далі, бо люди йдуть у фентезі, трилери й любовні романи, тобто туди, де за кілька годин можна опинитися деінде.

Чому книжковий ринок зростає в гривні й зменшується в книжках - https://youtu.be/XWF8tECNZi4

Потужний пес на короткому повідку

Бюро економічної безпеки створювали з боями: проти були люди в Кабміні й в Офісі президента, дотиснули міжнародники. Орган працює, на переатестації вилітає 60 відсотків старих кадрів.

Тоді проти нього знайшли спосіб, дешевший і тихіший за будь-який саботаж.

БЕБу не дають грошей. За законом має бути 2500 співробітників, працює тисяча, а відділення, які мали з'явитись у кожній області, відкрили в десяти. Зарплати могли бути 70-80 тисяч, платять 40-45.

З податковою розмова ще коротша. Законопроект про її повне перезавантаження має номер 9243 і лежить без руху, бо за кожною схемою стоїть потік, а за потоком кабінет. Керівницю служби, яка за рік зібрала бізнес-асоціації на щоквартальні зустрічі, розбирала конкретні кейси і міняла під них власні підзаконні акти, звільнили. Коли буде конкурс на нового голову і за якими правилами, не сказали.

Постанову про блокування податкових накладних, до речі, переписували шість разів, і блокування таки впали з першого місця в скаргах бізнесу на сьоме.

Унизу все лишається на місці. Цього місяця в Тернопільській області спіймали податківців, які вимагали в двох підприємців 75 тисяч євро за менший штраф. Неадекватні перевірки і надмірні штрафи знову в трійці головних проблем бізнесу.

Схем у країні на 500-600 мільярдів гривень на рік, торік із них відкусили 50 мільярдів, цього року 60-70. За кожною стоїть або не дуже чесний податківець, або митник, або поліцейський, і саме тому органи, які мали б їх ловити, роками тримають без людей і без грошей.

Чому схеми на пів трильйона гривень нікуди не діваються - https://youtu.be/sO9ncNgXo5M

Слово на три букви

Коли в Україні відкривають розмову про недобрані податки, перше слово з боку фіскалів складається з трьох букв.

ФОПи.

У десятці найбільших схем ухилення ФОПи займають останні три місця. Дроблення на ФОПів забирає з бюджету від 15 до 26 мільярдів, оформлення найманого працівника підприємцем до 20. Разом це приблизно п'ята частина від зарплат у конвертах, про які ті самі люди говорять помітно тихіше.

Саме дроблення ніхто не захищає. Власник мережі зі ста ресторанів справді купує документи п'ятисот ФОПів і платить кожному сто гривень на місяць за користування папірцем. Лікується це критеріями, а не забороною: дев'ять ознак трудових відносин у законопроекті 13507, збіг семи, і перед вами найманий працівник, хоч би що написано в договорі. Окремо виписали десять ознак, які відрізняють справжню франшизу від намальованої, бо Нова пошта теж працює через ФОПів і робить це чесно.

Ідея натомість ввести ПДВ усім, хто заробляє більше чотирьох мільйонів замість нинішніх 85 тисяч євро, вмирає від найпростішої арифметики. Будь-який ФОП оформить маму, сестру або сусіда, розділить оборот навпіл і працюватиме далі. На систему, яка з'їдає місяці бухгалтерського часу, добровільно не піде ніхто.

Цю ідею зупинили. Відтермінували на роки, і на цьому поки все.

Чому найгучніша податкова тема країни виявилась найдешевшою - https://youtu.be/sO9ncNgXo5M

Тисяча чорних заправок стала ста шістдесятьма

Три роки тому в Україні працювала тисяча чорних заправок. Зараз їх 160.

Зробила це не держава. Менеджери галузевої асоціації роз'їхались по країні, робили контрольні закупівлі, і там, де не давали чек або не приймали картку, ставили точку на карті. Карту малювали разом з податковою. Паралельно виклали поруч податкові показники: у великих мереж 2-2,5 гривні на літр і зарплати по 30 тисяч, у чорних 40 копійок на літр і по 10 тисяч на тисячу співробітників. Після такої таблиці пояснювати вже не було чого.

Тінь у пальному впала нижче 10 відсотків, в алкоголі з 34 у двадцять другому до 7.

У тютюні те саме не спрацьовує. Пачку можна виробити за 50 гривень, чорна компанія продає її по 70-90 і живе добре, біла доплачує ще 90 гривень податків і не опускається нижче 150. Акциз росте на 20 відсотків щороку, бо до вступу в ЄС ставку треба дотягнути до 92 євро за тисячу сигарет, і прірва між двома цінниками росте разом з ним.

Закрили фабрику на мільярд пачок, поруч відкрилось десять підвальних цехів по сто мільйонів. Село в області, де немає відділення БЕБ, дільничий на тисячі доларів на місяць, лінія в цеху за сараєм зі свинями.

Рівень тіні в сигаретах півтора року стоїть на 17-19 відсотках. Його міряють щокварталу, окремо це робить Kantar своїми опитуваннями, і цифра не рухається ні вгору, ні вниз. У випуску це назвали питанням часу й економіки, тобто відповіді поки немає ні в кого.

Чому в пальному схеми прибрали, а в сигаретах не можуть - https://youtu.be/sO9ncNgXo5M

660 посилок на рік на одну людину

Сто найбільших отримувачів посилок в Україні замовляють у середньому 660 штук на рік. Дві на день, без вихідних. У цій сотні 97 позицій це звичайні люди, не компанії, а рекордсмен тримає 1300.

Схема нудна. Організатор бере тисячу чужих паспортів, щодня замовляє на них товар дешевше 150 євро, посилки приїжджають без мита і ПДВ, на складі збираються в комерційну партію і йдуть у продаж через інтернет-магазин або телеграм. Часто навіть без ФОПа: Іванов Іван Іванович відкрив магазин і торгує. Бюджет втрачає на цьому 20 мільярдів.

80 відсотків посилок їде з Китаю, і 90 відсотків замовлень це одяг, взуття, косметика, аксесуари, товари для дому й іграшки. Рівно той асортимент, який шиють і ліплять в Україні. Український виробник платить ПДВ, китайський не платить нічого.

Коли цю тему вперше підняли в «Останньому Капіталісті», думки в редакції розійшлись: з одного боку виробник, з іншого купівельна спроможність людей, яка не росте, і дірки в бюджеті куди більші за цю. Другий аргумент нікуди не подівся.

Європейське рішення називається one stop shop і для людини не змінює нічого: заходиш на маркетплейс, бачиш не десять доларів, а дванадцять, платиш дванадцять. Пошта працює як працювала, митниця теж. Китайський маркетплейс раз на місяць переказує ПДВ у бюджет. Так уже зробили Канада, Австралія, Фінляндія і Нова Зеландія, а Євросоюз із липня додав ще три євро мита на посилку.

Для дронів у законопроекті виписали окреме виключення.

Кому насправді вигідна безподаткова посилка з Китаю - https://youtu.be/sO9ncNgXo5M

Сканери, які ламались у перший день

На великих пунктах пропуску мають стояти сканери. Фура заїжджає, на екрані видно, що в декларації плитка, а всередині пелети з айфонами.

Такі самі апарати служать на європейських митницях по двадцять і по тридцять років. У нас вони ламались у перший день. Що з ними траплялось, ніхто так і не з'ясував; зараз не працює 80 відсотків.

Митниця забирає від 110 до 125 мільярдів гривень щороку, і ця сума не падає. Половину дає пересорт і занижена митна вартість: везеш італійську плитку, пишеш дешеву цеглу, і на сканері (якби він працював) це справді схоже. З одягом так само - декларуєш секонд-хенд по долару за кілограм, а в кілограмі речей на п'ять тисяч.

Новий голова митниці прийшов у квітні й першого ж дня одним внутрішнім розпорядженням закрив схему з сертифікатами Євро-1, за якими десятки тисяч китайських автівок заїжджали в країну як європейські й не платили мита. Дев'яносто відсотків тих сертифікатів фальшиві, і коштувала схема 10 мільярдів на рік.

Далі так швидко не буде. На місцях працюють десять тисяч людей, і за сто-двісті євро повз декого проїжджає бусик із чим завгодно. Усі десять тисяч ідуть на переатестацію комісіями, де половину голосів мають міжнародники, перевіряють майно і доброчесність, тягнеться це півтора року, і приблизно половина складу її не пройде. Закон про перезавантаження ухвалили в листопаді двадцять четвертого, нинішній керівник сів у крісло через сімнадцять місяців.

А от із заниженою вартістю простого рішення немає. Митникам пропонували брати індикативні ціни в бізнес-асоціацій, митники не згодні.

У що обходиться країні те, що фуру на кордоні ніхто не просвічує - https://youtu.be/sO9ncNgXo5M

Мільярд обороту, десять працівників

Будівельна компанія з оборотом мільярд гривень на рік. У штаті десять людей.

Поруч мережа непродуктових магазинів: 800 працівників, і всі 800 отримують 9200 гривень. Ці цифри ніхто не викопував у розслідуванні, вони лежать у звичайних податкових показниках, аналітики другий рік передають такі списки в податкову, і зарплата в конверті все одно лишається найбільшою схемою країни - від 230 до 260 мільярдів гривень щороку, тобто майже половина всієї тіні.

Тримається вона на одній цифрі. Офіційна зарплата коштує роботодавцю 37 відсотків зверху: до війни було 34, решту додав військовий збір. У Грузії 20. Якщо рахувати іншим способом, від виданого на руки до сплаченого державі, виходить 58.

Аналітичні центри роками доводили, що причин дві: навантаження і радянський трудовий кодекс. Кодекс перемогли, малий бізнес тепер підписує з працівником договір на дві сторінки і більше не веде ніяких наказів. Тінь лишилась на місці.

Друга причина впирається в чужі гроші. Партнери дають Україні близько 50 мільярдів доларів на рік і разом з ними вимогу не знижувати податки. Зниження ставки до двадцяти це мінус 400 мільярдів, які доведеться просити в тих самих партнерів понад два трильйони, що вони вже переказують на школи, лікарні й пенсії.

Тож найбільшу діру країни офіційно не чіпають до кінця воєнного стану. Що з нею робити потім, ніхто не проговорив.

Чому найбільша податкова діра в країні це не ФОПи, а конверт - https://youtu.be/sO9ncNgXo5M

🛒 659 тисяч ФОПів уже працюють у ритейлі: Але хороші готові бізнеси довго не чекають

За даними Опендатабот 82,8 тисячі ФОПів працюють у спеціалізованих магазинах, а 47,6 тисячі у продуктовому ритейлі.

Відкрити магазин з нуля можна, але це оренда, ремонт, товар, команда та місяці невизначеності – іноді просто робоче місце власника.

❗️Тим часом три пропозиції, про які ми писали, вже зникли з ринку: два бізнес продано, один під завдатком.

Підписуйтеся на Ugoda, щоб бачити актуальні пропозиції до того, як вони зникнуть із ринку:

➡️Підписатися

Вісімдесят відсотків полиці

Власник однієї з великих мереж в інтерв'ю спокійно пояснив, де в нього точки зростання. Мережі тримають близько вісімдесяти відсотків продуктового ринку. Решта двадцять це ринки, ФОПи, маленькі крамниці. З того, як він про них говорив, читалося головне: їх треба прибрати, і тоді буде сто.

За цими двадцятьма відсотками стоять люди, які щось вирощують. Фермер везе овочі на ринок, звідти вони розходяться по крамницях. Зайти з цим на полицю великої мережі майже нереально: умови входу, терміни оплати, повернення, домовленості поза договором.

У Європейському Союзі з цим розібралися буденно. Діє регуляція проти нечесних торгових практик: є письмовий договір, значить діє написане в договорі, а не те, про що потім домовились по-пацанськи. Прописані строки розрахунку. Зараз ці правила ще й зводять до спільних для всіх країн, бо мережі навчилися грати на різниці між німецькими, французькими та іспанськими нормами.

Ось чому вступ до ЄС малому фермеру вигідніший, ніж йому здається. Останні роки Брюссель цілеспрямовано підсилює позицію фермера в ланцюгу проти переробника і проти рітейлу.

І варто пам'ятати одну річ. Коли на початку великої війни частина Сумщини виявилась відрізаною від великої логістики, годували її ті самі малі й середні господарства, яких так зручно називати неефективними.

Чому фермеру важче потрапити на полицю в Києві, ніж на ринок у Єгипті - https://youtu.be/Q4UVb1QdVq0

25 тисяч підписів і одна відписка

Міністерство фінансів написало Національну стратегію доходів до тридцятого року. Серед іншого там закладено поступове переведення аграріїв з четвертої групи спрощеної системи на загальну. Документ ухвалив Кабмін.

Бізнес-асоціації просили діалогу. Аналітичні центри готували зауваження. Стратегію ухвалили без них. Тоді зібрали петицію про її перегляд, вона набрала двадцять п'ять тисяч підписів, і у відповідь прийшло, що все добре і все в рамках євроінтеграції.

Тепер уяви фермера, від якого вимагають планувати на роки вперед. Диверсифікуйся, виведи двісті гектарів під щось нішеве, зайди в переробку, вклади зароблене. Під яку податкову систему він усе це має планувати?

Замість політики в нас набір точкових інструментів. Програма 5-7-9 справді витягнула багатьох у перші роки великої війни, це був інструмент виживання, і працює вона досі. Але короткі й дешеві гроші дають пережити сезон, вони не будують ферму і не запускають переробку.

Аграрна політика це про середовище, в якому бізнесу спокійно працювати. Будувати його треба з кінця: спершу відповісти, яким ми хочемо бачити сектор через десять чи п'ятнадцять років, і вже від цієї відповіді відмотувати назад до мит, груп і програм. Поки що ми робимо навпаки і щоразу дивуємось, чому нічого не складається.

Чому в держави є рішення по аграрці, але досі немає аграрної політики - https://youtu.be/Q4UVb1QdVq0

Агрохолдинги нічого не скупили

Коли відкривали ринок землі, лякали всі однаково. Прийдуть агрохолдинги і скуплять усе. Прийдуть китайці. Прийдуть араби. Прийде хтось із грошима, і країни не стане.

Ринок працює з двадцять першого року, юридичні особи зайшли з двадцять четвертого. Не скупили. Загальний обсяг угод не перевищує мільйона гектарів, активність є, але шаленою її не назве ніхто.

Цікавіше, хто саме торгує. Продають і великі, і середні, і найменші. Купують так само: фермер, який накопичив або зміг узяти кредит, бере невеликий шматок поруч, щоб округлити свій земельний банк. Хтось навпаки скидає зайве і оптимізується. Ринок поводиться рівно так, як і мав, тільки тихо і без сенсацій.

Ціна гектара в цій історії не про патріотизм. Це очікувана дохідність мінус ризик, і все. Порівнювати наш гектар з французьким під час війни безглуздо, бо в нашій ціні сидить ракета, міна і невідомість щодо наступного сезону.

Окремо про іноземців, яких бояться найдужче. Обмеження є всюди: у Франції від покупця вимагають аграрну освіту і присутність на місці, у Німеччині зараз сперечаються, як не пустити на землю звичайних спекулянтів. Нам такі обмеження теж потрібні. Але в Черкаській області понад десять років працює голландець з молочною фермою, вкладає в село і в громаду, а купити землю, на якій він стоїть, не може досі.

Чому ринок землі виявився значно нуднішим за всі страшилки про нього - https://youtu.be/Q4UVb1QdVq0

Польська молочка на нашій полиці

Кожні кілька місяців стрічка вибухає однаковим обуренням: чому польська молочка на українській полиці дешевша за українську. Пояснення напоготові одне, про дотації, яких у нас немає, а в них є. Зручне пояснення, яке майже нічого не пояснює.

Дотації в нас є теж, просто менші. Але польський фермер на це відповість, що має вимоги до добробуту тварин, до екології, до сталості виробництва, яких у нас поки немає, несе через них вищі витрати і отримує компенсацію саме за це, як за суспільне благо.

Далі рахуємо решту ціни. Переробка це не лише сировина. Це вартість капіталу, це енергія, це ризик, який у країні під ракетами закладається в кожен кредит і кожен договір. Наше виробництво поступово перестає бути дешевшим за європейське. Середня зарплата в агросекторі вже підбирається до тридцяти тисяч, і це правильно, але це теж сидить у ціні пакета сметани.

А є те, чого дотацією не купиш. Запитай кадровика будь-якої аграрної компанії, великої чи фермерської, і почуєш одне питання: де взяти людей. Ветеринари, агрономи, агротехніки, агрохіміки, технологи переробки. Їх бракує сьогодні, а завтра буде менше.

Передбачуваність правил, вартість капіталу, енергія, люди. У цьому списку дотації десь наприкінці.

Чому польське молоко дешевше за українське на українській полиці - https://youtu.be/Q4UVb1QdVq0