Одеса сьогодні показала себе ще з одної сторони.
Чому ще з одної?
Тому що, раніше вона була гонорова. Така сама собі на думці. Потім був момент, коли її намагалися втягти в аферу з окупацією. Але ж розумна дама не ведеться на такі закидони. Мир в мирній державі переважив. Розруху в державі-напівфабрикаті під протекторатом царя. Придністров’я то поряд. Надивилися на них. А приклад Донецька все підтвердив.
Сутички тих вирішальних днів у 2014 стали показником, що Одеса вирішила- якщо не вдягати вишиванку, то точно викинути всі «матрьошки і балалайки з дому».
Пам’янути сьогодні полеглих і віддати честь ветеранам ( хоча б через те, що вони старші і багато хто- самотні люди ) потрібно. Та й залишилося їх одиниці. Ви порахуйте. Якщо в центрі Берліну в 45-му тобі стукнуло 15 років. То зараз твій 88-мий день народження. Багато з них ще в стані вийти в центр міста?
Окей внуки, з цими фотками предків прикріплених до палок, крокують містом. Все наче нормально. Це Одеса: тут так вважають правильним. Такі звичаї.
Але раптом чується серед людей вигук на підтримку Путіна. З іншого кінця натовпу хтось кричить: «Донбасс, мы с тобой!» починаєш думати- можливо, це провокація поодиноких несвідомих громадян?
Але ні… Під акомпонемент масового «Бандеровские бесы – вон из Одессы!», я почав розглядати детальніше фото у руках людей. І тут шок.
На багатьох фото не дідусі та бабусі, що тримали удар у другій світовій, а фото померлих в Будинку Профсоюзів активістів Антимайдану.
Тобто, ці люди прирівнюють перемогу Радянського Союзу з протистоянням на Куликовому полі.
А це вже, знаєте друзі, відголоси ніякої не радянщини, а справжнього сепаратизму.
І тут виникає питання: невже пані Одеса вирішила змінити вектор? Чи їй наполегливо у цьому допомагають?
Чому ще з одної?
Тому що, раніше вона була гонорова. Така сама собі на думці. Потім був момент, коли її намагалися втягти в аферу з окупацією. Але ж розумна дама не ведеться на такі закидони. Мир в мирній державі переважив. Розруху в державі-напівфабрикаті під протекторатом царя. Придністров’я то поряд. Надивилися на них. А приклад Донецька все підтвердив.
Сутички тих вирішальних днів у 2014 стали показником, що Одеса вирішила- якщо не вдягати вишиванку, то точно викинути всі «матрьошки і балалайки з дому».
Пам’янути сьогодні полеглих і віддати честь ветеранам ( хоча б через те, що вони старші і багато хто- самотні люди ) потрібно. Та й залишилося їх одиниці. Ви порахуйте. Якщо в центрі Берліну в 45-му тобі стукнуло 15 років. То зараз твій 88-мий день народження. Багато з них ще в стані вийти в центр міста?
Окей внуки, з цими фотками предків прикріплених до палок, крокують містом. Все наче нормально. Це Одеса: тут так вважають правильним. Такі звичаї.
Але раптом чується серед людей вигук на підтримку Путіна. З іншого кінця натовпу хтось кричить: «Донбасс, мы с тобой!» починаєш думати- можливо, це провокація поодиноких несвідомих громадян?
Але ні… Під акомпонемент масового «Бандеровские бесы – вон из Одессы!», я почав розглядати детальніше фото у руках людей. І тут шок.
На багатьох фото не дідусі та бабусі, що тримали удар у другій світовій, а фото померлих в Будинку Профсоюзів активістів Антимайдану.
Тобто, ці люди прирівнюють перемогу Радянського Союзу з протистоянням на Куликовому полі.
А це вже, знаєте друзі, відголоси ніякої не радянщини, а справжнього сепаратизму.
І тут виникає питання: невже пані Одеса вирішила змінити вектор? Чи їй наполегливо у цьому допомагають?